Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2019 року у справі №826/12941/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року

м. Київ

справа №826/12941/15

адміністративне провадження №К/9901/21368/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О.,

Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019 (головуючий суддя - Р. О. Арсірій)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 (головуючий суддя - Н. М. Літвіна, судді - А. Ю. Коротких, І. В. Федотов)

у справі № 826/12941/15

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві,

Святошинського районного суду міста Києва,

Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди та судових витрат,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (відповідач-1), Святошинського районного суду міста Києва (відповідач-2), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (відповідач-3), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на її користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні з
11.02.2011 по 26.12.2014 в розмірі 324 453,50 грн. ;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на її користь суму індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку з 11.03.2014 по 26.12.2014 в розмірі 7 514,12 грн. ;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на її користь моральну шкоду в розмірі 25 600,00 грн. ;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві судові витрати в сумі 2 000,00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем-1 не у повному обсязі виплачено компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, а також не проведено і не виплачено індексацію заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Крім того, позивач зазначила, що протиправні дії відповідачів, які полягають у несвоєчасній виплаті належних позивачу грошових коштів завдали їй моральної шкоди, яку просила стягнути з відповідачів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2015, залишеною без змін ухвалою Київського окружного адміністративного суду від
08.12.2015, у задоволенні позову відмовлено.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2016 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2015 та ухвалу Київського окружного адміністративного суду від
08.12.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
22.05.2019, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені ОСОБА_1 з 11.02.2011 по 11.03.2014.

6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
19.06.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 11.03.2014 по 26.12.2014 у розмірі 73
864,73 грн. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму індексації заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку з 11.03.2014 по
26.12.2014 в розмірі 7 514,12 грн. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Святошинського районного суду міста Києва та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 9 000,00 грн. в рівних частинах по 3000,00 грн. з кожного за рахунок коштів Державного бюджету України. Присуджено на користь ОСОБА_1 суму понесених нею судових витрат у розмірі 2 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, Святошинського районного суду міста Києва та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві в рівних частинах по 666,67 грн. з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

7. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами не доведено правомірності своїх дій, які мали наслідком несвоєчасну виплату позивачу розрахунку при звільнення.

Короткий зміст касаційної скарги

8. У касаційній скарзі відповідач-1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

9. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-1 вказує, що порушення строків виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку за період з 11.03.2014 по 26.12.2014 відбулося не з вини Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві. Зазначає, що судами помилково повторно вирішено питання про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за 11.03.2014, оскільки рішеннями судів у справі № 2а-13661/10/2670 вирішувалося питання про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.02.2011 по 11.03.2014. Крім того, відповідач-1 вказує, що оскільки вини Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо порушення строків виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку за період з 11.03.2014 по 26.12.2014 не має, тому відповідач-1 має бути звільнений від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди.

10. Відповідач-3 подав заяву про приєднання до касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, в якій підтримує вимоги касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вказує, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві вживались всі дії та заходи, передбачені чинним законодавством щодо виконання виконавчого документа щодо проведення безспірного списання коштів на користь позивача.

Позиція інших учасників справи

11. Відповідач-3 подав відзив на касаційну скаргу, відповідно до змісту якого просив суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Рух касаційної скарги

12. Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.

13. Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2019 прийнято заяву Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві про приєднання до касаційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві.

14. Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

15. Указом Президента України від 04.03.1998 № 164 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Ленінградського (в подальшому перейменованого на Святошинський) районного суду міста Києва.

16. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 20.02.2003 № 570-IV ОСОБА_1 обрана на посаду судді безстроково.

17. Постановою Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2352-VI ОСОБА_1 звільнено з посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги.

18. Відповідно до Наказу голови Святошинського районного суду міста Києва від
03.08.2010 за №81/ос позивача відраховано зі складу суддів Святошинського районного суду міста Києва.

19. Постановою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2010 визнано незаконною постанову Верховної Ради України від 17.06.2010 № 2352-VI в частині звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва.

20. Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2867-VI ОСОБА_1 повторно звільнено з посади судді Святошинського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.

21. Відповідно до наказу голови Святошинського районного суду міста Києва від
11.02.2011 № 24/ос "Про відрахування ОСОБА_1" скасовано попередній наказ № 81/ос від 03.08.2010 щодо відрахування позивача зі складу суддів Святошинського районного суду міста Києва та відраховано ОСОБА_1 11.02.2011 зі складу суддів Святошинського районного суду міста Києва відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2867-VІ. З вищезазначеним наказом голови суду позивач була ознайомлена 11.02.2011 і в цей же день отримала його копію та трудову книжку.

22. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
20.05.2014 з відповідача-1 на користь позивача стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03.08.2010 по 11.02.2011, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних в розмірі 31 744,93 грн., компенсацію за невикористану відпустку з 03.08.2010 по 11.02.2011 в сумі 2882,37 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільнені з 11.02.2011 по день ухвалення постанови (по 11.03.2014) - без визначення конкретної суми.

23. Вказане рішення суду було частково виконано в примусовому порядку Головним управлінням Державної казначейської служби України у місті Києві, списано з рахунку боржника - Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві і перераховано на рахунок позивача 26.12.2014 вищезазначені суми 31 744,93 грн. (заробітну плату за час вимушеного прогулу та виплати по лікарняним) та 2882,37 грн. . (компенсацію за невикористану відпустку), на загальну суму 34 627,30 грн.

24. Листом від 16.07.2015 № 6-5841/15 відповідач-1 повідомив позивача про те, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 № 2а-13661/10/2670 проведено нарахування суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні з 11.02.2011 по 11.03.2014, яка становить 2077,67 грн. та запропоновано вказати банківські реквізити для їх перерахування.

25. Позивач подала до відповідача-1 заяву від 28.09.2017, в якій просила відповідно до листа від 16.07.2015 № 6-5841/15 виплатити нараховану суму компенсації готівкою, а також вказано, що в іншій частині постанова виконана
26.12.2014.

26. Відповідно до видаткового касового ордера від 28.09.2017 позивачу видано готівкою 1672,50 грн. компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

27. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

29. Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

30. Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України.

31. Статтею 83 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

32. Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

33. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

34. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

35. Згідно зі статтею 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

36. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи.

37. Згідно з підпунктом "з" пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

38. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

39. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 Порядку №100).

40. Відповідно до пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

41. Згідно Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 (пункт 2).

42. Згідно пункту 4 вказаного Порядку індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

43. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

45. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

46. Так, передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України.

47. Судами встановлено, що у зв'язку з прийняттям постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2014 у справі №2а-13661/10/2670, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
20.05.2014, відповідачі зобов'язані були вжити дії щодо виплати позивачу 31 744,93 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 03.08.2010 по 11.02.2011, а також виплати у зв'язку з перебуванням на лікарняних з 16.08.2010 по 10.09.2010, з 21.12.2010 по 06.01.2011,2882,37 грн. компенсації за невикористану відпустку з 03.08.2010 по 11.02.2011 та компенсацію за затримку розрахунку при звільнені з
11.02.2011 по день ухвалення постанови.

48. Зазначені виплати було здійснено лише 26.12.2014, що свідчить про затримку виплати розрахунку під час звільнення.

49. Судами встановлено, що відповідачами не доведено поважності причин своєчасного невиконання судового рішення, що обумовило затримку виплати позивачу розрахунку під час звільнення за період з 11.03.2014 по 26.12.2014 (по день фактичного розрахунку). А матеріали справи не містять доказів, що об'єктивно перешкоджали відповідачам виконати судове рішення після набрання останнім законної сили.

50. Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо обов'язку відповідача-1 щодо сплати на користь позивача суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

51. Посилання відповідача-1 та відповідача-3 щодо відсутності їх вини у затримці виплати позивачу розрахунку під час звільнення судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

52. Разом з тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відповідача-1 про помилкове повторне вирішення судами питання про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за 1 день - 11.03.2014.

53. Так, з матеріалів справи встановлено, що рішеннями судів у адміністративній справі № 2а-13661/10/2670 вже вирішувалося питання про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.02.2011 по
11.03.2014.

54. А тому сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні має бути стягнута саме за період з 12.03.2014 по 26.12.2014, що складає 201 робочий день.

55. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до довідки відповідача-1 від 28.02.2014 № 128 становить 365,67 грн. Таким чином, сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача становить 73 499,67 грн.

56. З посиланням на положення Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 15, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що сума індексації частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 11.03.2014 по
26.12.2014, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 7514,12 грн.

57. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

58. Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

59. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від
31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

60. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

61. Оскільки у спірних правовідносинах судами встановлено протиправність дій відповідачів, що призвели до тривалого порушення законних прав позивача на отримання заробітної плати та компенсацій, в результаті чого позивачу спричинено моральні страждання, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 9 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

63. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина 4 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

64. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у справі, проте дійшла висновку щодо зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 11.03.2014 по 26.12.2014 у розмірі 73
864,73 грн.

Висновки щодо розподілу судових витрат

65. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 327, 341, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
19.06.2019 у справі № 826/12941/15, змінити у резолютивній частині, а саме пункт 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: "Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 12.03.2014 по
26.12.2014 у розмірі 73 499,67 грн.".

3. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі № 826/12941/15 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді Л. О. Єресько

Н. М. Мартинюк