Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №819/2418/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 серпня 2019 року

Київ

справа №819/2418/15

адміністративне провадження №К/9901/7054/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Уханенка С.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу управління МВС України в Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року (головуючий суддя - Коваль Р.Й., судді - Довгополов О.М., Судова-Хомюк Н.М.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до управління МВС України в Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом та просив визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 7 серпня 2015 року № 235 о/с «По особовому складу» в частині звільнення його з органів внутрішніх справ; поновити його на попередньо займаній посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) управління карного розшуку кримінальної міліції (надалі - УКР КМ) УМВС України в Тернопільській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; зобов`язати відповідача протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, внести зміни до його трудової книжки; стягнути з відповідача на його користь 300 000 грн. відшкодування моральної шкоди та зобов`язати відповідача надати суду звіт про виконання постанови протягом десяти днів після одержання її копії у частині негайного поновлення його на службі в органах внутрішніх справ України.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що при винесенні наказу про його звільнення не було враховано, що займана ним посада не підлягала скороченню, оскільки в структурному підрозділі УМВС України в Тернопільській області, в якому він працював до звільнення, не відбувалось скорочення чисельності чи штату працівників, а відбувалась реорганізація. Крім того, звільнення було проведено з порушенням вимог ст.49-2 КЗпП України в частині ознайомлення з вакантними посадами одночасно з попередженням про звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суд виходив з того, що у підрозділах кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області скорочення штату відбулося, оскільки штатна чисельність до реорганізації становила 15 посад , а після реорганізації - 13. Крім того, судом встановлено, що керівництвом УМВС України в Тернопільській області надавалась можливість позивачу вибрати одну із запропонованих посад, проте такою можливістю ОСОБА_1 не скористався. Разом з тим, рапорт на ім`я начальника УМВС України в Тернопільській області про призначення його на посаду оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку кримінальної міліції Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області був поданий позивачем 7 серпня 2015 року, із запізненням - в день його звільнення із займаної посади. Також, суд дійшов висновку, що право вирішувати питання про використання ОСОБА_1 на службі при скороченні штату належить виключно керівнику УМВС в області.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було частково задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року - скасовано.

Прийнято по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ управління МВС України в Тернопільській області від 7 серпня 2015 року № 235 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції управління МВС України в Тернопільській області з 08 серпня 2015 року.

Стягнуто з управління МВС України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 08 серпня 2015 року по 20 січня 2016 року, в сумі 10 745 (десять тисяч сімсот сорок п`ять) грн. 60 коп., з утриманням з цієї суми податків, обов`язкових зборів та платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що, аналізуючи перелік змін до штатних розписів, судом встановлено, що відповідно до наказу МВС України № 600 від 22 травня 2015 року було ліквідовано управління по боротьбі з організованою злочинністю (12 штатних одиниць), а управління карного розшуку відповідача збільшено на 10 штатних одиниць. При цьому сектор розкриття злочинів проти особи УКР УМВС України в Тернопільській області, в якому працював позивач, було збільшено із 3 штатних одиниць до 5 штатних одиниць, тобто скорочення чисельності штатів у секторі не було. Суд вказав, що звільнення за підпунктом «г» пункту 64 Положення можливе при відсутності можливості подальшого використання на службі особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, проте відповідачем не доведено належними доказами неможливість подальшої служби позивача, оскільки відповідно до довідки УМВС України в Тернопільській області від 14.09.2015 року № 2/24-2983 за період з 01 червня по 07 серпня 2015 року в УКР УМВС України в Тернопільській області були вакантні посади (в т.ч. оперуповноважених і старших оперуповноважених). Крім того, суд взяв до уваги наявний в матеріалах справи рапорт позивача від 07.08.2015 року про погодження позивача із запропонованою посадою оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку КМ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, із резолюціями від того ж числа заступників начальника УМВС та УКР УМВС і начальника Тернопільського МВ, у яких вони не заперечували по суті рапорту. За таких обставин, суд зазначив, що відповідач підлягає поновленню на попередньо займаній посаді, зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчисленого згідно із Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

29 лютого 2016 року відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року, в якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що керівництвом УМВС України в Тернопільській області надавалась можливість позивачу вибрати одну із запропонованих посад, проте він від зазначених посад відмовився. Разом з тим, рапорт на ім`я начальника УМВС України в Тернопільській області про призначення його на посаду оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку кримінальної міліції Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області був поданий позивачем 7 серпня 2015 року (день звільнення з займаної посади), тобто вже після підписання та реєстрації наказу про звільнення позивача. Стосовно інших вакантних посад в управлінні МВС України в Тернопільській області, скаржник зазначив, що дані посади вже були запропоновані конкретним особам, посади яких також підлягали скороченню і вже тривав збір документів для їх призначення на дані посади.

Позивачем до Суду не надано відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 4 лютого 2002 року №007/с був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. По день звільнення позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, за час якої отримав звання майора міліції, а на дань звільнення обіймав посаду старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції УМВС України в Тернопільській області.

Відповідно до Наказу МВС України №600 від 22 травня 2015 року «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах кримінальної міліції ГУМУС, УМВС» проведено реорганізацію окремих підрозділів УМВС в Тернопільській області внаслідок якої було скорочено 15 посад та введено 13 посад (а.с.36-38).

Даний наказ був продубльований наказом УМВС України в Тернопільській області №963 від 2 червня 2015 року №963 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах кримінальної міліції УМВС» (а.с.23-24).

На виконання вищезазначених наказів УМВС в Тернопільській області видано наказ від 3 червня 2015 року №973 «Про попередження про наступне звільнення, у зв`язку із скороченням штатних посад в підрозділах УМВС в області», яким попереджено про наступне звільнення працівників реорганізованих структурних підрозділів УМВС в області в тому числі і ОСОБА_1 . З відмітки на копії вищезазначеного наказу видно, що позивач ознайомився з ним 5 червня 2015 року (а.с.82-83).

Відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області №235 о/с «По особовому складу» майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п.64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР №114 від 29 липня 1991 року (із змінами та доповненнями станом на 5 серпня 2015 року).

Позивачем було подано рапорт від 07.08.2015 року про погодження із запропонованою посадою оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку КМ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, який містить резолюції від того ж числа заступників начальника УМВС та УКР УМВС і начальника Тернопільського МВ, у яких вони не заперечують по суті рапорту (а.с.78).

Відповідно до довідки УМВС України в Тернопільській області від 14.09.2015 року № 2/24-2983 видно, що за період з 01 червня по 07 серпня 2015 року в УКР УМВС України в Тернопільській області були вакантні посади (в т.ч. оперуповноважених і старших оперуповноважених), що спростовує доводи відповідача про неможливість подальшого використання позивача на службі (а.с.42 - 43).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Належність до системи таких органів є державною службою.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про міліцію» визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Закону Кабінет Міністрів Української РСР своєю постановою від 29 липня 1991 року за № 114 затвердив Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (із змінами та доповненнями станом на 5 серпня 2015 року; надалі - Положення).

Підпунктом «г» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що виходячи із приписів, визначених п.п. «г» п.64 Положення, розглядаючи питання правомірності звільнення позивача, суд повинен дослідити наступні обставини: чи відбулося скорочення штатів; чи мав відповідач можливість використати позивача в подальшому на службі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Наказу МВС України №600 від 22 травня 2015 року «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах кримінальної міліції ГУМУС, УМВС» проведено реорганізацію окремих підрозділів УМВС в Тернопільській області внаслідок якої було скорочено 15 посад та введено 13 посад. При цьому сектор розкриття злочинів проти особи УКР УМВС України в Тернопільській області, в якому працював позивач, було збільшено із 3 штатних одиниць до 5 штатних одиниць.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність можливості використання позивача в подальшому на службі, що свідчить про недотримання приписів п.п. «г» п.64 Положення.

Так, відповідно до довідки УМВС України в Тернопільській області від 14.09.2015 року № 2/24-2983 за період з 01 червня по 07 серпня 2015 року в УКР УМВС України в Тернопільській області наявні вакантні посади (в т.ч. оперуповноважених і старших оперуповноважених), які не були запропоновані позивачу, що спростовує доводи відповідача про неможливість подальшого використання позивача на службі.

Крім того, колегія суддів враховує наявність рапорту позивача від 07.08.2015 року про погодження із запропонованою посадою оперуповноваженого сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку КМ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, із резолюціями від того ж числа заступників начальника УМВС та УКР УМВС і начальника Тернопільського МВ, у яких вони не заперечують по суті рапорту, що в свою чергу, підтверджує згоду позивача прийняти пропозицію роботодавця і продовжувати роботу.

Натомість, Суд критично розцінює доводи скаржника стосовно того, що зазначені в довідці від 14.09.2015 року вакантні посади вже були запропоновані конкретним особам та тривав збір документів для їх призначення, оскільки вказана довідка не містить такої інформації, а лише вказує на наявність вакантних посад в управлінні карного розшуку УМВС України в Тернопільській області станом на 09.06.2015 року, 13.06.2015 року, 26.06.2015 року, 10.07.2015 року, 25.07.2015 року, 03.08.2015 року, 07.08.2015 року.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності поновлення позивача на попередньо займаній посаді, зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, Суд зазначає, що спору щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 10 745, 60 грн., тобто стосовно суми та правомірності нарахування коштів між сторонами немає, а відтак ці обставини не є предметом касаційного перегляду у цій справі.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу управління МВС України в Тернопільській області без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу управління МВС України в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А.Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

С.А. Уханенко