Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.12.2020 року у справі №460/3652/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 460/3652/20

адміністративне провадження № К/9901/35215/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т. Г.,

суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 460/3652/20

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинення певних дій, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року

(постановлену у складі головуючого судді Друзенко Н. В. )

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року

(ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кухтея Р. В., суддів: Шинкар Т. І., Онишкевича Т. В. )

установив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області, у якому просила зобов'язати управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області провести нарахування та виплату з 17 липня 2018 року позивачу щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленого ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особам, віднесеним до 3-ї категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для осіб відповідного віку з урахуванням проведених виплат.

2. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації залишено без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправної відмови та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, за період із 17 липня 2018 року по 18 листопада 2019 року.

3. Ухвала суду першої інстанції мотивована пропущенням ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом за період із 17 липня 2018 року по 18 листопада 2019 року, оскільки позивач не вказала і не підтвердила відповідними доказами існування об'єктивно непереборних обставин, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року про залишення без розгляду частини позовних вимог по справі №460/3652/20 - без змін.

5. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції було вірно встановлено пропущення позивачем процесуального строку звернення до суду з позовом у відповідній частині вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів, якими було закінчено розгляд справи в частині позовних вимог та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в цій частині.

7. Касаційна скарга аргументована тим, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги правову позицію висловлену Верховним Судом України від 15 вересня 2020 року у справі № 635/7878/16-а, згідно якої при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

8. Верховний Суд ухвалою від 28 грудня 2020 року поновив скаржнику строк на касаційне оскарження ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року та відкрив провадження у справі № 460/3652/20 за вказаною касаційною скаргою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

10. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Залишаючи без розгляду частину позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 17 липня 2018 року по 18 листопада 2019 року, суд першої та апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої та апеляційної інстанції щодо застосування у цій справі строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Згідно з частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Так, зміст вимог позивача свідчить про те, що ним оскаржується не бездіяльність відповідача щодо невиплати належної йому грошової допомоги з часу відновлення дії статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким ~law12~ визнаний таким, що не відповідає Конституції України, а саме відмова у її виплаті за результатами розгляду його заяви від 03 грудня 2019 року.

При цьому, як встановлено судами, про таку відмову відповідач повідомив позивача листом від 10 грудня 2019р. № 01/5-14-8249, і позивач 19 травня 2020 року звернулась до суду з даним позовом, тобто в межах 6 строку, визначеного статтею 122 КАС України.

Із змісту зазначеного листа вбачається, що нарахувати та виплатити позивачу щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства згідно ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" буде можливо тільки після внесення змін Кабінетом Міністрів у відповідні постанови, що у свою чергу і стало причиною відмови у її виплаті позивачу.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України строку звернення до суду не можна визнати обґрунтованим.

Подібний правовий висновок було висловлено в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справа №381/3206/17.

Таким чином процесуальний строк звернення до суду з відповідними позовними вимогами пов'язаний саме з датою отримання позивачем відмови суб'єкта владних повноважень щодо задоволення заяви позивача про перерахунок та виплату допомоги.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що строк звернення до суду визначений статтею 122 Кодексу адміністративного суду України не є тотожним періоду з якого необхідно відновлювати порушені соціальні права позивача у разі задоволення позовних вимог.

Висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 227/2015/17 та застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем процесуальних строків звернення до адміністративного суду в спірній частині позовних вимог, не підходять до спірної ситуації, з огляду як на суб'єктивний склад сторін, так і різні обставини та предмет регулювання спірних правовідносин у порівнюваних справах.

Суди не звернули увагу, що у цьому рішенні Верховний Суд пов'язав відлік процесуальних строків з датою винесення рішення суб'єкту владних повноважень, тобто з 09 червня 2016 року, що у свою чергу узгоджується з правовою позицією висловленою колегією суддів в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справа №381/3206/17.

Отже суди попередніх інстанцій невірно застосували правову позицію Верховного Суду у межах розгляду питання дотримання позивачем процесуальних строків звернення до суду з відповідним позовом.

Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на правову позицію висловлену Верховним Судом України від 15 вересня 2020 року у справі № 635/7878/16-а, то в цьому випадку колегія суддів Верховного Суду констатує, що позивачем було невірно зроблено посилання на цей правовий висновок, з огляду на предмет регулювання правових відносин у тій справі, який пов'язаний безпосередньо з пенсійним забезпеченням та відповідним правовим регулюванням тої категорії справ, що є відмінним від предмету та правового регулювання цього адміністративного позову.

Частиною 1 статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 460/3652/20 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик