Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2018 року у справі №826/5155/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 826/5155/17

адміністративні провадження № К/9901/58422/18, К/9901/58048/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В. П.,

суддів: Васильєвої І. А., Пасічник С. С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року (головуючий суддя Григорович П. О., судді: Каракашьян С. К., Смолій І. В. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року (головуючий суддя Костюк Л. О., судді: Бужак Н. П., Троян Н. М. ) у справі № 826/5155/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Державної фіскальної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Лозівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Головне управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач, податковий орган), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Лозівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області, Головне управління ДФС у Харківській області, в якому просило визнати протиправною бездіяльність податкового органу у неприйнятті рішення про розстрочення грошових зобов'язань чи відмови у наданні розстрочення у строк, передбачений законодавством України за заявами підприємства до:

Балаклійського відділення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (супровідний лист №42-011-492 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природнього газу у сумі 446680169,46 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 4482404,95 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; Нововодолазького відділення Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області із заявою (супровідний лист №42-011-498 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 296612813,44 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 8424976,94 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; Первомайського відділення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області із заявою (супровідний лист №42-011-499 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 118949574,36 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 1682763,51 грн строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами. Визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України у прийнятті рішень про надання розстрочення за заявами підприємства. Зобов'язати Державну фіскальну службу України прийняти рішення про надання розстрочення за заявами позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю законних підстав для ненадання позивачу розстрочення сплати грошових зобов'язань відповідно до поданих заяв та доданих до них документів.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, що полягає у неприйнятті рішення про розстрочення грошових зобов'язань чи відмови у наданні розстрочення у строк, передбачений законодавством України за поданими заявами підприємства. Визнано протиправною відмову Державної фіскальної служби України у прийнятті рішень про надання розстрочення за заявами підприємства. Зобов'язано Державну фіскальну службу України повторно розглянути подані позивачем заяви про надання розстрочення грошових зобов'язань та прийняти рішення, відповідно до пункту 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №574, за наслідками розгляду поданих заяв. В решті позову відмовлено.

Суди попередніх інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що подані позивачем заяви про розстрочення грошових зобов'язань у відповідності до вимог статті 100 Податкового кодексу України та пункту 3.1 Порядку №574 із додаванням необхідних документів для прийняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань. Контролюючим органом виключно з підстав втрати питанням актуальності, внаслідок сплати позивачем грошових зобов'язань, вказані документи не були прийняті до уваги та не були оцінені на предмет їх відповідності зазначеним вище вимогам Податкового кодексу України та Порядку №574. Прийняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань ставиться в залежність виключно від наявності підстав, визначених пункті 3.1 Порядку №574, а не від наявності факту сплати боргу. При цьому, контролюючим органом не прийнято до уваги те, що подання заяви про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) не припиняє сплату платником податку грошового зобов'язання (податкового боргу) до дня прийняття рішення про розстрочення (відстрочення), внаслідок чого, навіть у випадку сплати заявником податкових зобов'язань, втім з порушенням строків такої сплати, за умови прийняття рішення про розстрочення сплати грошових зобов'язань в порядку та у строки, визначені вказаними вище нормами, штрафні санкцій до суб'єкта господарювання за порушення строків сплати грошових зобов'язань, застосовані не будуть. Суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяви підприємства про надання розстрочення грошових зобов'язань та прийняти рішення, відповідно до пункту 3.1 Порядку №574.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Посилається на неправильне застосування судами приписів статті 100 Податкового кодексу України, положення Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №574 (надалі - Порядок №574), статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає про неврахування судами, що надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань платникам податків є правом, а не обов'язком контролюючого органу.

Посилається на те, що підставою для розстрочення грошових зобов'язань платника податків є надання ним достатніх доказів про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу. Зауважує, що обов'язковою умовою для вирішення питання про надання/ненадання розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) має бути саме наявність у платника податків несплачених грошових зобов'язань, які мають бути сплачені. Звертає увагу, що до строку, визначеного Порядком №574 для розгляду питання про можливість надання розстрочення, підприємством сплачено всі суми грошових зобов'язань, що свідчить про відсутність предмету розстрочки. Посилається на відсутність порушеного права позивача на час звернення до суду з даним позовом та законодавчо визначених підстав для повторного розгляду порушеного у заявах питання.

Не погодившись із рішеннями судів, Головне управління ДФС у Харківській області також звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані аналогічними підставами, які викладені відповідачем у касаційній скарзі, зазначеній вище.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарги, з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 січня 2017 року підприємство, керуючись статтею 100 Податкового кодексу України звернулось до: Балаклійського відділення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області із заявою (супровідний лист №42-011-492 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 446680169,46 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 4482404,95 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; Нововодолазького відділення Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області із заявою (супровідний лист №42-011-498 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 296612 813,44
грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 8 424 976,94 грн, строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; Первомайського відділення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області із заявою (супровідний лист №42-011-499 від 19 січня 2017 року) про розстрочення грошових зобов'язань за грудень 2016 року з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 118 949 574,36 грн строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами; рентної плати за користування надрами для видобування газового конденсату у сумі 1682763,51 грн строк якої ще не настав, на строк 11 місяців з періодами сплати рівними частинами.

Підприємство повідомило про необхідність отримання розстрочення наведених вище грошових зобов'язань Головне управління ДФС у Харківській області (лист № 42-011-472 від 19 січня 2017 року) та Відповідача (лист № 42-011-470 від 19 січня 2017 року).

27 березня 2017 року позивачем отримано лист Державної фіскальної служби України від 22 березня 2017 року №6903/7/99-99-17-04-17, в якому зазначено про те, що оскільки за даними інформаційної системи органів ДФС грошові зобов'язання платником сплачені в повному обсязі, порушене питання щодо розстрочення сплати грошових зобов'язань втратило чинність.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені.

За приписами пункту 100.2 статті 100 Податкового кодексу України платник податків має право звернутись до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 100.4 статті 100 Податкового кодексу України підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

За приписами пункту 100.13 статті 100 Податкового кодексу України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 2.1. Порядку №574 передбачено, що розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком: Міністерство доходів і зборів України - без обмежень суми; головні управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - на суму не більше 3 млн. гривень; державні податкові інспекції, спеціалізовані державні податкові інспекції - на суму не більше 300 тис. гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Відповідно до пункту 3.1 Розділу III Порядку № 574, для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо зазначаються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.

До заяви додається економічне обґрунтування, яке складається з: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.

Підставою для розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1235 "Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин", а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Згідно з пунктом 3.2 Розділу III Порядку за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів протягом 30 календарних днів з дати подання заяви: приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), яке оформляється на бланку відповідного органу доходів і зборів (додаток 2); відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком.

Пунктом 3.2 Порядку визначено, що у разі якщо рішення про розстрочення (відстрочення) приймається органом доходів і зборів вищого рівня, орган доходів і зборів за місцем обліку платника податків або за місцем обліку його грошових зобов'язань (податкового боргу) протягом 10 календарних днів розглядає заяву платника, здійснює аналіз його фінансового стану та формує відповідний висновок про можливість надання розстрочення (відстрочення), який разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилає на адресу органу доходів і зборів вищого рівня. У такому самому порядку здійснюється розгляд заяви платника податків у випадку, якщо рішення приймається Міністерством доходів і зборів України. При цьому Міністерством доходів і зборів України рішення приймається протягом 10 календарних днів.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками судів, що рішення про розстрочення або про відмову в розстроченні грошових зобов'язань за заявами підприємства від 19 січня 2017 року, які отримані контролюючим органом 23 січня 2017 року мало бути прийняте керівником (його заступником чи уповноваженою особою) Державної фіскальної служби України протягом 30 календарних днів із дати подання вказаних заяв, тобто до 21 лютого 2017 року.

Однак, як встановлено судами, податковий орган всупереч вищевказаним нормам у встановлений строк, не прийняв рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань або про відмову такого розстрочення (відстрочення).

З огляду на викладене та враховуючи, що судами встановлено неприйняття податковим органом рішення у визначений законом строк з наведених вище питань та надіслання на адресу позивача лише через місяць листа про втрату актуальності порушеного підприємством у листах питання, Верховний Суд не може погодитися із доводами скаржника про правомірність дій податкового органу та погоджується з висновками судів про наявність протиправної бездіяльності Державної фіскальної служби України, що полягає у неприйнятті будь-якого рішення з питання розстрочення грошових зобов'язань чи відмови у наданні розстрочення у передбачений строк за заявами підприємства.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом не надано оцінку документам, які позивач подав до заяв в підтвердження наявності підстав для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань, Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника про правомірність відмови у розстроченні (відстроченні) та зазначає, що податковим органом порушені вимоги пункту 3.2 Порядку №574, яким встановлено, що за результатами розгляду керівник органу доходів і зборів відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком.

За змістом пункту 100.11 статті 100 Податкового кодексу України розстрочення, відстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу надається окремо за кожним податком і збором.

Якщо сума грошового зобов'язання чи податкового боргу, заявлена до розстрочення, відстрочення, становить 1 мільйон гривень і більше, розстрочення, відстрочення надається лише за умови: передачі у податкову заставу майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення, відстрочення суму грошового зобов'язання, - у разі розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань; перебування у податковій заставі майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення, відстрочення суму податкового боргу, - у разі розстрочення, відстрочення податкового боргу.

Строки сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення, відстрочення.

Судами встановлено, що на виконання зазначеної норми підприємством 30 січня 2017 року було надано майно (в податкову заставу) під розстрочення податкових зобов'язань за грудень 2016 року, що не було розглянуто податковим органом.

Посилання скаржника на те, що прийняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань, які є погашеними, не передбачено нормами податкового законодавства, Судом відхиляються, оскільки законодавець прийняття рішення про розстрочення грошових зобов'язань не ставить в залежність від наявності боргу саме на час розгляду питання про розстрочення (відстрочення), а ставить в залежність виключно від наявності підстав, визначених пунктом 3.1 Порядку №574.

Податковим органом залишено поза увагою, що саме на час звернення із відповідними заявами у платника податків були несплачені податкові зобов'язання.

При цьому, податковим органом не прийнято до уваги те, що подання заяви про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) не припиняє сплату платником податку грошового зобов'язання (податкового боргу) до дня прийняття рішення про розстрочення (відстрочення) (п.1.8 Порядку), внаслідок чого, навіть у випадку сплати заявником податкових зобов'язань, втім з порушенням строків такої сплати, за умови прийняття рішення про розстрочення сплати грошових зобов'язань в порядку та у строки, визначені вказаними вище нормами, штрафні санкцій до суб'єкта господарювання за порушення строків сплати грошових зобов'язань, застосовані не будуть.

З урахуванням того, що фактично предмет спору у цій справі пов'язаний з протиправною бездіяльністю ДФС щодо розгляду заяв позивача про надання розстрочення сплати грошових зобов'язань, Верховний Суд погоджується з висновками судів про необхідність вийти за межі позовних вимог в силу приписів до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою повного, всебічного захисту прав позивача, та зобов'язати відповідача розглянути заяви позивача про надання розстрочення грошових зобов'язань та прийняти рішення, відповідно до пункту 3.1 Порядку №574.

Верховний Суд не погоджується з висновками скаржника про неможливість повторного розгляду заяв позивача, оскільки фактично відповідачем зазначені заяви не були розглянуті відповідно до наведених вище положень нормативних документів.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність порушеного права позивача, оскільки неправомірні дії відповідача породжують відповідні правові наслідки для позивача.

Підсумовуючи вказане, Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій, що під час розгляду заяв позивача податковий орган діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідачем та третьою особою в касаційних скаргах не зазначено достатніх обґрунтовань, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами було порушено норми матеріального права.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2018 року у справі № 826/5155/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. П. Юрченко І. А. Васильєва С. С. Пасічник