Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2018 року у справі №826/14580/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2019 року

м. Київ

справа № 826/14580/16

адміністративне провадження № К/9901/25428/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/14580/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київська міська державна адміністрація про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів: Качур І. А., Келеберда В. І., Федорчук А. Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року (у складі колегії суддів: Вівдиченко Т. Р., Губська Л. В., Земляна Г. В.),

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, треті особи - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київська міська державна адміністрація, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 24 жовтня 2016 року, 31 жовтня 2016 року та 21 лютого 2017 року, просили:

- визнати незаконними дії посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчих проваджень № 41238458 від 16 грудня 2013 року та № 41238382 від 16 грудня 2013 року;

- визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 травня 2014 року № 41238458;

- визнати незаконною постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 травня 2014 року № 41238382;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження № 41238458 та виконавче провадження № 41238382.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що дії державного виконавця щодо винесення постанов про закінчення виконавчих проваджень є протиправними, оскільки не були виконані усі дії, що передбачені чинним законодавством, по примусовому виконанню рішення суду, відтак, на думку позивачів, постанови про закінчення виконавчих проваджень є незаконними, а виконавчі провадження підлягають відновленню.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчих проваджень № 41238458 від 16 грудня 2013 року та № 41238382 від 16 грудня 2013 року.

Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 травня 2014 року ВП № 41238458.

Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 травня 2014 року ВП № 41238382.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 16 лютого 2018 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року, визначено склад суддів: Білоус О. В. - головуючий суддя, Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.

6. Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії зазначеної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

7. 12 квітня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в яких позивач просить оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

8. 02 серпня 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про прискорення розгляду справи.

9. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 524/0/78-19 від 30 травня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

10. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

11. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2013 року в адміністративній справі № 2а-12111/12/2670 видано 30 жовтня 2013 року виконавчі листи про зобов`язання Київську міську державну адміністрацію, Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Деснянську районну в місті Києві адміністрацію вирішити питання щодо поліпшення житлових умов громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають з 13 жовтня 1992 року у пільговій черзі за категорією «Інваліди 1-ї та 2-ї групи з числа військовослужбовців».

13. Постановами старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 16 грудня 2013 року № 41238382 та № 41238458 відкрито виконавчі провадження з примусового виконання зазначених виконавчих листів про зобов`язання Київської міської державної адміністрації, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Деснянської районної в місті Києві адміністрації вирішити питання щодо поліпшення житлових умов громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають з 13 жовтня 1992 року у пільговій черзі за категорією «Інваліди 1-ї та 2-ї групи з числа військовослужбовців».

14. Сторонами у виконавчому провадженні № 41238382 є прокуратура Деснянського району міста Києва (стягувач) та Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (боржник).

15. Сторонами у виконавчому провадженні № 41238458 є прокуратура Деснянського району міста Києва (стягувач) та Київська міська державна адміністрація (боржник).

16. У постановах про відкриття виконавчого провадження боржникам встановлено строк на самостійне виконання рішення суду.

17. Листом від 26 грудня 2013 року № 056/95-5771 Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомлено виконавчу службу, що житлове питання громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 буде вирішуватись в порядку черговості за наявності житлової площі та відповідно до вимог чинного законодавства України.

18. У зв`язку з невиконанням у встановлений строк боржниками рішення суду, державним виконавцем були прийняті постанови про накладення штрафів від 18 березня 2014 року ВП № 41238382 у розмірі 680,00 грн. відносно Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та від 18 березня 2014 року ВП № 41238458 у розмірі 680,00 грн. відносно Київської міської державної адміністрації.

19. Крім цього, державним виконавцем направлено вимоги боржникам від 18 березня 2014 року, якими зобов`язано останніх виконати рішення суду та надати пояснення щодо причин його невиконання.

20. У зв`язку з невиконанням у встановлений строк боржниками рішення суду, державним виконавцем винесено постанови від 16 квітня 2014 року у ВП № 41238382 та ВП № 41238458, якими накладено штраф у подвійному розмірі - 1360,00 грн.

21. Проте, рішення суду боржниками не виконано, вимоги державного виконавця щодо його виконання також не виконані, про що складений відповідний акт державного виконавця та 21 травня 2014 року скеровано до Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві подання (повідомлення) про притягнення посадових осіб боржників до кримінальної відповідальності в порядку статті 382 КК України.

22. На підставі пункту 11 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем 21 травня 2014 року прийнято постанови про закінчення виконавчих проваджень № 41238382 та № 41238458.

23. Вважаючи протиправними оскаржувані рішення відповідача, позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що перед прийняттям рішення про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець повинен був здійснити всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме: здійснити заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

25. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність дій державного виконавця щодо закінчення виконавчих проваджень № 41238458 від 16 грудня 2013 року та № 41238382 від 16 грудня 2013 року, оскільки ним не були виконані всі дії, що передбачені законом та передують винесенню постанов про закінчення вказаних виконавчих проваджень, а саме: здійснено всі заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду.

26. Зокрема, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що боржниками повідомлено державного виконавця про виконання рішення суду чи про причини неможливості виконання вимог виконавчого документу. Отже, постанови про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого листа прийняті відповідачем передчасно, без врахування всіх обставин у справі, а відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

27. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача відновити виконавчі провадження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії по відновленню виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця та належить виключно до його компетенції. При цьому, з приписів норм законодавства вбачається неприпустимість підміни судом суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

28. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

29. Зокрема, скаржник зазначив, що державним виконавцем здійснено вичерпний перелік дій, передбачених Законом для виконання рішень зобов`язального характеру, спрямованих на виконання рішення суду на користь позивачів.

30. Також, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно трактують положення п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки зазначена стаття Закону визначає форми закінчення виконавчого провадження шляхом «фактичного виконання» чи «повернення виконавчого документу», відтак виконавча служба має право згідно зазначеної норми повертати виконавчі документи, за наявності відповідних підстав.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

32. Предметом спору у цій справі є законність постанов державного виконавця щодо закінчення виконавчих проваджень з підстав їх невідповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

33. Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

34. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-XIV).

35. Оцінюючи доводи та аргументи касаційної скарги, Суд вважає їх необґрунтованими та відхиляє з огляду на таке.

36. Аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить, що забороняється зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. При цьому, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені законом заходи примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV). У свою чергу, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12 Закону № 606-XIV).

37. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

38. Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону № 606-XIV у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

39. Разом з тим, відповідно до статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

40. Відповідно до зазначеної норми, накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності визначено наслідком повторного невиконання боржником без поважних причин рішення суду, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії. Однак звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

41. Отже, направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

42. Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

43. Доводи скаржника про те, що ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений окремий порядок, який передбачає винесення постанови про закінчення виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності, а інших дій не передбачено, не свідчить, однак, про відсутність у державного виконавця права вчиняти інші виконавчі дії з виконання рішення суду, передбачені Законом.

44. Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, в редакції, чинній на час вчинення державним виконавцем оскаржуваних дій, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковим до виконання на всій території України. Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

45. Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

46. Отже, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що приймаючи оскаржувані постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», з посиланням на те, що виконати рішення без участі боржника неможливо, дії та рішення відповідача є такими, що не ґрунтується на вимогах закону.

47. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що державним виконавцем не було вжито всіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення та не було законних підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

48. Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності порушень відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно, підстав для часткового задоволення позовних вимог.

49. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про часткове задоволення позовних вимог.

50. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

51. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

52. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у справі № 826/14580/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов