Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2019 року у справі №823/5401/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 лютого 2019 року

справа №823/5401/15

адміністративне провадження №К/9901/25676/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року у складі судді Тимошенко В.П.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.

у справі №823/5401/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП»

до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Корсунь-Шевченківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, з мотивів безпідставності його прийняття.

24 вересня 2018 року до Верховного Суду надійшло клопотання про заміну відповідача його правонаступником Смілянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Черкаській області, яке задоволено Судом.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 9 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив у повному обсязі. При прийнятті рішення суд виходив з того, що реально господарські відносини за вказаними документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами не відбувалися, а їх складення направлено на отримання податкової вигоди.

У травні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП», як суб'єкт господарювання юридична особа, ідентифікаційний код 35013940, зареєстроване 26 квітня 2007 року, взято на облік в органах державної податкової служби 28 квітня 2007 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 11 лютого 2013 року № 200108463.

З 27 травня 2015 року по 10 червня 2015 року уповноваженими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт від 17 червня 2015 року № 406/22-009/35013940 (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 233 415 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення від 3 липня 2015 року № 0000512200, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 350 123,00 грн., у тому числі 233 415 грн основний платіж та 116 708 грн штрафних (фінансових) санкцій.

В основу висновку про податкове правопорушення покладено висновок податкового органу про заниження суми до сплати до бюджету податку на додану вартість внаслідок не підтвердження реальності господарських операцій позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «СМ «Партнери», «Біз-Гард», «Спецц груп» та з Малим приватним підприємством ВКФ «Експрес-Комплект» при придбанні товару та послуг з охорони.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Положеннями пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суди попередніх інстанцій здійснили оцінку наданих до суду первинних документів податкового та бухгалтерського обліку за вказаними господарськими операціями (договорів, податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт) на відповідність вимогам, передбаченим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) (далі - Положення № 88).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з не підтвердження реальності господарських операцій належними і допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки відсутність обов'язкових реквізитів, передбачених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням № 88 позбавляє первинні документи їх офіційного значення, і призводить до їх недопустимості як джерела доказової інформації, на підставі положень статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

У цій справі нереальність господарських операцій позивача із контрагентами встановлена судом на підставі комплексного дослідження обставин справи, врахування факту відсутності первинних документів, як підстав формування податкового та бухгалтерського обліку на підтвердження господарських операцій, невідповідності наданих документів законодавчо визначеним вимогам щодо форми і змісту, а також іншої інформації, яка міститься у письмових доказах.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «Агросоюз-РП» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі № 823/5401/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер