Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.10.2018 року у справі №826/18952/14
Ухвала КАС ВП від 03.09.2018 року у справі №826/18952/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 березня 2020 року

Київ

справа №826/18952/14

адміністративне провадження №К/9901/28912/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (судді: Василенко Я.М. (головуючий), Ганечко О.М., Шурко О.І.) у справі № 826/18952/14 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Дочірнє підприємство «Пілснер Україна» (далі - позивач, ДП «Пілснер Україна») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки були прийняті відповідачем на підставі акту перевірки, в якому контролюючий орган дійшов безпідставних висновків, які ґрунтуються на припущеннях відповідача, щодо недотримання позивачем вимог податкового законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209 діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем у ході проведення перевірки ДП «Пілснер Україна» встановлено порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, яке свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ДП «Пілснер Україна» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просило скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП «Пілснер Україна» у повному обсязі.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ДП «Пілснер Україна». Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ДП «Пілснер Україна» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209 діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки були прийняті відповідачем на підставі акту перевірки, в якому контролюючий орган дійшов безпідставних висновків, які ґрунтуються на припущеннях відповідача, щодо недотримання позивачем вимог податкового законодавства, тоді як позивачем було виконано всі вимоги Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та щодо документального оформлення податкового обліку. Крім того, позивачем в підтвердження правомірності своїх дій під час перевірки було надано контролюючому органу всі передбачені чинним податковим законодавством документи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом на підставі направлень та наказу від 29.05.2014 № 1650 проведено виїзну документальну позапланову перевірку ДП «Пілснер Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2013.

Перевіркою встановлено наступні порушення ДП «Пілснер Україна»: статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 5 338 098,00 грн, в тому числі: за ІІІ квартали 2012 року - на суму 1 719 938,00 грн; за ІV квартал 2012 року - на суму 1 255 657,00 грн; за І квартал 2013 року - на суму 659 891,00 грн; за ІІІ квартал 2013 року - на суму 874 962,00 грн; за ІV квартал 2013 року - на суму 831 512,00 грн; статті 185, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 5 222 433,00 грн, в тому числі: за липень 2012 року - на суму 262 887,00 грн; за серпень 2012 року - на суму 409 598,00 грн; за вересень 2012 року - на суму 401 508,00 грн; за жовтень 2012 року - на суму 335 429,00 грн; за листопад 2012 року - на суму 276 691,00 грн; за грудень 2012 року - на суму 583 743,00 грн; за січень 2013 року - на суму 400 092,00 грн; за лютий 2013 року - на суму 195 830,00 грн; за травень 2013 року - на суму 560 367,00 грн; за липень 2013 року - на суму 205 100,00 грн; за серпень 2013 року - на суму 243 315,00 грн; за вересень 2013 року - на суму 472 598,00 грн; за жовтень 2013 року - на суму 316 135,00 грн; за листопад 2013 року - на суму 330 765,00 грн; за грудень 2013 року - на суму 228 375,00 грн. За наслідками проведення вказаної перевірки відповідачем складено акт від 05.08.2014 № 735/26-55-22-09/25396329.

Не погоджуючись із зазначеними висновками контролюючого органу, позивачем подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві заперечення, за результатом розгляду якого рішенням від 26.08.2014 № 41423/10/26-55-22-09-10 про результати розгляду заперечення на акт перевірки, залишені без змін викладені в ньому висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

На підставі вказаного акта від 05.08.2014 № 735/26-55-22-09/25396329 контролюючим органом, прийнято податкові повідомлення-рішення: від 29.08.2014 № 120326552209, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 7 833 650,00 грн (з яких 5 222 433,00 грн - за основним платежем та 2 611 217,00 грн - за штрафними санкціями); від 29.08.2014 № 120426552209, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 6 672 623,00 грн (з яких 5 338 098,00 грн - за основним платежем та 1 334 525,00 грн - за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження рішеннями Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28.10.2014 № 11025/10/26-15-10-06-15 «Про результати розгляду первинної скарги» та Державної фіскальної служби України від 24.11.2014 № 7331/6/99-99-10-01-15 «Про результати розгляду скарги» були залишені без змін прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві податкові повідомлення-рішення від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209, а скарги позивача - без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 01.07.2012 по 31.12.2013 позивач здійснював господарські операції на підставі укладених типових договорів маркетингу, згідно з якими ДП «Пілснер Україна» (замовник) доручає ТОВ «Летавіца», ТОВ «БК «Гефест Альянс», ТОВ «Грант Тайм», ТОВ «Старксервіс» (виконавці), а виконавці зобов`язуються надати замовнику за плату, послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, які цікавлять замовника і які визначені у цих договорах, а саме з: ТОВ «Летавіца» - договір від 26.07.2012 № 26; ТОВ «БК «Гефест Альянс» - договір від 28.11.2012 № 18; ТОВ «Грант Тайм» - договір від 17.06.2013 № 64; ТОВ «Старксервіс» - договір від 14.08.2012 № 14/08-МН.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження надання вказаними контрагентами маркетингових досліджень, в матеріалах справи містяться акти виконаних робіт до кожного із укладених договорів маркетингу, зокрема: з ТОВ «Летавіца» - на загальну суму 3 760 470,00 грн (в тому числі податок на додану вартість - 626 745,00 грн) за серпень-листопад 2012 року; із ТОВ «БК «Гефест Альянс» - на загальну суму 1 916 460,00 грн (в тому числі податок на додану вартість - 319 410,00 грн) за грудень 2012-лютий 2013 років; із ТОВ «Грант Тайм» - на загальну суму 4 992 200,00 грн (в тому числі податок на додану вартість - 832 033,33 грн) за липень-грудень 2013 року; із ТОВ «Старксервіс» - на загальну суму 1 009 725,00 грн (в тому числі податок на додану вартість - 168 287,50 грн) за серпень 2012 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ДП «Пілснер Україна» (замовник) та ТОВ «ЕКРЮ», ТОВ «Торенія» та ТОВ «Гатіора» (виконавці) укладено типові договори про надання послуг зі стимулювання збуту продукції, відповідно до яких замовник доручає, а виконавці приймають на себе зобов`язання з виконання наступних робіт: по стимулюванню збуту продукції замовника та сприянню у збільшенні обсягів реалізації продукції третім сторонам; по сприянню в отриманні замовником грошових коштів від покупців за реалізований товар. Зокрема, були укладені такі договори збуту: з ТОВ «ЕКРЮ» - договір від 30.05.2012 № 30-05; з ТОВ «Торенія» - договір від 27.07.2012 № 27-07; з ТОВ «Гатіора» - договір від 29.10.2012 № 25.

ДП «Пілснер Україна» (замовник) також були укладені договори надання послуг реклами із ТОВ «Грант Тайм» та ТОВ «Старксервіс» (виконавці), за умовами яких замовник доручає, а виконавці приймають на себе зобов`язання по розміщенню реклами замовника та його продукції в друкованих засобах масової інформації (журнали, газети тощо), в інтернеті (розробка веб-сайтів, банерів), та/або інших ЗМІ, а саме: з ТОВ «Грант Тайм» - договір від 05.11.2012 № 05; з ТОВ «Старксервіс» - договір від 27.07.2012 № 27/07-1.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Пілснер Україна» (замовник) отримувало від ТОВ «Старксервіс» (виконавець) послуги з мерчандайзингу товару, а також інформаційно-консультаційні та юридичні послуги за укладеними між ними договорами, а саме: договір мерчандайзингу від 14.08.2012 № 14/08-МЧ, згідно з яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати послуги з мерчандайзингу товару; договір про надання послуг від 14.08.2012 № 14/08-КУ, згідно з яким виконавець зобов`язується на свій ризик своїми силами та засобами надати інформаційні, консультаційні та юридичні послуги замовнику в строки та на умовах, визначених даним договором, а замовник зобов`язується вчасно прийняти їх та оплатити.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем було надано акти виконаних робіт, які за посиланнями позивача підтверджують прийняття послуг (робіт) від контрагентів, податкові накладні, розрахункові документи (платіжні доручення), звіти, товаро-транспортні накладні, оригінали видань з розміщення у них реклами, фото звіти, презентації, та ін. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачем було надано до суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, що не заперечується відповідачем, а, отже, доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на підтвердження реальності господарських операцій та мети отримання послуг позивач надав копії наступних документів: господарські договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, розрахункові документи (платіжні доручення), звіти, товаро-транспортні накладні, оригінали видань з розміщення у них реклами, фото звіти, презентації. Співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що позивач отримав у контрагентів послуги з метою подальшого збуту свого товару; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. При цьому, будь-яких порушень з приводу правильності відображення позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість по господарським операціям з отримання послуг від контрагентів в акті перевірки не встановлено та контролюючим органом не зазначено.

Щодо посилань контролюючого органу на матеріали кримінальних проваджень, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо посадових осіб (директорів/засновників) ТОВ «Летавіца», ТОВ «БК «Гефест Альянс», ТОВ «Грант Тайм» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив наступне. Результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні статті 72 Кодексу адміністративного суду України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції), а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається відповідач в обґрунтування доводів про недобросовісність операцій позивача з ТОВ «Летавіца», ТОВ «БК «Гефест Альянс», ТОВ «Грант Тайм», не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства. При цьому, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у від 6 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, на яку посилався суд апеляційної інстанції

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 6 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що такий доказ не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17, від 5 червня 2018 року у справі № 809/1139/17.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. В доводах касаційної скарги контролюючий орган цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на порушення допущені позивачем при оформленні первинних документів, на неврахування судом апеляційної інстанції окремих положень Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, щодо вимог оформлення первинних документів, а також на неврахуванні наявності підстав для звільнення від доказування обставин згідно положень Кодексу адміністративного суду України, встановлених вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-а та не наданні належної оцінки ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року у справі № 758/9746/14-к, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

9. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

10. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

11.1. Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

11.2. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

11.3. Пункти 138.1, 138.2 статті 138.

Витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об`єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

11.4. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов`язань за звітний податковий період. Платник податків зобов`язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

11.5. Пункти 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за

договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

11.6. Пункти 201.6 та 201.10 статті 201.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

12. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

12.1. Стаття 1.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

12.2. Частина друга статті 3.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

12.3. Частини перша та друга статті 9.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

13. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року:

13.1. Пункт 2.1.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

13.2. Пункт 2.4.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

13.3. Пункт 2.15.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

13.4. Пункт 2.16.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

15. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

16. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

17. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

18. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

19. Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

20. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

21. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

22. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).

23. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях на адміністративний позов та апеляційну скаргу та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанції вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

24. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги ДП «Пілснер Україна» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини, надав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності з дотриманням вимог статей 72-78, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду судом апеляційної інстанції даної справи) щодо оцінки доказів, та дійшов обґрунтованого висновку про достовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, тоді як контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.08.2014 № 120326552209 та № 120426552209 діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Позивачем було надано до судів попередніх інстанцій документи (господарські договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, розрахункові документи (платіжні доручення), звіти, товаро-транспортні накладні, оригінали видань з розміщення у них реклами, фото звіти, презентації та інші належні документальні докази), які, як встановлено судом апеляційної інстанції відображають реальний зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами, підписані уповноваженими особами та складені з дотриманням встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) вимог до первинних документів.

25. Щодо посилань відповідача на неврахуванні судом апеляційної інстанції наявності підстав для звільнення від доказування обставин згідно положень Кодексу адміністративного суду України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції), встановлених вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-а та не наданні судом апеляційної інстанції належної оцінки ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року у справі № 758/9746/14-к, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції посилання контролюючого органу на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року у справі № 758/9746/14-к були обґрунтовано відхилені, оскільки вказана ухвала не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з ДП «Пілснер Україна» або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності. Сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача. При цьому, для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов`язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-а ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, і призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неопадковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8 500,00 грн; ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, і призначено йому покарання із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України у вигляді штрафу в розмірі 1 500 неопадковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25 500,00 грн; на підставі частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, та призначено ОСОБА_1 остаточно покарання у виді штрафу в розмірі 1 500 неопадковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25 500,00 грн.

Однак, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що вказаний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-а не містить жодних відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ «Старксервіс» та про будь-які інші господарські операції вказаного контрагента позивача, як і не містить будь-якого аналізу його господарської діяльності. Крім того, відповідачем не було надано жодних належних та достатніх доказів наявності вироків суду відносно посадових осіб позивача та посадових осіб контрагентів позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, при цьому договори, укладені позивачем з вказаними контрагентами у судовому порядку недійсними визнані не були.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

26. Судом апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та апеляційну скаргу, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року слід залишити без задоволення.

28. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

29. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 826/18952/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду