Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.02.2021 року у справі №826/16633/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/16633/16

адміністративне провадження № К/9901/16884/18, К/9901/16887/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В. М., суддів Єзерова А. А., Стародуба О. П.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційними скаргами Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 (колегія у складі суддів Ісаєнко Ю. А., Губської Л. В., Федотова І. В. )

у справі №826/16633/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніра"

до Міністерства юстиції України

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроресурс", приватний нотаріус Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надія Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, ОСОБА_1, ОСОБА_2,

про визнання протиправним та скасування наказу, скасування записів.

І. РУХ СПРАВИ

1.25.10.2016 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" від 27.09.2016 №2810/5;

- скасувати запис про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2016 №30364578, прийняте приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н. С. ;

- скасувати запис про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2016 №30453637, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2017 у задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІРА" задоволено, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2017 та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено.

4. Відповідач та третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять вищевказане судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06.10.2017 та 06.11.2017 були відкриті провадження у справі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.10.2017 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" та зупинено виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від
25.09.2017.

7. У зв'язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу було передано до Верховного Суду. Верховний Суд об'єднав касаційні провадження в одне.

8. Сторони заявляли клопотання про розгляд справи за їхньої участі. Однак ухвалою Верховного Суду у задоволенні такого клопотання було відмовлено.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 27.09.2016 №2810/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" відповідно до пункту 1 частини 2 , підпункту "а" п. 2 ч. 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, наказано:

"1. Скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" від 29 серпня 2016 року №С/М/01, від 05 вересня 2016 року №С/М/07 з доповненням до них від 16 вересня 2016 року задовольнити повністю.

2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 липня 2016 року №30364578, прийняте приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н. С.

3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 липня 2016 року №30453637, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.

4. Виконання покласти на Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України".

10. В якості підстави для прийняття зазначеного наказу вказано висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 26.09.2016 за результатами розгляду скарг ТОВ "Євроресурс" від 29.09.2016 №С/М/01, від
05.09.2016 №С/М/07 з доповненням до них від 16.09.2016 (далі- висновок Комісії).

11. Згідно з висновком Комісії приватним нотаріусом Тимошенко Н. С. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2016 №30364578, яким здійснено реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: група нежилих приміщень АДРЕСА_1 загальною площею 436,4 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2, порушено норми та вимоги Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, оскільки не було встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями: не були належним чином здійснені пошуки відомостей Державного реєстру прав та в його архівній складовій - Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і, як наслідок, не було здійснено перенесення відомостей про зареєстровані обтяження об'єкта нерухомого майна до новоствореного розділу Державного реєстру прав, а також проведено державну реєстрацію права власності на підставі документа, достовірність відомостей в якому не підтверджується органом, який його видав, відповідно до тексту рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28.05.2013 у справі №2-1108/12.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

12. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуваний наказ видано за наслідками розгляду скарг від 29.08.2016 та 05.09.2016, який відбувся з порушенням процедури розгляду. Позивача не повідомляли про розгляд, не направляли копії скарг та доданих до них документів.

13. Позивач вважав протиправним оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, виходячи з того, що для переходу права власності на нерухоме майно продавцями були надані всі необхідні правовстановлюючі документи; відповідач не звернув уваги протиправні дії приватного нотаріуса Ковальчука С. П. при прийнятті рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Євроресурс", оскільки вказані рішення прийняті з відкриттям розділу, однак на вказані об'єкти нерухомого майна вже було раніше заявлено право власності за ОСОБА_2 та у подальшому за ТОВ "НІРА"; позивач також звертає увагу, що він є добросовісним набувачем приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та на порушення процедури під час розгляду скарг в частині не повідомлення ТОВ "НІРА" про час та місце розгляду скарг ТОВ "Євроресурс" та не отримання копій скарги із доданими до них документами.

14. Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначав, що діяв в межах передбаченої законодавством процедури.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 438,8 кв. м зареєстровано з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому дійшов висновку про правомірне скасування відповідачем рішення приватного нотаріуса Тимошенко Н. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2016 індексний №30364578, та рішення приватного нотаріуса Анохіної В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2016 індексний №30453637.

16. Суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками та вказав на протиправність спірного наказу Міністерства юстиції України та необхідності його скасування, та, як наслідок скасування запису про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.07.2016 №30364578, прийняте приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надією Сергіївною; скасування запису про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2016 №30453637, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною Вікторією Михайлівною.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

17. У касаційній скарзі відповідач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав:

А) зацікавлені особи були належним чином повідомлені про розгляд скарги;

Б) державний реєстратор при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень діяв із порушеннями норм чинного законодавства;

18. У касаційній скарзі третя особа не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з аналогічних підстав, що й Відповідач.

19. Позивач у відзиві від 23.10.2017 покликається на правомірність рішення суду апеляційної інстанції з огляду на те, що недотримання відповідачем вимог законодавства призвели до грубого порушення права на захист позивача та його права на участь у прийнятті рішення, що безпосередньо впливає на його права і охоронювані законом інтереси.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Суд перевірив доводи касаційних скарг, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень із закриттям провадження у справі з таких підстав.

21. Велика Палата Верховного Суду розглядала справу №826/9341/17, обставини та підстави позову в якій є подібними до справи, що розглядається. У постанові від
29.05.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку:

"Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ОСОБА_1. з наказом Мін'юсту від 15 березня 2017 року № 1543/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень". Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин...

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16,28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18,29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції".

22. Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

23. Виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою Позивача з наказом Міністерства юстиції України "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" від 27.09.2016 №2810/5. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

24. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття права власності на об'єкт нерухомого майна і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

25. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна- група нежилих приміщень АДРЕСА_1 загальною площею 436,4 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

26. Цей спір не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки правомірності не лише оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури його прийняття, але й правомірності набуття права власності на об'єкт нерухомого майна та відповідних реєстраційних дій на предмет їх відповідності нормам матеріального права.

27. За таких обставин, розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Міністерства юстиції, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру.

28. Зважаючи на суттєвість цього ризику, Суд вважає, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Міністерства юстиції України на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності.

29. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на об'єкт нерухомого майна. За аналогічних обставин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №826/9341/17 дійшла висновку, що спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

30. Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

31. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

32. Згідно із ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

33. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України.

34. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтями 238, 240 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

35. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

36. Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2017 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 у справі №826/16633/16 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

37. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

38. Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої ч. 1 ст. 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

39. Зважаючи на вищенаведене, позивачу слід роз'яснити право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання такої заяви, справу буде повернено до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроресурс" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року у справі №826/16633/16 скасувати.

3. Провадження у справі №826/16633/16 закрити.

4. Повідомити позивачу, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства.

5. Роз'яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови на звернення до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. М. Кравчук

Суддя А. А. Єзеров

Суддя О. П. Стародуб