ПОСТАНОВА
Іменем України
19 червня 2018 року
Київ
справа №804/16045/15
адміністративне провадження №К/9901/28759/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Ріо-С» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Єфанової О.В. від 04 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Прокопчук Т.С. від 19 травня 2016 року у справі за позовом Фермерського господарства «Ріо-С» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Фермерське господарство «Ріо-С» (далі - позивач/ФГ «Ріо-С») звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2015 року №0000451500.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що розмір орендної плати за землю встановлено договором оренди землі від 07 липня 2011 року, укладеним із Криворізькою районною державною адміністрацією, умови якого щодо своєчасної її сплати виконувались у повному обсязі. Вважає, що ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних, вимог виходив з того, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та незалежно від умов договору оренди не може бути меншим визначеного цією нормою мінімального платежу. У зв'язку з цим спірним податковим повідомленням-рішенням правомірно донараховані грошові зобов'язання з орендної плати за землю.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки внесені з 01 квітня 2014 року зміни до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо збільшення мінімального розміру орендної плати за землю підлягають застосуванню з нового бюджетного року, тобто з 01 січня 2015 року, а тому донарахування позивачу орендної плати в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки не може вважатися правомірним. Також зазначив про не дослідження судами всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а саме: підстав проведення перевірки позивача та наявність законодавчої заборони на її проведення, виду проведеної перевірки, сторін договору оренди земельної ділянки, наявність пільг щодо плати за землю, а також відсутність розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 липня 2011 року з Криворізькою районною державної адміністрацією та гр. ОСОБА_2, який є засновником та керівником ФГ «Ріо-С», укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 95,3 га, що знаходиться на території Веселівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_1, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 22769 грн. за 1 га за багаторічні насадження та 2653 грн. за 1 га за пасовища. Пунктом 6 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі земельного податку за 1 га в рік з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки землі згідно чинного законодавства України. Згідно пункту 7 договору розмір орендної плати переглядається орендодавцем у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; зміни в діючому законодавстві; у разі підвищення ставок орендної плати; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно укладеного договору позивачем здійснено нарахування орендної плати та подано до Інспекції податкові декларації з плати за землю за 2014 та 2015 роки, згідно яких у 2014 році ставка податку становить 0,1% за пасовища загальною площею 2,7 га та 0,03% за багаторічні насадження, площа яких становить 92,6 га.; у 2015 році ставка податку за 2,7 га пасовища становить 0,1% та за 92,6 га багаторічних насаджень - 0,03%.
За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ФГ «Ріо-С» складено акт від 03 квітня 2015 року №43/04-83-22-02/37890534, за висновками якого позивачем порушено вимоги пункту 286.4 статті 286, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за землю на 53665,02 грн. за період з 01 січня 2014 року по січень 2015 року. Підставою для таких висновків, на думку податкового органу, є неврахування та несплата ФГ «Ріо-С» протягом вказаного періоду суми орендної плати за земельні ділянки у розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених до цієї статті Законом України від 29 березня 2014 року №1166 «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»).
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2015 року №0000451500, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб в сумі 67081,45 грн., в тому числі 53665,02 грн. за основним платежем та 13416,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12% нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах 24 квітня 2015 року (справа №131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16), а також колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постановах від 24 січня 2018 року (справа №817/206/15), від 07 березня 2018 року (справа №813/6875/14).
Враховуючи, що нарахування (донарахування) податку має здійснюватись на підставі того законодавства, що було чинним у податкові періоди, за які провадиться нарахування, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у позивача обов'язку по сплаті орендної плати у розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (з урахуванням внесених до нього змін), положення якого є спеціальними і підлягають застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.
Викладені у касаційній скарзі доводи позивача наведеного не спростовують та ґрунтуються на обставинах, які не були зазначені у позовній заяві та в апеляційній скарзі й, відповідно, судами не досліджувались і правової оцінки не отримали. Суд же касаційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України межі касаційного перегляду, позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Ріо-С» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду