Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.09.2018 року у справі №813/481/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/481/17

адміністративне провадження №К/9901/38802/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 813/481/17

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,

треті особи Рясне-Руська сільська рада Львівської області, Львівська міська рада

про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Львівської міської ради

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року (у складі судді Брильовського Р.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Большакової О.О., Глушка І.В., Гром І.І.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 (далі - позивач або ОСОБА_3.) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - відповідач або ГУ Держгеокадастру у Львівській області) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Рясне-Руська сільська рада Львівської області та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівська міська рада, в якому просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області викладену у листі № Г-16475/0-8371/6-16 від 26 грудня 2016 року щодо надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0.12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області для подальшого надання у власність і прийняття за результатами зазначеного розгляду відповідного розпорядження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 листопада 2016 ОСОБА_3 звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,12 га на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області. 26 грудня 2016 у листі № Г-16475/0-8371/6-16 відповідач надав відповідь позивачу, в якій вказав, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка знаходиться за межами Яворівського району, у зв'язку з чим позивачу відмовлено у наданні такого дозволу. Однак, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив у наданні такого дозволу. Позивач вважає, що нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не передбачено такої підстави для відмови, а тому відповідач, прийнявши оскаржене рішення, порушив її право як громадянина України на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулася з позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що розбіжність та суперечність доказів не дає змоги у повній мірі при розгляді вказаної справи, встановити в межах якої території знаходиться спірна ділянка, тому відповідач відмовив позивачу без вагомих обґрунтувань, з посиланням на лист відділу Держгеокадастру у Яворівському районі від 15 грудня 2016 № 22-1321-0.1-9271/2-16.

Крім того, суд звернув увагу, що до повноважень адміністративного суду відноситься визначення порядку захисту порушеного права, проте суд не може перебирати на себе функції інших органів, зокрема щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту.

У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, а саме визнати протиправною відмову відповідача у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0.12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області.

Окрім того, оскільки, порушуються права позивача щодо законного, повного та об'єктивного розгляду його клопотання, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу ОСОБА_3 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0.12 га для ведення садівництва на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області для подальшого надання у власність і прийняття за результатами зазначеного розгляду відповідного розпорядження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій та вважаючи, що вони прийняті з порушення норм матеріального та процесуального права і призвело до неправильного вирішення справи, третя особа Львівська міська рада звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 27 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/481/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 19 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 813/481/17та призначив її до розгляду ухвалою від 17 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 18 жовтня 2018 року.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 в запереченнях на касаційну скаргу Львівської міської ради заявив клопотання про участь у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач як член сім'ї загиблого в антитерористичній операції 04 листопада 2016 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва, розташованої за межами населеного пункту на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області. До заяви долучила графічні матеріали із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки та рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 03 листопада 2016 року про погодження органом місцевого самоврядування надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,12 га.

Головне управління Держгеокадастру України у Львівській області листом № Г-16475/0- 8371/6-16 від 26 грудня 2016 року відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка згідно інформації, наданої відділом Держгеокадастру у Яворівському районі Львівської області, знаходиться на території м. Львова

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачі звернулись з позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга Львівської міської ради обґрунтована тим, що розпорядником земельної ділянки на яку претендує позивач є Львівська міська рада, оскільки згідно статей 12 та 122 ЗК України розпорядження землями територіальних громад у межах населеного пункту належить до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування. З системного аналізу вищезазначених норм та обставин справи варто звернути увагу суду на те, що вимоги ОСОБА_3 щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою у запропонованому нею місці є неможливим в силу розмежування функцій та повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері земельних ресурсів та призведуть до грубого порушення норм земельного законодавства, а саме статей 12 та 122 ЗК України.

09 січня 2018 року представником позивача подано заперечення на касаційну скаргу Львівської міської ради, в якій представник позивача зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняте відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, у зв'язку із чим просить залишити без задоволення касаційну скаргу Львівської міської ради, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 35 ЗК України земельні ділянки, громадяни України мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва не більше 0,12 гектара.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.

Суд зазначає, що повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерством аграрної політики та продовольства України 29 вересня 2016 року № 333, відповідач є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядкований, а відповідно до підпункту 13 пункту 4 Положення розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Оцінюючи правомірність рішення відповідача про відмову позивачу в наданні дозволу для розроблення проекту землеустрою, Суд враховує наступне.

Виходячи зі змісту частини сьомої статті 118 ЗК України, початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якого приймається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у цьому спорі - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області). При цьому, в абзаці 1 частини сьомої статті 118 ЗК України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відмовляючи ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастру у Львівській області у листі від 26 грудня 2016 року № Г-16475/0-8371/6-16, послався на лист відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області від 15 грудня 2016 року № 22-1321-0.1-9271/2-16 про те, що земельна ділянка, яка відображена на представленому до клопотання позивача графічному матеріалі, відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування в межах м. Львова.

Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи наявне розпорядження голови Яворівської районної державної адміністрації від 14 квітня 1997 року № 169, яким затверджено проект роздержавлення і приватизації земель селянської спілки «Хлібодар» на території Рясне-Руської сільської ради на площі 1456 га. Відповідно до цього документу та відповідного картографічного матеріалу, ця територія належить Рясне-Руській сільській раді Яворівського району Львівської області. Вказаним проектом роздержавлення та матеріалами державної статистичної звітності вказується на правовий статус запитуваної земельної ділянки як частини території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району. На цей факт вказує своїм листом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 11 травня 2016 року №8/14.1-562-16. Зазначені обставини доводами касаційної скарги Львівської міської ради не спростовуються.

Як вбачається з листа відповідача від 26 грудня 2016 року, адресованого ОСОБА_3, зазначена земельна ділянка знаходиться за межами Яворівського району, тому, керуючись статтею 118 ЗК України, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва. При цьому жодних посилань на невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку у даному рішенні не зазначено.

За встановлених обставин та враховуючи положення вищевказаних норм законодавства, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач відмовив ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстави, що не передбачена частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, тому ця відмова прямо суперечить вищевказаній нормі закону і є протиправною.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко