Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2019 року

Київ

справа №826/17440/16

адміністративне провадження №К/9901/23629/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про скасування наказу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 - представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року (головуючий суддя: Арсірій О.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року (колегія суддів у складі: Мацедонської В.Е., суддів - Лічевецького І.О., Мельничука В.П.),

установив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання незаконним та скасування наказу від 28 жовтня 2016 року №280-ос в частині продовження дії контрактів позивачів понад установлений строк з 1 січня 2017 року до оголошення демобілізації; зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення позивачів з військової служби з 1 січня 2017 року у зв'язку із закінченням строку дії контрактів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій представник позивачів звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняті ними рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що станом на час закінчення строку дії контрактів, а саме: 31 грудня 2016 року, особливий період не діяв, у зв'язку з чим підстави для продовження укладених із позивачами контрактів понад установлені строки були відсутні. Зауважує, що дія особливого періоду, під час якого допускається продовження терміну контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, при цьому за відсутності прийнятого рішення про оголошення мобілізації чи закінчення строків, встановлених для її проведення, особливий період не діє.

Крім того, заявник касаційної скарги стверджує, що контракти про проходження військової служби позивачі укладали з Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, а не з відповідачем, а тому останній не уповноважений продовжувати строк дії зазначених контрактів.

Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін як законні й обґрунтовані.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено контракти про проходження військової служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України на посадах офіцерського складу, за умовами яких позивачі добровільно беруть на себе зобов'язання протягом строку дії цих контрактів проходити військову службу на посадах офіцерського складу відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження служби, та цими контрактами.

Пунктами 5, 6 контрактів передбачалося, що такі укладено на один рік терміном з 1 січня по 31 грудня 2016 року; не пізніше, як за 2 місяці до закінчення строку дії цих контрактів сторони зобов'язуються повідомити одна одну про намір укласти новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

У жовтні 2016 року позивачі письмово поінформували Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України про відмову в укладенні нових контрактів, пославшись при цьому на пункт «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються зі служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Наказом Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 28 жовтня 2016 року №280-ос, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015 (далі - Положення № 463/2015), згідно з пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону № 2232-XII та пункту 165 Положення № 463/2015 позивачам продовжено дію контрактів понад установлений термін з 1 січня 2017 року до оголошення демобілізації.

Вважаючи протиправним рішення Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про продовження дії укладених раніше з позивачами контрактів, останні звернулись до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, а законодавчі обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, пов'язані в першу чергу з особливим періодом, а не з мобілізацією як його складовою частиною.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок обгрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України поширюється дія статутів Збройних Сил України та законодавство України, що встановлює загальний порядок і умови проходження військової служби.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII до видів військової служби належить, серед іншого, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно зі статтею 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 26 Закону № 2232-XII обумовлено порядок та підстави звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом «б» частини другої вказаної статті Закону № 2232-XII звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, проводиться на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Так, за змістом пункту «а» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: у зв'язку із закінченням строку контракту.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону № 2232-XII, яка визначає строки військової служби, у разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Аналогічні приписи містяться й у пункті 30 Положення № 463/2015, за змістом якого у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується відповідно до частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Позивачі в обґрунтування своєї позиції посилалися на те, що станом на час закінчення строку дії контрактів (31 грудня 2016 року) особливий період в Україні не діяв, у зв'язку з чим підстави для продовження укладених із ними контрактів понад установлені строки були відсутні.

Аналізуючи такі доводи суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується й колегія суддів ВС, зазначили таке.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

Згідно з абзацом четвертим статті 1 Закону №3543-XII завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено часткову мобілізацію, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.

Саме з цим моментом відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов'язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Як визначено у пункті 165 Положення № 463/2015, в особливий період військовослужбовці Держспецзв'язку проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють порядок проходження військової служби в особливий період.

При цьому, відповідно до приписів Закону № 2232-XII та Положення № 463/2015 під час дії особливого періоду звільнення з військової служби військовослужбовців у зв'язку з закінченням строку контракту, як про це просили позивачі, не передбачено.

Частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII визначено виключний перелік випадків, за яких військовослужбовці можуть бути звільнені під час дії особливого періоду з військової служби.

Водночас, судами встановлено, що позивачі не належать до жодної із категорій осіб, визначених частиною восьмою зазначеної статті Закону № 2232-XII, що виключає можливість їх звільнення з військової служби у спірний період.

Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для розірвання контрактів про проходження військової служби, укладених з позивачами, та звільнення останніх з військової служби з огляду на приписи чинного законодавства.

Апеляційний суд обґрунтовано зауважив в контексті наведеного, що продовження строку дії контрактів про проходження позивачами військової служби в умовах особливого періоду зумовлено необхідністю захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави, а тому такі дії відповідача є співрозмірними з цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Доводам заявника касаційної скарги про те, що контракти про проходження військової служби позивачі укладали з Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, а не з відповідачем, а тому останній не уповноважений продовжувати строк дії зазначених контрактів, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку.

Так, згідно з пунктом 17 Положення № 463/2015 начальники підрозділів Держспецзв'язку уповноважені на укладення контрактів з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом у цих підрозділах на посадах осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, за якими штатом (штатним розписом) передбачені військові звання до підполковника включно, а також із громадянами, які приймаються на військову службу на зазначені посади за контрактом.

Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив :

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

В.М. Шарапа