ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2019 року

Київ

справа №342/158/17

провадження №К/9901/24644/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Данилевич Н. А.,

розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 342/158/17

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2017 року (суддя Ничик Г.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року (судді Улицький В.З., Гулид Р.М., Кузьмич С.М.),

І. Суть спору

1. У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ) з вимогами:

1.1 визнати протиправною бездіяльність ВПВР УДВС ГТУЮ щодо виконання постанови Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Городенківської районної державної адміністрації (далі - УПСЗН) стосовно виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік;

1.2 зобов'язати вчинити дії в межах, на підставі та в порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Городенківський районний суд Івано-Франківської області постановою від 18 липня 2016 року визнав протиправною бездіяльність УПСЗН щодо перерахунку ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року; зобов'язав УПСЗН перерахувати, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, обчислених відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи фактично виплачену суму грошової допомоги до 5 травня за 2016 року.

3. На виконання цієї постанови суд видав виконавчий документ, з яким позивач звернувся до органу державної виконавчої служби. Відтак позивач зазначив, що виконавче провадження за згаданим виконавчим документом відкрито з пропуском визначеного законом строку. Крім того, державний виконавець проявив бездіяльність, позаяк: станом на 17 лютого 2017 року постанова суду в частині здійснення позивачу перерахунку, нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік не виконана; після отримання з УПСЗН перерахунку старший державний виконавець Пилипюк Я.В. мав би, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), направити цей перерахунок разом з виконавчим листом органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Городенківський районний суд Івано-Франківської області постановою від 18 липня 2016 року (у справі у справі № 342/529/16-а) визнав протиправною бездіяльність УПСЗН щодо перерахунку ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2016 року; зобов'язав УПСЗН здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, обчислених відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», враховуючи фактично виплачену ОСОБА_1 суму грошової допомоги до 5 травня за 2016 року.

5. 19 листопада 2016 року Городенківський районний суд Івано-Франківської області видав виконавчий лист у справі № 342/529/16-а, який 01 листопада 2016 року позивач разом з заявою подав до ВПВР УДВС ГТУЮ.

6. Суди зазначили, що вказаний виконавчий лист надійшов до ВПВР УДВС ГТУЮ 01 листопада 2016 року, свідченням чого є вхідний штамп на ньому.

7. 11 листопада 2016 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ ухвалив постанову ВП № 52855177 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 342/529/16-а, виданого Городенківським районним судом. З-поміж іншого в цій постанові зазначено, що заява на примусове виконання подана 08 листопада 2016 року і надано строк боржнику (УПСЗН) 10 робочих днів для добровільного виконання рішення суду.

8. Відповідно до листа УПСЗН № 2407 від 02 грудня 2016 року, надісланого у відповідь на лист старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ № 04.1-19/4063 від 11 листопада 2016 року, на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 52855177 від 11 листопада 2016 року проведено перерахунок грошової допомоги та зазначено таке: за рішенням суду 5650 грн., виплачені суми 920 грн., різниця 4730 грн.; провести виплату ОСОБА_1 немає можливості, оскільки на сьогоднішній день коштів на рахунках УПСЗН та бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду немає.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Городенківський районний суд Івано-Франківської області постановою від 24 березня 2017 року позов задовольнив.

10. Визнав протиправною бездіяльність ВПВР УДВС ГТУЮ щодо виконання постанови Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року у справі № 342/529/16-а про зобов'язання УПСЗН стосовно виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік у виконавчому провадженні ВП № 52855177.

11. Зобов'язав ВПВР УДВС ГТУЮ вчинити дії в межах, на підставі та в порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження» щодо виконання виконавчого листа, виданого Городенківським районним судом Івано-Франківської області 19 жовтня 2016 року у справі № 342/529/16-а.

12. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 червня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

13. При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не надав доказів виконання виконавчого листа у справі № 342/529/16-а, а на підставі наявних у справі доказів встановлено, що починаючи з 07 грудня 2016 року (з дня отримання листа УПСЗН № 2407 від 02 грудня 2016 року) державний виконавець не вчиняв ніяких дій для виконання судового рішення, передбачених Законом № 1404-VIII.

IV. Касаційне оскарження

14. У касаційній скарзі відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

15. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що позов заявлено до неналежного відповідача, а висновки, яких дійшли суди, є безпідставними і невмотивованими. Зокрема касатор зауважив, що сам факт невиплати боржником коштів не може свідчити про протиправну бездіяльність державного виконавця.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

18. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

19. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

20. За частиною другою вказаної статті рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

21. Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

22. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

23. За змістом пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

24. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

25. Відповідно до частин першої, другої статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

26. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

27. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

28. Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

29. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1403-VIII відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

30. Згідно з пунктом 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) органами державної виконавчої служби є:

31. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

32. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

33. Згідно з частиною третьою статті 181 КАС відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

34. Норми аналогічного змісту містить стаття 287 КАС у чинній редакції (частини перша, третя).

VI. Позиція Верховного Суду

35. Предметом оскарження у цій справі є бездіяльність державного виконавця, протиправність якої, судячи зі встановлених обставин справи, полягає у тому, що державний виконавець починаючи з 07 грудня 2016 року не вживав заходів для того, щоб виконати виконавчий лист, виданий на підставі судового рішення у справі № 342/529/16.

36. На переконання колегії суддів, висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій у цій справі, є поспішними та необґрунтованими.

37. Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

38. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

39. Суди з'ясували, що боржник перерахував позивачу щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня 2016 року (за згаданим судовим рішенням), але не виплатив її через відсутність бюджетного фінансування, про що повідомив державного виконавця.

40. Висновки судів про протиправну бездіяльність ґрунтуються на тому, що протягом двох місяців від дати отримання вказаної відповіді боржника про перерахунок коштів стягувачу, державний виконавець не вчиняв жодних дій, спрямованих на те, щоб виконати судове рішення, за яким розпочато виконавче провадження.

41. Однак суди не навели жодних мотивів/обґрунтувань стосовно того, що було проявом саме протиправної бездіяльності державного виконавця, тобто які фактичні обставини свідчать про те, що невиконання згаданого судового рішення станом на певну календарну дату є результатом невжиття державним виконавцем заходів та/чи ухвалення рішень (і яких), які він в межах своїх повноважень був зобов'язаний вжити/ухвалити, але не зробив цього і що об'єктивно йому завадило.

42. Тому, на думку колегії суддів, констатація факту невиконання судового рішення, без з'ясування обставин стосовно того, що зумовило його невиконання, не може бути достатнім і переконливим свідченням того, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність.

43. Окрім того, треба звернути увагу судів на те, що з огляду на наведені положення Закону № 1403-VIII, КАС та Інструкції, ВПВР УДВС ГТУЮ не є належним відповідачем у цій справі. Позаяк позивач оспорює бездіяльність державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ, то належним відповідачем за цим позовом повинен бути орган державної виконавчої служби, до складу якого входить ВПВР, бездіяльність державного виконавця якого є предметом оскарження в цій справі (Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області).

44. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС (у чинній редакції) рішення судів попередніх інстанцій в цій справі треба скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

2. Постанову Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року в цій справі скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Н. А. Данилевич