Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.01.2020 року у справі №806/1201/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 806/1201/16

адміністративне провадження № К/9901/33385/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Бучик А. Ю., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Шуляк Л. А., суддів Капинос О. В., Черняхович І. Е.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Капустинського М. М., суддів Мацького Є. М., Шидловського В. Б. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС, відповідач), в якому просив:

поновити порушені неправомірними діями Державної фіскальної служби України права шляхом зобов'язання Державної фіскальної служби України обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з отриманого ним 4 березня 2016 року за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року у сумі 16461,72 грн, здійснивши такі обчислення та сплату з дотриманням вимог чинного законодавства, що застосовується у зв'язку з нарахуванням та виплатою особам рядового та начальницького складу податкової міліції грошового забезпечення;

зобов'язати Державну фіскальну службу України скласти довідку про додаткові види його грошового забезпечення за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року із збереженням раніше відображених у попередній довідці Державної податкової служби України від 30 вересня 2013 року №755 сум грошових виплат та з урахуванням отриманого ним 4 березня 2016 року за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 середнього заробітку в сумі 16 461,72 грн, для подальшого її спрямування до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з метою проведення перерахунку та обчислення розміру належної позивачу пенсії;

стягнути з Державної фіскальної служби України на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000 грн (з урахуванням заяви від 14 вересня 2016 року).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов'язано Державну фіскальну службу України здійснити донарахування та утримання відповідних податків, зборів та інших відрахувань із середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, стягнутого за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 за період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року.

Зазначені донарахування та утримання здійснити відповідно до законодавства, яке діяло у період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року; зобов'язано Державну фіскальну службу України скласти довідку про додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року з урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, стягнутого за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 за період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року та надіслати її до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області для проведення перерахунку та обчислення розміру належної ОСОБА_1 пенсії. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо добровільного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, мала наслідком неутримання відповідних податків та відрахувань із суми стягнутого середнього заробітку, що призвело до неврахування даної суми при визначенні грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії та відмові у видачі довідки про додаткові види грошового забезпечення за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року, з урахуванням стягнутого за рішенням суду середнього заробітку в сумі 16 461,72 грн.

Відмовлячи у задоволенні позову в іншій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано доказів заподіяння йому відповідачем моральної шкоди.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Державна фіскальна служба України звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що утримання податків із суми стягнутої заробітної плати працівника, яку останній утримує при примусовому виконанні рішення суду, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України в частині зобов'язання Державної фіскальної службу України здійснити донарахування та утримання відповідних податків, зборів та інших відрахувань із середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, стягнутого за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 за період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року.

Позиція інших учасників справи

24 березня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 8 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №806/1201/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Суддя-доповідач ухвалою від 18 серпня 2020 призначив справу №806/1201/16 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 серпня 2020 року.

З касаційною скаргою відповідачем подано клопотання про участь у розгляді справи, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 скасовано наказ Державної податкової служби України від 16 лютого 2012 року №309-О "Про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ", в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Житомирській області Управління внутрішньої безпеки ДПС України та зарахування у розпорядження Державної податкової служби України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Житомирській області управління внутрішньої безпеки ДПС України з 16 лютого 2012 року, тобто з дати видачі наказу №309-О "Про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 " по 2 липня 2013 року, тобто до моменту зарахування ОСОБА_1 в розпорядження Головного управління Міндоходів у Житомирській області. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки при ДПА (ДПС) у Житомирській області Управління внутрішньої безпеки ДПС України за час вимушеного прогулу в сумі 16 461,72 грн (постанова набрала законної сили 19 січня 2016 року).

На виконання рішення суду, наказом Державної фіскальної служби України від 8 квітня 2016 року №1265-0 наказ Державної податкової служби України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади та зарахування у розпорядження Державної податкової служби України скасовано, поновлено на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки при ДПА у Житомирській області Управління внутрішньої безпеки ДПС України за період з 16 лютого 2012 року по 2 липня 2013 року.

16 лютого 2016 року позивач звернувся до Державної казначейської служби України з заявою про прийняття на виконання виконавчого листа №133, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 11 лютого 2016 року у справі №806/179/15.

4 березня 2016 року Державною казначейською службою України з рахунку Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року в сумі 16
461,72 грн.

У зв'язку із стягненням на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виникла необхідність у здійсненні перерахунку його пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, для чого 5 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України щодо видачі довідки про додаткові види грошового забезпечення за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року, з урахуванням стягнутого за рішенням суду середнього заробітку в сумі 16 461,72 грн.

Листом від 2 червня 2016 року Державна фіскальна служба України повідомила позивача, що особам начальницького і рядового складу податкової міліції пенсії обчислюються з розміру грошового забезпечення, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що передбачено пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей". Враховуючи, що грошове забезпечення у сумі 16 461,72 гри було примусово стягнуто Державною казначейською службою України з рахунку Державної фіскальної служби України, а також те, що у постанові Житомирського окружного адміністративного суду у справі №806/179/15 не зазначено утримання податків і зборів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідно ДФС України на дану суму коштів не здійснено нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в результаті чого така сума не відображена у Звіті щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, а отже і підстави для надання позивачу оновленої довідки про додаткові види грошового забезпечення за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року, з урахуванням виплаченого середнього заробітку, відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому пунктом 2 , 3 частини 1 статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі або якій присуджено виплата заробітної плати.

Частиною 3 статті 372 КАС України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. На час виникнення спірних правовідносин та розгляд справи в судах попередніх інстанцій таким законом був Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (закон втратив чинність на підставі ~law15~ від 2 червня 2016 року з 5 жовтня 2016 року; далі - ~law16~).

Відповідно до ~law17~ примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ~law18~ у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу.

Згідно із статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 5 червня 2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, при винесенні судового рішення про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд визначив його розмір без утримання податків й інших обов'язкових платежів, оскільки справляння цих платежів є обов'язком боржника при виконанні судового рішення.

Постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 набрала законної сили 19 січня 2016, проте не була виконана боржником добровільно, у зв'язку з чим 16 лютого 2016 року стягувач ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України з заявою про прийняття на виконання виконавчого листа №133, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 11 лютого 2016 року у справі №806/179/15. На виконання судового рішення кошти в розмірі 16 461,72 грн було списано з рахунку Державної фіскальної служби України без утримання належних відрахувань.

Таким чином, бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо добровільного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, мала наслідком неутримання відповідних податків та відрахувань із суми стягнутого середнього заробітку, що призвело до неврахування даної суми при визначенні грошового забезпечення позивача для перерахунку пенсії та відмові у видачі довідки про додаткові види грошового забезпечення за період з 1 липня 2011 року по 30 червня 2013 року, з урахуванням стягнутого за рішенням суду середнього заробітку в сумі 16 461,72 грн.

Тому, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги та зобов'язали Державну фіскальну службу України здійснити донарахування та утримання відповідних податків, зборів та інших відрахувань із середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1, стягнутого за постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі №806/179/15 за період з 19 січня 2013 року по 2 липня 2013 року, відповідно до законодавства, яке діяло у період, за який такий заробіток стягнуто, а доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Суд також враховує, що позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на положеннях частини 1 статті 67 Конституції України, які передбачають, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Саме виконання цього конституційного обов'язку напряму передбачено з конституційними гарантіями права на соціальний захист, які полягають у тому, що громадяни мають право на соціальний захист, яке, зокрема, гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Крім того, суд бере до уваги те, що право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання свого зобов'язання, посилаючись не підстави, які визнано незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur). Зазначені підходи застосовані ЄСПЛ, зокрема, у рішенні Paradiso and Campanelli v Italy ( №25358/12), Sidabras
and Others v. Lithuania ( №50421/08), Ioannou v Turkey ( № 18364/91), Schenk v.

Switzerland ( №10862/84), Strцmblad v. Sweden ( № 3684/07).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити дії.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: А. Ю. Бучик

Н. В. Коваленко