Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №822/1882/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 лютого 2019 року

справа №822/1882/17

адміністративне провадження №К/9901/31856/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року у складі судді Лабань Г.В.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у складі суддів Совгири Д.І., Білоуса О.В., Курка О.П.

у справі №822/1882/17

за позовом Приватного акціонерного товариства «Об'єднання «Прогрес»

до Головного управління ДФС у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

04 липня 2017 року Приватне акціонерне товариство «Об'єднання «Прогрес» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 22 лютого 2017 року №0000891404 в частині збільшення ПДВ за основним платежем в розмірі 46576,96 грн. та штрафних санкцій в розмірі 23288,48 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 24 травня 2017 року №0003652200, з мотивів безпідставності їх прийняття.

08 серпня 2017 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, задоволено позов Товариства, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 22 лютого 2017 року №0000891404 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 46576 (сорок шість тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 96 коп. та застосованими штрафними санкціями в розмірі 23288 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 48 коп. та від 24 травня 2017 року №0003652200, яким збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 15807 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сім) грн. 00 коп.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно, внаслідок чого відсутні підстави для прийняття податкових повідомлень - рішень.

За висновком судів попередніх інстанцій діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємство ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мало, що зумовлює хибність висновків контролюючого органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

23 жовтня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

25 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, справа із суду першої інстанції не була витребувана.

21 листопада 2017 року Товариством надані заперечення на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач зазначає, що касаційна скарга за змістом повністю дублює апеляційну скаргу, містить лише посилання на норми податкового законодавства без зазначення суті їх неправильного застосування, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

01 березня 2018 року матеріали касаційної скарги К/9901/31856/18 передані до Верховного Суду.

07 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційної скарги К/9901/31856/18 прийняті до свого провадження та витребувано з Хмельницького окружного адміністративного суду справу №822/1882/17.

15 березня 2018 року справа №822/1882/17 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 03587448, перебуває на податковому обліку з 17 липня 1997 року, є платником податку на додану вартість з 21 липня 1997 року.

Податковим органом у грудні 2016 року - січні 2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання зокрема вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2016 року, результати якої викладені в акті перевірки від 07 лютого 2017 року №11139/6/99-99-10-01-01-25 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 22 лютого 2017 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000891404 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 75368 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 37684 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість визначені положення пунктів 198.2 статті 192, пункти 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції застосовані на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

24 травня 2017 року на підставі акта перевірки з урахуванням результатів адміністративного оскарження керівником податкового органу прийняте податкове повідомлення - рішення №0003652200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 15807 грн., за порушення положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306), пункту 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в основу збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість податковим органом покладені висновки перевіряючих про те, що перевіркою не встановлено джерело та походження, виробників товарів, поставлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростекс Плюс" та не підтверджено легальність руху продукції в "ланцюгу" постачання від виробників/імпортерів до кінцевого споживача - позивача. Відтак, на думку контролюючого органу вказана господарська операція не має реального характеру і спрямована на фіктивне введення в обіг поставленого товару.

Оцінюючи спірні правовідносини, судами попередніх інстанцій здійснений аналіз норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень та встановлено, що на час придбання позивачем товару Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростекс Плюс" (контрагент позивача) було належним чином зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебувало на податковому обліку в органі Держаної фіскальної служби України, зареєстроване платником податку на додану вартість, та видало позивачеві податкову накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За висновком судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ростекс Плюс» мало достатній об'єм правоздатності як для укладення Договору поставки, його виконання, так і для нарахування податку на додану вартість при здійсненні господарської операції із поставки товару Позивачу.

Оцінюючи доводи відповідача про відсутність у позивача Договору поставки від 17 лютого 2015 №17/02, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі частини першої статті 179 Господарського кодексу України, за якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями, аналізі частини 1 статті 181 Господарського кодексу України та частини першої статті 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За положеннями частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (в тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростекс Плюс" укладено у письмовій формі у спрощений спосіб, тобто шляхом оформлення видаткових накладних. Позивач оплатив отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями та відомостями по рахунку позивача, що спростовує доводи податкового органу про відсутність документального підтвердження господарської операції з поставки товару контрагентом позивача за умови відсутності договору поставки від 17 лютого 2015 року №17/02.

Актом перевірки встановлено, що витрати та податковий кредит сформовані за фактом придбання товару, а не транспортних послуг, що доводить безпідставність посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних документів, які підтверджують факт транспортування товару від постачальника. Відсутність реального характеру здійсненної господарської операції із поставки товару з таких підстав є неприйнятними з огляду на дослідження умов та способу поставки товару.

Доводи податкового органу про відсутність документів, які підтверджують якість та походження товару, внаслідок чого господарська операція не має реального характеру і спрямована на фіктивне введення в обіг поставленого товару, оцінені та відхиленні судами попередніх інстанцій, як такі, що не стосуються відносин оподаткування.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну та сертифікат як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції з поставки товару, а сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів, за наявності доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та використання таких операцій у власній господарській діяльності, не свідчить про допущення порушення вимог податкового законодавства.

Посилання відповідача на те, що під час перевірки не встановлено джерел походження та виробників товару, не підтверджено легальність руху цього активу в "ланцюгу" постачання від імпортера до кінцевого споживача - позивача, а також, про відсутність у позивача будь-яких документів, що опосередковують придбання товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростекс Плюс", оцінене судами попередніх інстанцій шляхом здійснення системного аналізу положень пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Відтак, формування суб'єктом господарювання витрат та податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судами попередніх інстанцій на підставі долучених до матеріалів справи первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних від 24 лютого 2015 року №21 (сума ПДВ 21394,09 грн.) та від 25 лютого 2015 року №22 (сума ПДВ 83984,95 грн.), які зареєстровані у центральному рівні ДПС України 11 березня 2015 року та видаткових накладних від 27 лютого 2015 року №РН-0000038 та від 04 березня 2015 року №РН-0000039, підтверджене фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Доводи податкового органу про заниження зобов'язань з податку на додану вартість, внаслідок завищення податкового кредиту за рахунок неправомірного віднесення до його складу сум ПДВ по податкових накладних, складених із порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок не відображення такого обов'язкового реквізиту податкової накладної, як код УКТ ЗЕД, спростовується оцінкою доказів у їх сукупності здійсненою судами попередніх інстанцій відповідно до частини третьої статті 86 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності поставки контрагентом позивача товару.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаного позивачем товару.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, встановлено судами попередніх інстанцій, що доводить правомірність формування позивачем, як витрат, так і податкового кредиту по факту придбання товару (продукції) та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень.

Відсутність підстав збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентом позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій і як наслідок унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі №822/1882/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер