Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.05.2018 року у справі №815/3965/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2019 року

Київ

справа №815/3965/17

адміністративне провадження №К/9901/48317/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/3965/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Бжассо Н.В., суддів: Марина П.П., Харченко Ю.В.) та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Косцової І.П., суддів: Стас Л.В., Турецької І.О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №135-17 від 12 квітня 2017 року;

- зобов'язати відповідача визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на територію України позивач прибув 25 жовтня 2000 року. Причиною виїзду з країни постійного проживання (Палестина) стало те, що він є християнином, яких в країні позивача переслідують. Сім'я ОСОБА_1 релігійна і для нього є дуже важливим лишатися до кінця своїй вірі. На даний час позивач постійно проживає в Свято-Іллінському чоловічому монастирі, як послушник та несе послухання керівника Молодіжної організації «Православне Покоління», а також знаходиться на посаді директора дитячої недільної школи при монастирі. Вся ця діяльність пов'язує позивача з православною вірою, в Україні він має можливість спокійно відвідувати Православні храми і жити, як Православний християнин без переслідування ісламістів.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 27 листопада 2017 року Одеський окружний адміністративний суд вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12 квітня 2017 року №135-17 про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності із процедурою, передбаченою законодавством.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав достатньої уваги питанням, які потребують з'ясування, та, відповідно, дають можливість дійти висновку про наявність чи обґрунтовану відсутність у особи, яка звертається за захистом, підстав для отримання статусу біженця. За висновком суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 22 березня 2018 року Одеський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року - залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 19 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року. Ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Державна міграційна служба України, зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Палестини, уродженцем м. Бейт Джала, за національністю араб, за віросповіданням християнин. Рідна мова - арабська, за сімейним станом - неодружений.

10. На територію України ОСОБА_1 потрапив 25 жовтня 2000 року авіарейсом Тель-Авів - Одеса, легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та оформленої одноразової візи до України типу НОМЕР_2.

11. Позивач приїхав до України на навчання у вищому навчальному закладі. У 2008 році отримав диплом магістра в Одеській державній академії холоду, залишилося захистити аспірантську роботу. Термін студентської візи позивача закінчився у 2012 році. Згідно з даними анкети позивач невійськовозобов'язаний, до нього не застосовувались адміністративні заходи, він ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, тощо.

12. Вперше позивач звернувся за міжнародним захистом у 2012 році, проте відповідно до наказу ГУ ДМС в Одеській області № 31 від 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

13. 14 березня 2016 року позивач звернувся до Управління з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту.

14. Під час звернення у 2016 році позивач вказав, що він познайомився з дівчиною, яка є мусульманкою, але вони не можуть бути разом. Коли батько дівчини дізнався про їхні стосунки, йому почали погрожувати, вказали, що якщо він не покине цю дівчину, то вб'ють його. В протоколі співбесіди від 05 липня 2016 року вказано, що на адресу позивача надходили погрози від батьків вказаної дівчини і це продовжувалось 3-4 роки.

Позивач вказує, що другою причиною, через яку він не може повернутися на Батьківщину є угрупування ІГІЛ, яке заявило, що усі християни повинні виїхати з міста, в якому проживав позивач, інакше вони вб'ють всіх людей.

15. 22 березня 2016 року наказом начальника Головного управління ДМС України в Одеській області №55 прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Палестини ОСОБА_1.

16. 20 травня 2016 року наказом заступника начальника Головного управління ДМС України в Одеській області №95 продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Палестини ОСОБА_1.

17. 20 березня 2017 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особи без громадянства ОСОБА_1.

18. 12 квітня 2017 року ДМС України прийнято рішення №135-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1.

19. 28 червня 2017 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №172 від 12 червня 2017 року.

20. Не погоджуючись з прийнятим рішенням ДМС України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України.

21.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

22.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

22.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

23.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

23.3. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

23.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

23.5. Частина п'ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

24.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

25. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

25.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

26. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

26.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

28. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

29. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, в анкеті позивача співробітником ГУ ДМС України в Одеській області зроблено запис про те, що оформлення документів відбувається без перекладача, оскільки позивач вільно володіє російською мовою.

30. Проте в анкеті від 14 березня 2016 року та реєстраційному листку від 14 березня 2016 року співробітником ГУ ДМС України в Одеській області не вказано, що позивач вільно володіє російською мовою, оскільки із всіх запропонованих варіантів: «вільно, читає та спілкується, читає та перекладає зі словником» відповідач не відмітив жодної.

31. ОСОБА_1 повідомляв представнику міграційної служби відомості, які містять розбіжності і ці розбіжності стосуються не тільки історії переслідування позивача, а й інформації загального характеру.

32. Отже, судами попередніх інстанцій правильно було вказано, що зазначені факти свідчать про те, що відповідач під час співбесід з позивачем не забезпечив йому перекладача. Разом з тим, протоколи співбесід, анкета, реєстраційний листок, які підписані позивачем, складені українською мовою.

33. Безпідставним є посилання касатора на те, що позивач вільно володіє українською мовою, оскільки доказів на підтвердження вказаного факту судам не надано.

34. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не в повній мірі досліджено інформацію по країні походження позивача. Зокрема взято до уваги статтю з мережі Інтернет без зазначення дати її складання «В Палестине опровергли присутствие ИГИЛ в секторе Газа», однак не взято до уваги доповідь 2016/17 Міжнародної Амністії: Права людини в сучасному світі, 22 лютого 2017 року, ISBN: 978-0-86210-496-2 щодо діяльності палестинської влади у Західному Березі та ХАМАС - фактичної адміністрації Сектору Газу.

35. Окрім того, відповідачем не надано оцінку доводам позивача щодо загрози його життю з боку угруповування ІГІЛ, в разі його повернення на батьківщину.

36. Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

37. Заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

38. Разом з тим, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

39. Викладене та встановлені судами обставини свідчить про те, що у випадку, що розглядається, відносно позивача відповідач не встановив об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення та, відповідно, про його протиправність.

40. Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову і покладення на ДМС України обов'язку щодо повторного розгляду поданої позивачем заяви.

41. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі №815/4122/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх