Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2019 року у справі №810/302/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №810/302/15

адміністративне провадження №К/9901/19359/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у складі судді Скрипки І.М.,

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у складі суддів Глущенко Я.Б., Пилипинеко О.Є., Шелест С.Б.,

у справі № 810/302/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

У С Т А Н О В И В :

27 січня 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулася до суду із позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2014 року №3482/0043871703/312 та №3483/0043881703/313, вимоги про сплату боргу №Ф-45/0038311703 від 19 листопада 2014 року та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10 грудня 2014 року, з мотивів безпідставності їх прийняття.

14 квітня 2015 року постановою Київського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, задоволений позов Підприємця, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу №3482/0043871703/312 від 10 грудня 2014 року та №3483/0043881703/313 від 10 грудня 2014 року, визнана протиправною та скасована вимога цього органу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45/0038311703 від 19 листопада 2014 року, визнане протиправним та скасоване рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №3484/0043971703/314 від 10 грудня 2014 року

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції позивача з його контрагентами спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформований платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб, підстави для донарахування єдиного соціального внеску, як наслідок цього підстави формування недоїмки спірною вимогою та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків та соціального внеску.

14 листопада 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємця відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, вимоги та рішення.

14 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу із суду №810/302/15 з Київського окружного адміністративного суду.

05 грудня 2016 року Підприємцем надане заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

25 травня 2017 року справа №810/302/15 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

09 лютого 2018 року справа №810/302/15 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/19359/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, результати якої викладені в акті перевірки від 19 листопада 2014 року №3567/17-3/4862708102/149, яким виявлено зокрема, порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 44 208,45 грн. (за операціями із ФОП ОСОБА_2 в період з лютого по липень 2013 року), підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.2 статті 138, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження чистого доходу, який підлягає оподаткуванню на суму 221 042,78 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік на суму 36 955,13 грн., пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено єдиний внесок на суму 22 113,24 грн. (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу на підставі акта перевірки прийняті акти індивідуальної дії, а саме податкові повідомлення-рішення, вимога, рішення, які є предметом судового розгляду у цій справі.

Податковим повідомленням-рішенням від 10 грудня 2014 року №3483/0043881703/313 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в загальному розмірі на 47 213,91 грн, з них 36 955,13 грн за основним платежем, 10 258,78 грн за штрафними санкціями.

Податковим повідомленням-рішенням від 10 грудня 2014 року №3482/0043871703/312 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 66 312,68 грн, з них 44 208,45 грн за основним платежем, 22 104,23 грн за штрафними санкціями.

Вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2014 року №Ф-45/0038311703 визначена сума недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 22 113,24 грн.

Рішенням №3484/0043971703/314 від 10 грудня 2014 року «Про застосування штрафних санкцій» застосовані штрафні (фінансові) санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 1 105,66 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на доходи фізичних осіб та на додану вартість, а також недоїмки зі сплати єдиного внеску та застосування штрафних санкцій внаслідок несплати цієї недоїмки обґрунтовані тим, що позивачем, на переконання контролюючого органу, занижено об'єкти оподаткування з цих податків та внеску шляхом безпідставного формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, по відносинам з ФОП ОСОБА_2 в період з лютого по липень 2013 року за угодою про надання останнім транспортно-експедиційних послуг.

Такі висновки відповідача базуються на результатах податкових перевірок ФОП ОСОБА_2 по відносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд Плюс», що відображені в актах від 18 березня 2014 року №630/172/2779313002/21 та від 03 грудня 2013 року №2224/172/2779313002/168, за наслідками яких контролюючий орган дійшов висновку, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд Плюс» має ознаки фіктивної та правочини, укладені цим підприємством, зокрема з ФОП ОСОБА_2, є нікчемними. Такий висновок податкового органу обумовлений недостатністю у ФОП ОСОБА_2 трудових ресурсів та основних засобів для ведення господарської діяльності, пов'язаної з вантажними перевезеннями, адже за даними податкової звітності станом на липень 2013 року у фізичної особи-підприємця працювало 4 особи (три менеджери та бухгалтер) і за нею не зареєстровано вантажних автомобілів.

Саме ці доводи покладені в основу висновків відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій з надання ФОП ОСОБА_2 позивачу транспортно-експедиційних послуг в період з лютого по липень 2013 року.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій здійснили аналіз положень підпункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, якою встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 Податкового кодексу України. Пунктами 177.2, 177.4 цієї правової норми передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. Аналізуючи склад та підстави формування витрат суди попередніх інстанцій здійснили аналіз положень пункту 138.2 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України, приписів підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього розділу, навели визначення господарської діяльності в розумінні пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спір в частині формування позивачем податкового кредиту судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункти «а», «б» пункту 185.1 статті 185, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, підпунктів 201.1, 201.10, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, який серед іншого зумовив висновок про то, що право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Аналізуючи правові питання формування податкової звітності, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що вона ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим, здійснивши при цьому системний аналіз положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який зумовив висновок про те, що будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Предметом судових досліджень судом першої та апеляційної інстанцій стала реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій, із застосуванням правил оцінки доказів у їх сукупності відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 на час спірних правовідносин була фізичною особою-підприємцем, платником податку на додану вартість та перебувала на податковому обліку у відповідача. Основним видом господарської діяльності позивача є допоміжна діяльність у сфері транспорту (надання транспортно-експедиційних послуг).

04 січня 2013 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №04/01/13, умовами якого передбачено, що експедитор-перевізник (ФОП ОСОБА_2) від свого імені та за рахунок експедитора-замовника (позивач) забезпечує здійснення перевезення вантажів експедитора-замовника автомобільним транспортом, а експедитор-замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

В період з лютого по липень 2013 року сторонами виконувались умови вказаного договору. На підтвердження відповідних обставин та реальності вчинення спірних господарських операцій позивачем надано копії договорів-заявок, рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), податкових накладних та виписок по рахунку, що підтверджують оплату вартості отриманих послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що надані ФОП ОСОБА_2 послуги замовлялись з метою належного виконання власних договірних зобов'язань, як експедитора-перевізника, перед іншими контрагентами, на підтвердження цих обставин позивачем надано завірені копії договорів-заявок, заявок-договорів на перевезення автотранспортом, заявок на організацію автомобільних перевезень вантажів, податкових накладних, актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, складені між нею та іншими господарюючими суб'єктами.

Відтак, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг, які відповідають основному виду її господарської діяльності, та замовлені з метою виконання власних договірних зобов'язань.

Впродовж усіх судових розглядів та у касаційній скарзі контролюючим органом не заперечується відповідність наданих позивачем первинних документів вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а виписаних контрагентом податкових накладних приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На час здійснення спірних господарських операцій ФОП ОСОБА_2 була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності та платником податку на додану вартість, а тому мала право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку послуг. В період з січня по липень 2013 року ФОП ОСОБА_2 здійснювала діяльність з організації перевезень вантажів, що підтверджується актом податкової перевірки контрагента позивача від 03 грудня 2013 року №2224/172/2779313002/168, копія якого наявна в матеріалах справи та досліджена судами попередніх інстанцій.

Відтак, послуги, які буди предметом спірної угоди з позивачем, відповідають звичайній як для позивача, так і для його контрагента господарській діяльності.

Судом апеляційної інстанції відхилені покликання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних по відносинам з ФОП ОСОБА_2, з огляду на те, що при здійсненні спірних перевезень позивач не вступала у відносини безпосередньо із перевізниками.

Оцінюючи посилання відповідача на недостатність у контрагента позивача трудових ресурсів та основних засобів, в тому числі вантажного автомобільного транспорту, для виконання обов'язків за договором з позивачем, оскільки ФОП ОСОБА_2 у відносинах з позивачем не була перевізником, а забезпечувала та організовувала відповідні перевезення, і здійснювала інші, пов'язані з ним операції. Такі дії не потребують перебування у штаті працівників - водіїв та зареєстрованих за суб'єктом господарювання вантажних транспортних засобів.

Ненадання відповідачем належних доказів нікчемності спірних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини, унеможливлює прийняття доводи податкового органу у цій частині. Неприйнятними є також посилання податкового органу на недійсність чи підробку податкових накладних та первинних документів, що надані позивачем, оскільки матеріали справи не містять таких доказів

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про реальний характер господарських операцій, які здійснені між позивачем та ФОП ОСОБА_2 у період з лютого по липень 2013 року, документальне підтвердження фактів здійснення цих операцій, руху активів, належної правосуб'єктності учасників фінансово-господарських відносин.

Оцінюючи доводи податкового органу щодо відносин ФОП ОСОБА_2 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд Плюс», на нереальному характері яких наполягає відповідач, суди попередніх інстанцій визнали такі обґрунтування неналежними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінюватися повинні відносини, які склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд погоджується з висновками судів попередньої інстанції про те, що чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, від дотримання його контрагентом чи іншими суб'єктами господарювання вимог податкового законодавства.

Суд визнає, що відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відтак, доводи податкового органу покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень є неприйнятними.

Оцінюючи правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2014 року №Ф-45/0038311703 та рішення №3484/0043971703/314 від 10 грудня 2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за яким дійшли висновку про те, що розмір єдиного внеску, який підлягає нарахуванню та сплаті фізичною особою-підприємцем, залежить, зокрема, від суми доходу останнього.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій визначена відповідачем недоїмки та застосування штрафних санкцій ґрунтуються на висновках податкового органу про заниження позивачем чистого доходу, який підлягає оподаткуванню за 2013 рік на суму 221 042,78 грн внаслідок господарських операцій з ФОП ОСОБА_2, оцінка яким надана у цій справі.

Безпідставність висновків податкового органу про заниження позивачем чистого доходу доводить протиправність донарахування єдиного соціального внеску спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та прийняття рішення про застосування штрафних санкцій.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, формування недоїмки з єдиного соціального внеску та застосування штрафу.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі № 810/302/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер