Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 300/6853/23

адміністративне провадження № К/990/6673/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року (головуючий суддя Бобров Ю.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді: Мікула О.І., Качмар В.Я.) у справі № 300/6853/23 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення № 1200 від 15 вересня 2023 року «Про демонтаж самовільно встановлених об`єктів»,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

04 вересня 2023 року адвокат Савчук В.Р. в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просив вжити заходи забезпечення позову, а саме:

зупинити дію рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1200 від 15 вересня 2023 року «Про демонтаж самовільно встановлених об`єктів» до набрання законної сили судовим рішення у цій справі;

заборонити Івано-Франківській міській раді, Виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради, Комунальному підприємству «Муніципальна інспекція «Добродій» та будь-яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1, тимчасової споруди на АДРЕСА_2; засобу обмеження дорожнього руху (шлагбаум) на АДРЕСА_1, засобу обмеження дорожнього руху (шлагбаум) на АДРЕСА_2, які використовуються фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року заяву представника позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 1200 від 15 вересня 2023 року «Про демонтаж самовільно встановлених об`єктів» - до набрання законної сили судовим рішення у цій справі.

Заборонено виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради, комунальному підприємству «Муніципальна інспекція «Добродій» та будь-яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж: тимчасових споруд на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2, засобів обмеження дорожнього руху (шлагбаумів) на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2, - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 залишено без змін.

21 лютого 2024 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 15 вересня 2023 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради прийнято рішення за № 1200 «Про демонтаж самовільно встановлених об`єктів», яке заявник планує оскаржувати.

Вказане рішення вважає незаконним та таким, що винесене з порушенням норм чинного законодавства, оскільки терміни, які встановлені у винесених приписах про демонтаж тимчасових споруд, є надто короткими. Водночас зазначає, що на виконання вимог приписів надавалися дозвільні документи.

Стверджує, що демонтаж вказаних споруд унеможливить виконання рішення суду, а поновити порушені права позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, буде неможливо, оскільки демонтаж та відключення від електроенергії тимчасових споруд завдасть істотної шкоди інтересам позивача.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди погодилися з викладеними представником позивача обставинами щодо необхідності забезпечення позову, оскільки реалізація вказаного вище рішення може призвести до негативних наслідків для позивача після демонтажу тимчасових споруд та шлагбаумів.

На переконання судів попередніх інстанцій, реалізація виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення про демонтаж тимчасових споруд може істотно ускладнити виконання судового рішення.

Водночас зауважено, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті й не свідчить про фактичний дозвіл на розміщення тимчасових споруд без дотримання норм у сфері архітектури та містобудування.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено, яка саме господарська діяльність позивача буде під загрозою внаслідок дій відповідача, чим порушено вимоги статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

Скаржником зауважено, що зупиняючи дію оскаржуваного рішення щодо демонтажу самовільно встановлених споруд, суди фактично дозволили розміщувати майданчик для паркування без укладання договору на утримання місць для паркування з порушенням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 № 1342, Правил благоустрою Івано-Франківської міської територіальної громади.

Водночас зазначено, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не обґрунтовано, яким чином невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених прав та інтересів позивача.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень КАС України, яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Одночасно колегія суддів зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

забороною відповідачу вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15 грудня 2004 року, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.

Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 640/6840/20 та від 16.01.2023 у справі № 640/1995/22.

Водночас колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зі змісту поданої заяви вбачається, що предметом позову, з яким планує звернутись заявник, буде протиправність прийнятого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради рішення від 15 вересня 2023 року № 1200 «Про демонтаж самовільно встановлених об`єктів».

Так, відповідно до вказаного рішення, орган місцевого самоврядування вирішив здійснити демонтаж протягом 2-ох робочих днів з моменту оприлюднення рішення самовільно встановлені об`єкти в м. Івано-Франківськ:

тимчасові споруди на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2;

засобів обмеження дорожнього руху (шлагбаум) на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2.

Вказане рішення, на переконання заявника, прийняте протиправно та з порушеннями вимог чинного законодавства.

Зміст поданої заявником заяви про забезпечення позову зводиться до того, що у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а саме демонтаж вищезазначених об`єктів та відключення їх від електроенергії завдасть істотної шкоди інтересам позивача та призведе до значних витрат для відновлення їх до попередньо стану.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди погодилися з викладеними представником позивача обставинами щодо необхідності забезпечення позову, оскільки, на думку суду, реалізація вказаного вище рішення може призвести до негативних наслідків для позивача після демонтажу тимчасових споруд та шлагбаумів.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, враховуючи правову природу рішення про демонтаж, виконання якого створює комплекс правових наслідків, тому для відновлення порушених прав заявника знадобиться докласти значних зусиль та істотно ускладнить виконання рішення суду, у випадку задоволення вимог заявника по суті спору.

Водночас вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті як це помилково вважає відповідач, і не свідчить про фактичний дозвіл на розміщення тимчасових споруд без дотримання норм у сфері архітектури та містобудування.

Тотожна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 1840/2909/18.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У цій справі суди, розглядаючи заяву про забезпечення позову, пересвідчилися в тому, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Отже, враховуючи заявлені вимоги про забезпечення позову, колегія суддів погоджується із судовим рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у обраний позивачем спосіб.

У цьому випадку застосування заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог у справі № 300/6853/23, встановлення їх обґрунтованості.

Вищевикладеним спростовуються доводи Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Частиною першою статті 350 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення заяви представника позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову (до подання позовної заяви), є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 345 349 350 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі № 300/6853/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа