Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.09.2018 року у справі №815/87/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 815/87/18

адміністративне провадження № К/9901/59763/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/87/18

за позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України про визнання протиправними та скасування наказів і рішень,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (колегія суддів у складі: Вербицької Н. В., Джабурії О. В., Турецької І. О.) від 01 серпня 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, в якому просила:

1) визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити строк на звернення до адміністративного суду;

2) визнати протиправими та скасувати:

- п. 7 наказу Міністерства освіти і науки України від 22 грудня 2014 року № 1502 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року» про утворення групи експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело у докторській дисертації ОСОБА_2;

- рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року стосовно позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук;

- п. 7 наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року № 988 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року», про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук;

- п. 8 наказу Міносвіти від 25 лютого 2016 року № 161 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року», яким відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_7 на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року.

2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - Міністерства освіти і науки України від 30 січня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року позовні вимоги задоволені повністю.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року скасовано; прийнято по справі постанову про залишення позовної заяви ОСОБА_7 без розгляду на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року залишити в силі.

6. Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

7. Міністерство освіти і науки України, Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України та Спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України у відзивах на касаційну скаргу, які надійшли до Верховного Суду 17 вересня 2018 року, просять постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року залишити без змін, касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

8. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судам попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Міністерства освіти і науки України від 25 квітня 2013 року № 462 затверджено рішення спеціалізованої вченої ради Д 41.600.02 Одеського національного медичного університету Міністерства охорони здоров'я України, яким ОСОБА_2 присуджений науковий ступень доктора медичних наук.

10. 25 квітня 2013 року на засіданні Атестаційної колегії член експертної ради ОСОБА_8, доктор медичних наук, професор, виступила з інформацією щодо текстових запозичень без посилань на джерело у дисертації доктора медичних наук ОСОБА_2 та продемонструвала відповідні слайди.

11. 22 грудня 2014 року Міністерством освіти і науки України виданий наказ «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 22 грудня 2014 року» за № 1502, відповідно до п. 7 якого на підставі п. 46 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника було утворено групу експертів для виявлення текстових запозичень без посилання на джерело в дисертації, авторам якої вже видано дипломи доктора наук, серед яких була зазначена ОСОБА_2 - доктор медичних наук зі спеціальностей 14.01.2001 «Акушерство та гінекологія», 03.00.2015 «Генетика».

12. В середині червня 2015 року ОСОБА_2 отримала листа від ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України від 11 червня 2015 року за № 09/433, яким її було запрошено прийняти участь у засіданні, яке мало відбутися 02 липня 2015 року з розгляду питання щодо позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія.

13. Листом від 25 червня 2016 року ОСОБА_2 попередила спеціалізовану вчену раду Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України про неможливість своєї явки на засідання у зв'язку із хворобою та знаходженні на лікарняному з 25 червня 2015 року до 10 липня 2015 року (копія листка непрацездатності серії АГЕ №209113, виданого КУ ЦПМСД №10 ім. Гаркавого-2).

14. 01 липня 2015 року зазначений лист отриманий спеціалізованою вченою радою Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 01 липня 2015 року, тобто до проведення засідання ради.

15. 02 липня 2015 року спеціалізована вчена рада Д 26.562.02 при ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України прийняла рішення клопотати перед Міністерством освіти і науки України про позбавлення ОСОБА_2 наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальностями 03.00.15 - генетика та 14.01.01 - акушерство та гінекологія.

16. 29 вересня 2015 року Міносвіти прийняло наказ № 988, у п. 7 якого зазначено про позбавлення наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності 03.00.15 «Генетика» та 14.00.01 «Акушерство та гінекологія» ОСОБА_2 у зв'язку із виявленням текстових запозичень без посилання на джерело.

17. Не погодившись з наказом «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 29 вересня 2015 року» за № 988, 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

18. На початку січня 2016 року ОСОБА_2 отримала від Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації Міністерства освіти і науки України лист від 06 січня 2016 року за № 14/2-10- 16, в якому зазначалось, що Міністерством буде утворено апеляційну комісію у порядку, визначеному нормативно-правовим актами з питань атестації кадрів вищої кваліфікації.

19. 25 лютого 2016 року Міносвіти України видало наказ «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року» № 161, в п. 8 якого констатує про відмову у задоволенні апеляції ОСОБА_2 на рішення Атестаційної колегії МОН України від 29 вересня 2015 року про позбавлення її наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальностей 03.00.15 «Генетика» та 14.00.01 «Акушерство та гінекологія» у зв'язку з тим, що апеляція не містить аргументів по суті виявлених недоліків щодо наявності у дисертації текстових запозичень без посилання на джерело.

ІІ ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з неповноважності спеціалізованої вченої ради при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України позбавляти позивача наукового ступеню, а також з порушення Міносвітою України Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабміну України від 24 липня 2013 року № 567, при прийнятті оскаржуваних наказів щодо позбавлення позивача її наукового ступеня доктора медичних наук.

При цьому, суд першої інстанції виходив із поважності причин пропуску строку звернення позивача до суду, оскільки зазначені рішення та накази відповідачів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, а про їх наявність їй стало відомо з мережі Інтернет лише у липні 2017 року. Також, судом враховані обставини знаходження позивача на стаціонарному лікуванні з 15 серпня 2016 року по 20 грудня 2016 року, перебування ОСОБА_2 у довготривалому відрядженні з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року, здійснення нею догляду за хворою матір'ю, яка потребує стороннього догляду згідно висновку МСЕК.

21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов ОСОБА_2 без розгляду, виходив із того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) та ст. 122 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року), не надано та не наведено належних доказів та обставин неможливості звернення з даним позовом у визначені процесуальним законом строки.

22. Оцінюючи доводи сторін, зокрема, щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом, апеляційний суд в своїй оцінці виходив з наступного.

22.1. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22.2. Аналогічні положення щодо строку звернення до адміністративного суду передбачені ч. 2 ст. 122 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), тобто на час звернення ОСОБА_2 з даним позовом.

22.3. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 123 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

23. Суд апеляційної інстанції визнав недоведеними доводи позивача, що про наявність оскаржуваних рішення спеціалізованої вченої ради і наказів Міносвіти їй стало відомо лише в липні 2017 року з мережі Інтернет, оскільки матеріали справи свідчать про те, що про засідання вченої ради та про засідання Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року їй біло відомо завчасно та до цих засідань вона направляла заяви про відкладення засідань в зв'язку з хворобою.

24. Суд також зазначив, що той факт, що за результатами розгляду питань про позбавлення позивача наукового ступеню копії відповідних рішення та наказів на адресу ОСОБА_2 не направлялись, не є підставою, яка б унеможливлювала своєчасне звернення до суду.

Позивач, будучи зацікавленою і маючи бажання бути ознайомленою із оскаржуваними рішеннями та наказами, мала особисто їх запитати у відповідачів. Однак, в ході апеляційного розгляду позивач зазначила, що не зверталась із заявами ані до спеціалізованої вченої ради, ані до Міносвіти з проханням надати їй копії рішень (наказів) з питань позбавлення її наукового ступеню.

25. Крім того, апеляційним судом зазначено, що знаходження позивача на амбулаторному лікуванні, догляд за матір'ю інвалідом, перебування у тривалому відрядженні не впливають на можливість бути обізнаною з оскаржуваними рішеннями і наказами. Навпаки, тривале знаходження у відрядженні свідчить про те, що позивач вела звичайний для неї стиль життя, не дивлячись на хворобу матері.

26. Також судом враховано, що 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 подала апеляцію на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року № 988, яким її позбавлено наукового ступеня доктора наук, про що вона зазначає у позові та підтверджується матеріалами справи. Отже, станом на 28 листопада 2015 року позивач була обізнана про обставини та підстави прийняття наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року.

27. Щодо розгляду апеляції на рішення Міносвіти від 29 вересня 2015 року відповідач у січні 2016 року повідомив ОСОБА_2 про створення апеляційної комісії.

28. В своїй оцінці суд апеляційної інстанції також врахував:

- рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, у п.45 якого зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані;

- рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року (п. 44) та рішення «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (п. 54), у яких зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

- рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», у якому зазначено: (…) заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку»;

- рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року (п.46), відповідно до якого одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами;

- рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (п. 47), відповідно до якого Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків

29. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до суду, оскільки позовною заявою звернулась лише 03 січня 2018 року, тобто майже через два з половиною років, а щодо оскарження наказу Міносвіти від 22 грудня 2014 року - майже через три роки, належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 не надано та не наведено.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

30. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення питання щодо пропущення нею строку звернення до суду, оскільки неодноразово в суді апеляційної інстанції наголошувала на тому, що:

1) вона не була проінформована ні про процедуру ініціювання перевірки дисертації на виявлення текстових запозичень без посилання на джерело, ні про її тривалість, ні про засідання відповідної експертної ради МОН України, ні про засідання Атестаційної колегії МОН України, де розглядалось її питання;

2) про прийняття оскаржених нею в позові рішень та наказів її до відома ніхто не ставив;

3) оскаржені накази ні від Міністерства освіти і науки України, ні від Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України, не отримувала, ані за місцем свого проживання, ані з місцем своєї роботи;

- судом апеляційної інстанції невірно з'ясовано питання, з якого часу розпочався перебіг шестимісячного строку звернення до суду; помилково покладено в основу прийняття рішення про залишення позовної заяви без розгляду факт оприлюднення спірного наказу на офіційному сайті МОН та необґрунтовано вказано можливий період часу, коли позивач ОСОБА_2 достовірно могла дізнатися про порушення своїх прав та інтересів;

- висновки суду апеляційної інстанції є спробою обмежити права позивача в частині оскарження дій суб'єкта владних повноважень всупереч норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також свідчать про надмірний формалізм, який розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року.

ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з наступного.

32. Колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

33. Слід також зазначити, що дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.

34. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом ОСОБА_2 не надано та не наведено.

35. Слід зазначити, що не дивлячись на амбулаторне лікування та догляд за хворою матір'ю, позивач перебувала у тривалому відрядженні, тобто продовжувала свою професійну діяльність і не була позбавлена можливості бути обізнаною з оскаржуваними рішеннями та наказами.

36. Слід зазначити, що позивач була обізнана з фактом виявлення у її роботі плагіату, тобто про всі обставини і підстави прийняття оскаржуваних рішень та наказів.

36.1. Зокрема, про засідання вченої ради та про засідання Атестаційної колегії Міносвіти 29 серпня 2015 року ОСОБА_2 було відомо завчасно та до цих засідань вона направляла заяви про відкладення засідань в зв'язку з хворобою; 28 листопада 2015 року позивачем подано апеляцію на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року № 988, яким її позбавлено наукового ступеня доктора наук.

36.2. Вказане свідчить, що станом на 28 листопада 2015 року ОСОБА_2 була обізнана про обставини та підстави прийняття наказу Міносвіти від 29 вересня 2015 року, а також про наказ Міністерства освіти і науки України від 22 грудня 2014 року № 1502 та про рішення спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 при Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини» Національної академії медичних наук України від 02 липня 2015 року, проте до суду звернулася лише 03 січня 2018 року.

36.3. Щодо наказу Міносвіти від 25 лютого 2016 року № 161 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 25 лютого 2016 року», яким відмовлено у задоволенні апеляції ОСОБА_7 на рішення Атестаційної колегії Міносвіти від 29 вересня 2015 року, колегія суддів зазначає:

- відповідач у січні 2016 року повідомив ОСОБА_2 про створення апеляційної комісії. Вказані обставини позивачем не заперечуються;

- твердження щодо того, що про наявність вказаного наказу стало відомо з мережі Інтернет лише у липні 2017 року не підтвердженні жодними доказами;

- перебування позивача на стаціонарному лікуванні, а саме згідно листків непрацездатності - з 15 серпня 2016 року по 02 серпня 2016 року, з 01 вересня 2016 року по 12 вересня 2016 року, з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2016 року, з 09 грудня 2016 року по 13 грудня 2016 року, з 15 грудня 2016 року по 20 грудня 2016 року), довгострокове відрядження з 21 грудня 2016 року по 28 лютого 2017 року - не може свідчити про поважність причин пропуску строку, оскільки період з січня 2016 року по серпень 2016 року, а також з лютого 2017 року по липень 2017 року (з тверджень позивача, коли стало відомо про оскаржуваний наказ) не підтвердженні належними доказами;

- матеріали справи не містять та позивачем не заперечується, що жодного разу, а саме з 2015 року, будучи зацікавленою у вирішенні питання щодо відновлення її прав, не зверталась з відповідними заявами, скаргами або вимогами до МОН щодо прийнятих оскаржуваних рішень та наказів;

- інформування особи про її позбавлення наукового ступеня, а також щодо результатів розгляду апеляції на рішення ради про позбавлення наукового ступеня нормативно-правоими актами з питань атестації наукових кадрів, зокрема Положенням про спеціалізовану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1170/19908, не передбачено.

37. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про залишення адміністративного позову без розгляду.

38. Оцінюючи наведені скаржником у касаційній скарзі аргументи, Суд виходить з того, що вони збігаються з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, встановлених обставин справи та висновків суду апеляційної інстанції вони не спростовують. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

39. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись ст. 242, 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 815/87/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб