Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 160/19572/21

адміністративне провадження № К/990/22073/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В. М.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 (суддя-доповідач - Прудник С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №160/19572/21 (у складі колегії суддів: Головко О.В. (суддя-доповідач), Ясеневої Т.І., Суховарова А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості з виплати пенсії та стягнення моральної шкоди,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати відмову Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком у порядку статтей 7, 12, 19, 22, 56, 64, 65, 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та статтей 24, 26, 41, 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплатою пенсії з 28.06.2015 у сумі - 419 218,36 грн та у подальшому нараховувати пенсію ОСОБА_1 з урахуванням пенсійного стажу - 35 років 1 місяць 11 днів та розмір заробітної плати - 7 775,72 грн;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заборгованість з виплатою ОСОБА_1 пенсії з 28.06.2015 у сумі - 419 218,36 грн;

- стягнути відшкодування за моральну шкоду з Пенсійного фонду України у сумі 4 000,00 грн, а з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у сумі 6 000,00 грн;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати ОСОБА_1 заборгованість з виплатою пенсії з 28.06.2015 у сумі - 419 218,36 грн та відшкодування за моральну шкоду з Пенсійного фонду України у сумі 4 000,00 грн з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у сумі 6 000,00 грн на особистий рахунок ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 6 108,18 грн; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав такого поновлення; позовної заяви для суду та її копій врученням іншим учасникам справи із чітко сформованими позовними вимогами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2021, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022, позовну заяву повернуто позивачеві.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 отримано позивачем 13.11.2021, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Проте станом на 20.12.2021 вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконані.

Не погодившись із такими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Зазначає, що є непрацюючим пенсіонером і єдиним джерелом доходів є пенсійні виплати, а тому надана суду першої інстанції довідка Пенсійного фонду є належним доказом відсутності фінансових можливостей сплатити судовий збір. Скаржник зазначає про неправильність, неповноту дослідження доказів та встановлення обставин у справі, оскільки існують достатні підстави для звільнення від сплати судового збору. Зокрема, скаржник наголошує, що суд першої інстанції відповідно до приписів частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" зобов`язаний звільнити його від сплати судового збору, а не відмовляти у задоволені заяви про звільнення від сплати судового збору, оскільки наявні підстави, встановлені пунктом 1 частини 1 статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Обґрунтувань щодо інших недоліків, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, доводи касаційної скарги не містять.

Відповідачами до закінчення встановленого судом строку відзиву на касаційну скаргу подано не було, що не перешкоджає її розгляду по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд дійшов таких висновків.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року №R(81)7.

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Приписами частини 3 статті 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із частиною 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За змістом пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Судом першої інстанції встановлено, що копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 про залишення позовної заяви без руху отримано позивачем 13.11.2021, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Проте станом на момент постановлення ухвали про повернення позовної заяви від 20.12.2021 позивач не усунув недоліків позовної заяви. Жодних клопотань, заяв про виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху не надіслав.

Поверненню позовної заяви передувало вирішення судом першої інстанції клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.

Так, звертаючись з позовною заявою, позивач просив суд звільнити його від сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", посилаючись на скрутне матеріальне становище. На підтвердження зазначеної обставини надав довідку про доходи №0557 5150 0773 7513 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області стосовно отримання пенсії за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року, що загалом склало 32 013,76 гривень.

Суд першої інстанції у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовив та залишив позовну заяву без руху.

Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, суд виходив з того, що надана позивачем довідка не є достатнім доказом, на підтвердження майнового стану, за якого неможливо сплатити судовий збір, оскільки вона не містить відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела доходу (вклади, нерухоме та рухоме майно, грошові допомоги та компенсації, тощо). Доказів, що вказана виплата є єдиним доходом, а також інших доказів щодо тяжкого майнового стану, заявником не надано. Звернув увагу позивача, що достатнім доказом для підтвердження скрутного майнового становища позивача, серед іншого, може бути в за останні 12 місяців.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції на підставі наданої ним довідки мав можливість встановити його скрутне матеріальне становище та неможливість сплатити судовий збір. Вважає, що вимагання судом першої інстанції вказаної довідки є надмірним формалізмом та створює для нього перешкоди для доступу до правосуддя.

Позивач наполягає на застосуванні до спірних правовідносин частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", оскільки наявні підстави, встановлені пунктом 1 частини 1 статтею 8 Закону України "Про судовий збір", а відтак вважає, що він повинен бути саме звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.

Відповідно до частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

При цьому, процесуальна норма частини 2 статті 132 КАС є бланкетною та в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до Закону України "Про судовий збір".

Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час вирішення питання щодо звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону).

Стаття 8 Закону України "Про судовий збір" врегульовує питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати

Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Також положеннями частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити розмір судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

При цьому КАС України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у справі №420/1582/19 та від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 і підстави для відступлення від них відсутні.

У цій справі суд першої інстанції скористався своїм повноваженням на вирішення питання звільняти або не звільняти позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви та дійшов висновку, що відсутні підстави для звільнення, оскільки наданих позивачем доказів не достатньо для висновку щодо наявності випадків, встановлених частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір". Окрім того, суд першої інстанції надав позивачеві можливість звернутися до суду та надати інші докази на підтвердження свого скрутного матеріального становища. Проте, позивач жодних клопотань, заяв на адресу суду не надав.

У постанові від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21 Верховний Суд зазначив:

«Суд враховує, що Закон України "Про судовий збір" не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас за змістом пункту 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" документи про майновий стан мають містить інформацію на підставі якої суд може встановити відсоткове співвідношення розміру судового збору до річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію ("Шишков проти Росії", № 26746/05, п. 111). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (Kreuz v. Poland, № 28249/95, п. 60); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи ("FC Mretebi v. Georgia", № 38736/04, п. 47).»

З наведеного слідує, що саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Суд наголошує, що Законом України «Про судовий збір» чітко визначено підставу для звільнення від сплати судового збору, зокрема, доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору позивач повинен довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Суд звертає увагу, що на підтвердження скрутного матеріального становища позивачем разом з позовною заявою до суду першої інстанції надано лише довідку про доходи №0557 5150 0773 7513 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області стосовно отримання пенсії за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року.

Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказана довідка не є достатнім доказом підтвердження скрутного майнового стану позивача, оскільки не містить відомостей про майновий стан заявника, який може мати інші джерела доходу (вклади, нерухоме та рухоме майно, грошові допомоги та компенсації, тощо).

Аналогічна правова позиція, викладена в ухвалах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №460/1149/19, від 06.02.2020 у справі №420/4366/19 та від 27.12.2019 у справі (212/1558/19).

Проте доказів, що вказана виплата є єдиним доходом, а також інших доказів щодо тяжкого майнового стану (довідки органу доходів і зборів Державної фіскальної служби України про отриманий дохід, тощо), заявником не надано як і не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині надання додаткових доказів на підтвердження скрутного майнового стану позивача.

Згідно із позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16) передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 133 КАС України та статтею 8 Закону України "Про судовий збір" є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Викладене спростовує доводи касаційної скарги щодо наявності у суду першої інстанції обов`язку звільнити позивача від сплати судового збору.

За змістом пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції неправомірно не звільнив його від сплати судового збору, не заслуговують на увагу, оскільки, як вже зазначалось, обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідними обставинами та підтвердження належними доказами є обов`язком саме заявника, а приписами КАС України прямо закріплено, що якщо заявник не усунув недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху, у встановлений судом строк, це є підставою для повернення позовної заяви.

Окрім того, у касаційній скарзі позивач не навів доводів щодо невиконання ним і інших вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху (надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав такого поновлення; надання позовної заяви для суду та її копій врученням іншим учасникам справи із чітко сформованими позовними вимогами).

Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

За приписами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №160/19572/21 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Судді В. М. Шарапа

В. М. Кравчук

О. П. Стародуб