Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 240/10575/22

провадження № К/990/4784/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Кашпур О. В., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року (суддя Нагірняк М.Ф.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року (судді: Боровицький О. А., Курко О. П. Шидловський В. Б.) та

в с т а н о в и в:

1. У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення його з військової служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати належного грошового забезпечення в сумі 50069,29 грн;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за 319 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

З 12 червня 2021 року ОСОБА_1 - у зв`язку зі звільненням з військової служби - виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби позивачеві не виплатили [в повному обсязі] грошового забезпечення (за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2021 року), що спричинило звернення до суду з позовом щодо їх нарахування і виплати.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 28 жовтня 2021 року у справі № 240/19714/21 (залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2021 року) частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 ; визнав протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у частині непроведення перерахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2021 року, викладену в листі від 9 серпня 2021 року; зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (усіх його складових) ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2021 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови [Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року] №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

На виконання цих судових рішень (у справі № 240/19714/21) військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачеві грошове забезпечення на суму 50069,29 грн, яке виплатила 28 квітня 2022 року.

Після того позивач звернувся до суду з уже цим позовом, у якому, спираючись на положення статей 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 25 жовтня 2022 року адміністративний позов задовольнив частково; визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19 квітня 2022 року по 27 квітня 2022 року включно.

Суд першої інстанції погодився з тим, що позивач має право отримати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби на підставі статті 117 КЗпП України. Цей суд, коли визначав період затримки розрахунку при звільненні, виходив з того, що право позивача на отримання грошового забезпечення (щодо виплати якого після звільнення з військової служби виник спір) підтверджене рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 240/19714/21, яке набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року.

Грошове забезпечення в сумі 50069,29 грн - нараховане на виконання судових рішень у справі № 240/19714/21 - відповідач виплатив 28 квітня 2022 року. Отож періодом затримки виплати цих коштів, який підлягає оплаті середнім заробітком відповідно до статті 117 КЗпП України, з погляду суду першої інстанції, є період з 19 квітня 2022 року по 27 квітня 2022 року.

Зауважив також, що з огляду на спірний характер цієї заборгованості і дії сторін вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям та обставинам цієї справи, якщо визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат шляхом зобов`язання його нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2022 року по 27 квітня 2022 року включно.

4. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 січня 2023 року скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 19 квітня 2022 року по 27 квітня 2022 року включно. Ухвалив в цій частині нову постанову, якою зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року у розмірі 9765,10 грн. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні справи зважив на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30 квітня 2020 року (справа № 805/4458/17-а), відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто, за текстом зазначеної постанови, тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. За текстом тієї самої постанови, інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком, інші обставини, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Суд апеляційної інстанції в цьому контексті згадав також позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та, зіставляючи її з обставинами цієї справи, підсумував, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Опираючись на цей підхід суд апеляційної інстанції зауважив, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення 12 червня 2021 року, тому строк для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні бере відлік з 13 червня 2021 року, тобто з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу.

Керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) суд апеляційної інстанції визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача. Для цього суму грошового забезпечення, який позивач отримав за два місяці перед місяцем, в якому відбулося його звільнення (27380,00 грн), суд апеляційної інстанції поділив на кількість днів й отримав середньоденну заробітну плату (448,85 грн), суму якої помножив на кількість днів затримки за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2023 року (319) й таким чином визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 143183,15 грн.

Водночас апеляційний суд додав, що з уваги на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (50069,29 грн) буде занадто стягувати з відповідача усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку (у розмірі 143183,15 грн), бо ця сума істотно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми. Для того, щоб визначити співмірну суму середнього заробітку суд апеляційної інстанції, за змістом його постанови, керувався критеріями, наведеними у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.

Опираючись на ці критерії апеляційний суд зазначив, що загальна сума виплачених позивачу коштів при звільненні - відповідно до інформації відповідача від 3 січня 2023 року № 47 - становить 341346,21 грн, з яких: грошове забезпечення - 5476,00 грн; компенсація за неотримане речове майно - 105148,36 грн; одноразова грошова допомога при звільненні - 171125,00 грн; індексація грошового забезпечення - 166,16 грн; грошова допомога на оздоровлення - 13690 грн; компенсація за невикористані дні відпустки - 44720,69 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 1020,00 грн.

Далі в постанові апеляційного суду мовиться про те, що грошове забезпечення в сумі 50069,29 грн, яке позивач отримав із затримкою (на виконання судових рішень у справі № 240/19714/21), становить 6,82% від загальної суми виплачених позивачу коштів при звільненні (341346,21 грн). Від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 143183,15 грн (за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2023 року (319 днів) ця частка (6,82%) дорівнюватиме 9765,10 грн, які суд апеляційної інстанцій зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача.

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Дубок С. М. просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року і рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та пояснив, що суд апеляційної інстанції при ухваленні своєї постанови застосував положення статей 116 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 240/12178/20 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16.

На думку касатора, апеляційний суд не дотримався настанов Верховного Суду до визначення співмірної (пропорційної) суми середнього заробітку, яка підлягатиме стягненню за затримку розрахунку при звільненні (відповідно до статті 117 КЗпП України). Покликаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 представник позивача зазначив, що при звільненні позивача не виникало спору щодо розміру грошового забезпечення, тому якщо зважити на зазначені в цих постановах висновки, то не було, на думку представника позивача, підстав зменшувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року).

Водночас представник позивача пише й про те, що розмір (сума) середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні позивача, якщо дотримуватися підходу Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, а також Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, має щонайменше відповідати відсотковому відношенню «затриманої» при звільненні суми до загальної суми заробітку. З погляду представника позивача, у такому разі розмір належного позивачу - відповідно до статей 116 117 КЗпП України - середнього заробітку має складати 532641,32 грн (143183,15 грн * 372% (відсоткове відношення заборгованої позивачеві при звільненні суми (тобто 50069,29 грн) до суми середнього [місячного] грошового забезпечення позивача (13465,50 грн).

Зазначена сума, за пояснення представника позивача, є справедлива, але ж суд апеляційної інстанції не врахував позиції Верховного Суду (пункти 91.2, 91.4 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) без наведення відповідних мотивів відступу від цієї позиції.

Після того представник позивача зазначив, що суд апеляційної інстанції мав би звернути увагу також на постанову Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 240/12178/20, в якій, своєю чергою з посиланням на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, теж мовиться про те, яким чином можна визначити суму середнього заробітку, щоб вона була співмірна (пропорційна) сумі заборгованості при звільненні, щодо виплати якої виник спір.

З урахуванням наведених там висновків касаційного суду та в зіставленні з обставинами цієї справи представник позивача зазначив, що відсоткове відношення розміру невиплаченої (заборгованої) суми грошового забезпечення до розміру усієї суми грошового забезпечення, що належало виплатити позивачу при звільненні, треба розраховувати так: 50069,29 грн / 341346,21 грн * 100% = 15%. Позаяк повний розмір належного позивачу середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення становить 143183,15 грн, то сума середнього заробітку, яка відповідає відсотковому відношенню заборгованості (50069,29 грн) при звільненні, дорівнює 21477,48 грн (143183,15 грн * 15% = 21477,48 грн).

На думку касатора, суд апеляційної інстанції, коли визначав суму середнього заробітку, яку належить виплатити позивачеві за затримку розрахунку при звільненні, не врахував висновків Верховного Суду, тому висновки цього суду по суті спору помилкові.

6. Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні. На його думку, суд апеляційної інстанції якраз взяв до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, й з уваги на позицію касаційного суду щодо розгляду подібних спорів (підпункти 91.2, 91.4 згаданої постанови) встановив: розмір простроченої заборгованості (тобто грошове забезпечення у сумі 50069,29 грн), загальну суму грошового забезпечення, яку виплатили позивачеві при звільненні (341346,21 грн), період затримки виплати позивачеві грошового забезпечення на суму 50069,29 грн (з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року), повну суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення (143183,15 грн), відтак визначив суму середнього заробітку, пропорційну сумі заборгованості при звільненні.

Відповідач висловив також думку про те, що до спірних правовідносин, тобто до відносин, пов`язаних з проходженням військової служби, не можуть застосовуватися положення загального трудового законодавства, надто ті, які стосуються відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Крім того, за текстом відзиву, немає підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (відповідно до статті 117 КЗпП України) у ситуації, коли спір про суму заборгованості вирішений в судовому порядку й далі йдеться вже тільки про виконання судового рішення. У цьому контексті згадав про рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 8 квітня 2010 року (заява № 377/02), а також постанови Верховного Суду, у яких висловлений такий самий підхід до застосування статті 117 КЗпП України (постанова від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, постанова від 28 січня 2020 року у справі № 822/2663/15).

Релевантні джерела права

7. Відповідно до статті 116 КЗпП України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату звернення до суду з позовом) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

8. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Висновки Верховного Суду

9. Цей спір стосується стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби на підставі статті 117 КЗпП України.

Нагадаємо стисло, що зверненню до суду з цим позовом передувало те, що на виконання судових рішень у справі № 240/19714/21, за яким військова частина НОМЕР_1 зобов`язана перерахувати позивачеві грошове забезпечення (усі його складові) за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2021 року, позивачеві виплатили недоотриману суму грошового забезпечення за час проходження військової служби на суму 50069,29 грн, але виплатили після того, як він вже був звільнений з військової служби. Це й спонукало позивача вимагати на підставі статті 117 КЗпП України виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В аспекті порушених у касаційній скарзі питань колегія суддів має відповісти на питання про те, чи дотримався суд апеляційної інстанції критеріїв зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які означив Верховний Суд (Велика Палата) у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (адже у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 240/12178/20 мовиться і про неї).

10. Тут треба зауважити також, що постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 240/12178/20, яку представник позивача зазначив як приклад для порівняння, ухвалена у спорі, який пов`язаний з проходженням військової служби й стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцю у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Ця заувага пов`язана з доводами відповідача про незастосовність до спірних правовідносин положень загального трудового законодавства. У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримувався підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов`язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства.

Згадаймо в цьому зв`язку постанову Верховного Суду (ухвалену у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду) від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (на яку теж покликається представник позивача) щодо (не)виплати грошової компенсації за неотримане речове майно і стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату цієї компенсації. Виписані в цій постанові критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, теж згадані в постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 240/12178/20 (поряд з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) й видається, що саме їх якраз і намагався застосувати суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи.

11. Крім того, відповідаючи на доводи відповідача щодо застосування статей 116 117 КЗпП України через призму поглядів Європейського суду з прав людини з цього питання, які викладені в рішенні від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02), варто додати, що Велика Палата Верховного Суду з цього приводу теж висловила свої міркування у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, у якій, серед іншого, зазначила, що «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення».

Там мовиться також, що « суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц».

12. Окрім того, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що «з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України».

13. Повертаючись до обставин справи і вимог касатора колегія суддів виходить з того, що стаття 117 КЗпП України може поширюватися на спірні правовідносини, а наведені вище висновки Верховного Суду щодо застосування її окремих положень в контексті порушеного в касаційній скарзі питання можуть слугувати взірцем для порівняння. Тож в обсязі з`ясованих обставин та в зіставленні з тими висновками колегія суддів вважає розсудливим висновок суду апеляційної інстанції про те, що розмір середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні (з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року) в сумі 143183,15 грн, позаяк він суттєво перевищує суму, яку позивач не отримав при звільненні (50069,29 грн), варто зменшити.

З тих же міркувань колегія суддів не поділяє доводів представника позивача в частині, де він пише, що справедливо було б стягнути усю суму, а то й навіть 372 % від цієї суми (що становить 532641,32 грн). З уваги на заявлені підстави для касаційного оскарження позиція представника позивача загалом видається дещо суперечливою, адже вимагаючи задовольнити позовні вимоги в повному обсязі представник позивача висловлює зауваги щодо арифметичних розрахунків суду апеляційної інстанції, вказуючи на хиби, які допустив цей суд, коли визначав відсоткове відношення заборгованості в сумі 50069,29 грн до повної суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за період затримки розрахунку при звільненні.

14. Треба зазначити водночас, що останні аргументи певною мірою слушні, тому що 50069,29 грн, які позивачеві виплатили із затримкою (період якої - з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року), не може становити 6,82% від загальної суми грошового забезпечення, яке, як встановили суди попередніх інстанцій, становить 341346,21 грн.

Відсоткове відношення заборгованої суми (50069,29 грн) до загальної суми грошового забезпечення (341346,21 грн) становитиме - якщо округлити до цілого - 15% (50069,29 грн/341346,21 грн * 100%=14,67%).

Водночас треба пам`ятати, що для [вірогідного] розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні. На цьому акцентується у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

15. Суд апеляційної інстанції з цього приводу зауважив, що відповідно до інформації відповідача від 3 січня 2023 року № 47 загальна сума виплачених ОСОБА_1 коштів при звільненні складала 341346,21 грн.

Нагадаємо, що позивач звільнений з військової служби відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12 червня 2021 року і з тієї ж дати виключений зі списків особового складу.

Якщо інформація відповідача щодо загальної суми виплачених ОСОБА_1 коштів стосується тільки тих коштів, які позивач [фактично] отримав при звільненні з військової служби (щодо яких не було спору), то вона, вочевидь, не включає суми коштів, які позивачеві виплатили внаслідок (наступного, майбутнього) перерахунку складових його грошового забезпечення на виконання судових рішень у справі № 240/19714/21. Якщо це так, то при звільненні позивачеві мали б виплатити на 50069,29 грн більше (з чим пов`язується застосування статей 116 117 КЗпП України), тобто 391415,50 грн, що, відповідно, зменшує відсоткове співвідношення цієї суми із сумою «затримки» при звільненні, відтак позначатиметься й на пропорційному розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягатиме виплаті.

Та якщо зважити на дату інформації відповідача, не можна у категоричній формі заперечити й того, що написані в ній суми всіх виплат позивачеві при звільненні з військової служби можуть бути уже «перераховані» відповідно до згаданих судових рішень у справі № 240/19714/21, що тоді давало б підстави вважати, що написане вище відсоткове співвідношення може бути вірогідне.

Суд апеляційної інстанції, як можна зрозуміти зі змісту його мотивів, зважив позицію Верховного Суду, викладу в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 і тому виходив з останньої із двох зазначених версій, хоч допустився помилки при складанні пропорції.

16. Втім, на припущеннях колегія суддів не може дійти однозначного висновку по суті спору, а з`ясування цих обставин має вагоме значення для перегляду судових рішень і правильного вирішення справи, позаяк це впливає на суму, яка підлягатиме виплаті на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсягу з`ясованих в цій справі обставин виявилося недостатньо для того, щоб підтвердити чи спростувати ту чи іншу версії щодо загальної суми коштів, які мали бути виплачені ОСОБА_1 при звільненні з військової служби, тому, керуючись положеннями частини другої статті 353 КАС України (пункт 1), колегія суддів дійшла висновку, що справу потрібно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення обставин, яких не вистачає.

За текстом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або .

17. Зважаючи на наведені мотиви, для застосування критеріїв зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які означив Верховний Суд і на які обґрунтовано орієнтувався суд апеляційної інстанції в цій справі, потрібно знати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які позивач, коли звільнявся з військової служби, мав отримати при звільненні.

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах вимог і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року в частині, якою цей суд ухвалив нову постанову (якою зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади за період з 13 червня 2021 року по 27 квітня 2022 року у розмірі 9765,10 грн), треба скасувати направити на новий розгляд до того ж суду для встановлення (уточнення) обставин, про які мовиться вище.

Керуючись статтями 341 345 349 353 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дубка Сергія Миколайовича задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року в частині ухвалення нової постанови по суті спору (абзаци третій, четвертий резолютивної частини) і направити справу в цій частині на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

3. В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року і рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Кашпур

Н. В. Шевцова