Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2018 року

Київ

справа № 825/325/16

провадження № К/9901/12281/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Бахмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду, прийняту 21 березня 2016 року у складі головуючого судді - Поліщук Л.О., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 9 червня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області в якому просила:

стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області середній заробіток за час затримки розрахунку, після постановлення рішення суду за цим позовом та набрання рішення законної сили у розмірі 71 255,80 гривень, зазначена сума обраховується, без врахованого утримання, виходячи із затримки розрахунку на 392 робочих дня та середньої заробітної плати у розмірі 181,775 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач не виплатив частину премії позивачу, що є складовою заробітної плати, починаючи з моменту її звільнення з 24 липня 2014 року по 16 листопада 2015 року та остаточно не розрахувався на момент звернення до суду. Загальна сума компенсації по виплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, яка належить позивачу без урахувань та утримань передбачених законодавством, складає 71 255,80 гривень на 12 лютого 2016 року, тобто на момент звернення до суду з позовною заявою.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 21 березня 2016 року, позов задовольнив частково.

Стягнув з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Зобов'язав Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області в місячний строк, з дня набрання законної сили постановою суду у справі № 825/325/16, подати до суду звіт про виконання судового рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 червня 2016 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року скасував та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив повністю.

Стягнув з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час затримки розрахунку в розмірі 71 255,80 гривень, виходячи із затримки розрахунку на 392 робочих дня та середньоденної заробітної плати у розмірі 181 гривень 77 коп.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області зобов'язано здійснити перерахунок нарахувань, утримань та виплат при розрахунку позивачу під час звільнення з перерахування преміювальних за червень 2014 року в розмірі 70% посадового окладу.

Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області перерахувало премію позивачу за червень 2014 року з розрахунку 70% посадового окладу (замість виплачених при звільненні 10%) та 16 листопада 2015 року виплатила належні йому кошти у розмірі 385,40 гривень.

Крім того, звертає увагу на те, що виплату частини премії позивачу за червень 2014 року здійснено 16 листопада 2015 року, однак зазначена дата не залежала від волі відповідача, а пов'язано з набранням законної сили судовим рішенням та надходження на адресу відповідача копії даного рішення. При цьому позивачу було виплачено 385,40 гривень що є неістотним у порівнянні із її середнім заробітком.

Позивач надала заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на необґрунтованість та безпідставність останньої просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди встановили, що позивач працював на посаді головного спеціаліста юрисконсульта Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області з 18 липня 2013 року по 24 липня 2014 року.

Згідно платіжного доручення від 16 листопада 2015 року №264 ОСОБА_1 було перераховано суму у розмірі 385,40 гривень.

21 грудня 2015 року позивач звернувся з заявою до Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області, в якій просить виплатити середню заробітну плату за весь час з моменту звільнення 24 липня 2014 року по день фактичного розрахунку 16 листопада 2015 року.

31 грудня 2015 року відповідач на адресу ОСОБА_1 направив лист №6122/09, в якому повідомив позивача, що 16 листопада 2015 року виплачено належні їй кошти у розмірі 385,40 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, та стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 2000,00 гривень, при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та прийшов до висновку про застосування принципу співмірності.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зазначив, що зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку можливо лише у разі виникнення спору про розмір належних до виплати сум (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»), однак такого спору між позивачем та відповідачем не було, тому правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні. З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Верховний суд не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Статтею 116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судами встановлено, і ці обставини не заперечувались сторонами, що відповідач перерахував на ім'я позивача кошти в розмірі 385,40 гривень, відповідно до платіжного доручення від 16 листопада 2015 року №264, на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості (заробітну плату з урахуванням індексації) - 385,40 гривень, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Так, при розмірі невиплаченого заробітку - 385,40 гривень позивач просить стягнути компенсацію за затримку розрахунку 71 255,80 гривень, що набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 2000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-54цс11 від 12 січня 2012 року.

Крім того суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги повністю не врахував ту обставину що повний розрахунок з позивачем проведено 16 листопада 2015 року, а позовні вимоги заявлені по 12 лютого 2016 року.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Бахмацькому районі Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи те, що рішення суду першої інстанції постановлено на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, підтверджених доказами які були дослідженні в ході судового розгляду, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 345, 349, 352, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Бахмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2016 року - скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець