ПОСТАНОВА
Іменем України
18 травня 2020 року
Київ
справа №819/723/18
адміністративне провадження №К/9901/444/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Зелене господарство»
до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, державного кадастрового реєстратора Пендзея Назарія Михайловича
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (ухвалене у складі головуючого судді Подлісної І.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Носа С.П., судді Кухтея Р.В., судді Попка Я.С.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
23 квітня 2018 року Товариство з додатковою відповідальністю «Зелене господарство» (далі - ТДВ «Зелене господарство», позивач) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, державного кадастрового реєстратора Пендзея Назарія Михайловича, в якому просило:
повідомлення Державного кадастрового реєстратора Пендзей Н.М., що здійснює діяльність у складі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру № ПВ- 610000490218 від 19 лютого 2018 року та № ПВ-6100005772018 від 19 березня 2018 року - визнати протиправними та скасувати;
зобов`язати Державного кадастрового реєстратора Пендзей Н.М., що здійснює діяльність у складі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, прийняти у ТДВ «Зелене господарство» (код ЄДРПОУ 03353259, 46013, м. Тернопіль, просп. Ст. Бандери 83) заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки площею 0,0753 га, яка розташована на бульв. Т. Шевченка, 43 у м. Тернополі для обслуговування магазину " Лілея " та стосовно земельної ділянки площею 18, 9000 га, яка розташована по вул . Львівська в м. Тернополі для розміщення плодорозсадника та провести в установленому законом порядку у Державному земельному кадастрі дії з державної реєстрації цих земельних ділянок із включенням відомостей про них, які передбачені положеннями Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що за результатами перевірки поданої позивачем землевпорядної документації, державним кадастровим реєстратором виявлено невідповідність технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вимогам статті 55 Закону України «Про землеустрій», оскільки в землевпорядній документації відсутня згода (рішення) органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельними ділянками, на відновлення меж земельних ділянок користувачем.
Судами попередніх інстанцій не оцінено доводи відповідачів, що рішення органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельними ділянками на відновлення меж земельних ділянок, є обов`язковою складовою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У випадку відсутності такої згоди у даному виді землевпорядної документації має місце невідповідність поданих документів вимогам законодавства.
Скаржник зазначає, що наявність у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодження виконавчого комітету Тернопільської міської ради не є належною згодою на розроблення такого виду землевпорядної документації, оскільки надання такого погодження не належить до повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад, що залишено поза увагою судів попередніх інстанцій.
Зазначене, на думку скаржника, свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статті 55 Закону України «Про землеустрій», що призвело до ухвалення незаконних рішень цими судами за результатами розгляду справи та її перегляду в апеляційному порядку.
Також скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що однією із складових технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 18,9 га в натурі (на місцевості), розробленої позивачем, є державний акт на право користування землею серії Б №035860, виданий у 1988 році Тернопільському міському виробничому тресту зеленого господарства на земельні ділянки площею 2,1 га та 18,9 га для розміщення колективних садів та плодорозсадника.
Водночас у Книзі обліку видачі державних актів на право користування землею під номером 276 внесено запис про видачу вищевказаного державного акта Тернопільському міському виробничому тресту зеленого господарства лише на земельні ділянки площею 2,1 га, тобто право користування виникло тільки на земельну ділянку даної площі, оскільки відсутній запис у даній Книзі про видачу документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою площею 18,9 га.
Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги доводи про відсутність в технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), тобто документа, який згідно вимог Закону України «Про землеустрій», є одним із складових даного виду землевпорядної документації, відтак землевпорядна документація не відповідає вимогам законодавства, зазначене, на думку скаржника, є підставою для відмови у вчинені державним кадастровим реєстратором дій з реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Позиція інших учасників справи
12 травня 2020 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 2 січня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 1 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №819/723/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням та викликом учасників справи колегією у складі трьох суддів, однак у зв`язку із повторною неявкою сторін у судове засідання та заявленими клопотанням Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 18 березня 2020 року та державного кадастрового реєстратора Пендзея Назарія Михайловича від 6 квітня 2020 року про розгляд справи без їх участі, протокольною ухвалою суду від 21 квітня 2020 року постановлено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що на замовлення ТДВ «Зелене господарство» ТОВ «СМП «Геодезія» повинно було розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування магазину « Лілея », за адресою: м. Тернопіль бульвар Т.Шевченка, буд. 43 та Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення плодорозсадника, за адресою м. Тернопіль, вул. Львівська.
Також встановлено, що у 2001 році ВАТ «Зелене господарство» був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії І-ТР, за № 000121, відповідно до якого право постійного користування поширилось на земельну ділянку площею 0,0753 га, яка розташована по бульв . Т. Шевченка, буд. 43 у м. Тернополі Тернопільського району Тернопільської області.
У 1988 році Тернопільському міському виробничому тресту зеленого господарства видано Державний акт на право землекористування Б №035860 на окремі земельні ділянки площею 2,1 га та 18,9 га. У відповідності до положень Статут позивача ВАТ «Зелене господарство», код за ЄДРПОУ 03353259, було засноване відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області шляхом перетворення державного підприємства «Тернопільський виробничий трест зеленого господарства» згідно постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 1992 року №686 «Про затвердження Порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні підприємства».
Встановлено, що повідомленнями про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 19 лютого 2018 року за №ПВ-6100004902018, від 19 березня 2018 року за №ПВ-6100005772018 позивачу відмовлено у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та державній реєстрації земельної ділянки площею 0,0753 га, яка розташована по бульв. Т. Шевченка, буд. 43 у м. Тернополі Тернопільського району Тернопільської області для обслуговування магазину « Лілея » та земельної ділянки площею 18,9000 га, яка розташована у місті Тернопіль, вул. Львівська, у зв`язку поданням документів не в повному обсязі.
Також судами встановлено, що позивач користується земельною ділянкою площею 0,0753 га, яка розташована по бульв . Т. Шевченка, буд. 43 у м. Тернополі Тернопільського району Тернопільської області для обслуговування магазину « Лілея » та земельною ділянкою площею 18,9000 га, яка розташована по вул . Львівській у місті Тернополі.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що у своїх повідомленнях про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор відмовив позивачу у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що документи подані не в повному обсязі, проте у своїх рекомендаціях фактично надає правову оцінку складовим Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
За змістом частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Частиною другою статті 79-1 Земельного кодексу України роз`яснено, що формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.
Частиною третьою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. У частині 4 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом частини п`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом статті 10 Закону України «Про Державний земельний кадастр» об`єктами Державного земельного кадастру є: землі в межах державного кордону України; землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць; обмеження у використанні земель; земельна ділянка.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам:
- текст документів має бути написаний розбірливо;
- документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;
- документи мають відповідати законодавству.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру є сукупність всіх трьох вимог, а невідповідність поданих документів цим вимогам є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки.
Крім того, відповідно до статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:
- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
- подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;
- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Таким чином, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити чи відповідали подані ТДВ «Зелене господарство» документи вимогам статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Без встановлення зазначених обставин неможливо перевірити законність дій та рішень державного реєстратора щодо відмови в прийнятті заяви позивача про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Так, судами попередніх інстанцій з повідомлень про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 19 лютого 2018 року за №ПВ-6100004902018, від 19 березня 2018 року за №ПВ-6100005772018 було встановлено, що позивачу відмовлено у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та державній реєстрації земельної ділянки площею 0,0753 га, яка розташована по бульв. Т.Шевченка, буд.43 у м. Тернополі Тернопільського району Тернопільської області для обслуговування магазину « Лілея » та земельної ділянки площею 18,9000 га, яка розташована у місті Тернопіль вул. Львівська, у зв`язку поданням документів не в повному обсязі.
Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що у своїх повідомленнях про відмову в прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор відмовляє позивачу у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв`язку з тим, що документи подані не в повному обсязі проте, у своїх рекомендаціях фактично надає правову оцінку складовим Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Водночас, суди попередніх інстанцій не наводять жодних мотивів із посиланням на норми законодавства щодо відсутності у державного кадастрового реєстратора повноважень щодо перевірки поданих позивачем документів вимогам закону.
Дійсно, з оскаржуваних повідомлень від 19 лютого 2018 року за №ПВ-6100004902018, від 19 березня 2018 року за №ПВ-6100005772018 вбачається, що підставою для відмови позивачу у прийнятті заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та державній реєстрації земельної ділянки площею 0,0753 га, яка розташована по бульв. Т. Шевченка, буд.43 у м. Тернополі Тернопільського району Тернопільської області для обслуговування магазину « Лілея » та земельної ділянки площею 18,9000 га, яка розташована у місті Тернопіль вул. Львівська, було подання документів не в повному обсязі.
Однак, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що приймаючи оскаржувані повідомлень від 19 лютого 2018 року за №ПВ-6100004902018 та від 19 березня 2018 року за №ПВ-6100005772018 державний кадастровий реєстратор не лише зазначив про те, що позивачем подані документи не в повному обсязі, але і навів відповідне мотивування.
Зокрема, в оскаржуваних повідомленнях позивачу було вказано на те, що подана технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не містить документів, визначених статтею 55 Закону України «Про землеустрій», а саме рішення Тернопільської міської ради про надання дозволу на розроблення проект документації із землеустрою.
На це звертає увагу скаржник і в касаційній скарзі, зокрема зазначає, що наявність у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодження виконавчого комітету Тернопільської міської ради не є належною згодою на розроблення такого види землевпорядної документації, оскільки надання такого погодження не належить до повноважень виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад, що залишено поза увагою судів попередніх інстанцій.
Згідно із пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок №1051), державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку
Пунктом 109 Порядку №1051 передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою: 1) особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; 2) власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; 3) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).
Відповідно до пункту 110 Порядку №1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: 1) заява (у паперовій або електронній формі) про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації), у паперовій або електронній формі відповідно до вимог Закону України "Про землеустрій"; 3) електронний документ.
За змістом пункту 111 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі: невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам законодавства; розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, розташування земельної ділянки па території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.
Згідно пункту 69 Порядку №1051 внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою згідно з додатком 12 замовника документації із землеустрою та оцінки земель або її розробника від імені замовника, якщо це передбачено договором на виконання відповідних робіт (далі - заявник). Одночасно, зазначено, що заява разом з документацією із землеустрою або оцінки земель, електронним документом та іншими документами, зазначеними у пунктах 91-137 цього Порядку, подається заявником державному кадастровому реєстраторові особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 70 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Відповідно до пункту 74-1 Порядку №1051 у разі коли підставою для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є невідповідність поданих документів вимогам законодавства, Державний кадастровий реєстратор у рішенні про відмову зазначає відомості, що виявлені у поданих документах та свідчать про їх невідповідність вимогам законодавства з посиланням на нормативно-правовий акт та його положення, з якими виявлено невідповідність поданих документів.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, зобов`язаний перевірити, зокрема, наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Згідно статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Частина десята статті 55 Закону України «Про землеустрій» визначає складові технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до яких відноситься: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевостей) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Тобто, статтею 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити перевірку земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суди попередніх інстанцій під час судового розгляду справи не повністю встановили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: неповно встановили зміст відмови державного реєстратора, викладений в оскаржуваних повідомленнях від 19 лютого 2018 року за №ПВ-6100004902018, від 19 березня 2018 року за №ПВ-6100005772018; не перевірили чи відповідали подані ТДВ «Зелене господарство» документи вимогам законодавства (розроблена ТОВ «СМП Геодезія» технічна документація із землеустрою), зокрема, чи отримував позивач відповідно до вимог Земельного кодексу України дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №13-рп/2011).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Наприклад, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; пункт 30).
У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.
Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.
Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко