Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.06.2019 року у справі №826/16039/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2019 року

Київ

справа №826/16039/15

адміністративне провадження №К/9901/15360/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/16039/15

за позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зміну формулювання підстав звільнення

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Арсірія Р.О., суддів: Кузьменка В.А., Огурцова О.П.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Шелест С.Б., суддів: Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. ,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У серпні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просила суд:

1.1 визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1138/к в частині зазначеної у ньому причини її звільнення - «за порушення присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» та дати її звільнення « 16 квітня 2015 року»;

1.2 змінити формулювання причин звільнення її з роботи з Міністерства юстиції України із «звільнити із займаної посади за порушення присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» на «звільнити із займаної посади за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України»;

1.3 змінити дату її звільнення з роботи з Міністерства юстиції України з 16 квітня 2015 року на день прийняття рішенням суду;

1.4 стягнути з Міністерства юстиції України на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначає, що оскаржуваний наказ в частині підстав та дати звільнення із займаної посади є протиправним, оскільки при її звільненні відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України, яким кожному працівнику гарантовано звільнення за власним бажанням за умови попередження про це власника за два тижні. Відповідачем не враховано, що позивач засобами поштового зв`язку надіслала до Міністерства юстиції України заяву про звільнення за власним бажанням, в якій просила звільнити її через два тижні з дня надходження до відповідача заяви, що найпізніше 13 квітня 2015 року. Між тим, 16 квітня 2015 року оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України №1138/к позивача протиправно звільнено з іншої підстави - за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за наслідками проведеного службового розслідування.

2.1 Позивач вважає, що звільнення її з посади заступника директора департаменту - начальника Управління конституційного та адміністративного законодавства Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України за порушення Присяги державного службовця є незаконним також з підстав відсутності доказів ознайомлення її з наказом про проведення службового розслідування від 17 березня 2015 року №535/к та результатами такого розслідування.

3. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства України, оскільки підставою для звільнення стали висновки службового розслідування про порушення Присяги державного службовця, які не спростовані ОСОБА_4

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_4 проходила публічну службу на посаді заступника директора департаменту - начальника Управління конституційного та адміністративного законодавства Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України.

5. Позивачем засобами поштового зв`язку подано заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України з 30 березня 2015 року, у зв`язку з неможливістю продовжувати виконувати роботу, яка надійшла на адресу відповідача - 30.03.2015 року.

6. Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2015 року за №1138 ОСОБА_4 звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника Управління конституційного та адміністративного законодавства Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу». Підставою для прийняття наказу стали матеріали службової перевірки та акт службового розслідування.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

7. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позов задоволено частково.

7.1 Змінено пункт перший наказу Міністерства юстиції України №1138-к від 16.04.2015 року, виклавши його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_4 з посади заступника директора департаменту - начальника Управління конституційного та адміністративного законодавства Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України з 14.04.2015 року».

7.2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Задовольняючи частково позов, змінюючи дату та підстави припинення державної служби ОСОБА_4 відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням, суд першої інстанції виходив з того, що звільнивши позивача із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» без розгляду заяви про звільнення за власним бажанням, відповідачем порушено право ОСОБА_4 на реалізацію припинення трудових відносин за власною ініціативою, гарантоване Конституцією України.

9. Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

ІV Касаційне оскарження

10. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

11. В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано вимоги частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України щодо звільнення працівника за власним бажанням та не враховано висновки службового розслідування, які не спростовані ОСОБА_4 , що стало підставою для звільнення її відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державного службовця.

12. Також відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права щодо пропущення позивачем строку звернення до суду без поважних причин.

13. 03 листопада 2017 року ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Стародуб О.П. відкрито касаційне провадження у адміністративній справі № К/800/35946/17 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2017року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі 826/16039/15.

14. Розпорядженням Заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 533/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 31 травня 2019 року визначено склад суду: Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді: Кашпур О.В., Радишевська О. Р.

16. 18 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В. прийнято до свого провадження справу за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2017року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у справі 826/16039/15.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Визначення публічної служби міститься у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України та означає діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

22. Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

25. Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначені Законом України «Про державну службу» 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII, в редакції станом на 14 квітня 2015 року).

26. Частиною першою статті 30 Закону №3723-XII (в редакції станом на 14 квітня 2015 року) визначені підстави припинення державної служби, які можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

27. Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

28. Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 4 частини першої якої встановлено, що підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

29. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

29.1 Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

VІ ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. У цій справі спір виник у зв`язку з тим, що позивача звільнено з посади заступника директора департаменту - начальника Управління конституційного та адміністративного законодавства Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства Міністерства юстиції України за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону №3723-XII за наслідками проведеного службового розслідування без розгляду заяви позивача про звільнення за власним бажанням.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказану заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку неможливістю продовжувати роботу надіслано ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку та отримано відповідачем 30 березня 2015 року. В заяві позивач просила звільнити її за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України через два тижні з дня надходження до відповідача заяви, що найпізніше 13 квітня 2015 року.

32. Підстави припинення державної служби визначені статтею 30 Закону №3723-XII. Разом з тим, загальні підстави звільнення передбачені Кодексом законів про працю України.

33. Основними умовами звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України, є попередження про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

34. Усі ці обставини повинні з`ясовуватися у кожній конкретній ситуації (поряд з дотриманням порядку/процедури звільнення) з метою захисту трудових прав працівника від незаконного звільнення.

35. Суд, виходячи з предмету спору та правового врегулювання зазначених нормативно-правових актів, приходить до висновку, що судами попередніх інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів та пояснень свідків правильно застосовано до спірних правовідносин приписи статті 38 КЗпП України, якою визначено загальні підстави звільнення, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника за умови попередження про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

36. Спеціальної норми, яка б давала відповідачу право не звільняти працівника, під час проведення службового розслідування, або у зв`язку з проведенням досудового розслідування, законодавство не містить. Роботодавець зобов`язаний звільнити працівника на загальних засадах - у разі якщо він подасть заяву про звільнення за власною ініціативою чи з інших обставин (з додержанням трудового законодавства).

37. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 19 липня 2018 року по справі №803/2626/14, згідно з якою законодавство України не передбачає обмежень щодо заборони звільнення працівника (державного службовця), під час проведення службового розслідування щодо нього.

38. Доводи відповідача, що позивач не скористалась правом вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри, а також не спростування висновків службового розслідування ОСОБА_4 під час судового розгляду справи, не впливають на правову оцінку правовідносин, які виникли у зв`язку зі звільненням позивача, оскільки не є предметом доказування в цій справі.

39. Суд також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 продовжувала трудові відносини з Міністерством юстиції України 15 та 16 квітня 2015 року та не наполягала на звільненні за власним бажанням, що було визначено відповідачем як намір продовжувати роботу, з огляду на відсутність доказів виконання обов`язків ОСОБА_4 в ці дні. Присутність на роботі обумовлена необхідністю позивача забрати свої особисті речі, оскільки вона вважала себе звільненою за власним бажанням згідно раніше поданої заяви.

40. Отже, Суд дійшов до висновку, що суди попередніх інстанції надали правильну правову оцінку встановленим обставинам справи, тоді як аргументи, які зазначив відповідач, за наведених обставин є необґрунтованим та недоведеними належними доказами.

41. З урахуванням наведеного Суд погоджується з висновками суду попередніх інстанції про задоволення позовних вимог в частині зміни пункту наказу про звільнення щодо підстав та дати звільнення із займаної посади ОСОБА_4 .

42. Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанції пропущення позивачем строку звернення до суду без поважних причин, оскільки копію оскаржуваного наказу від 16 квітня 2015 року позивач отримала засобами поштового зв`язку 09 липня 2015 року, а до суду позивач звернулась 07 серпня 2015 року, тобто в межах місячного строку звернення до суду з позовом у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не застосували наслідки пропущення строку для звернення до суду з позовом через відсутність доказів на підтвердження вказаних доводів.

43. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

44. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

45. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

46. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Шевцова

Судді О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська