Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2020 року

Київ

справа №759/10085/17

адміністративне провадження №К/9901/22424/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання неправомірними дії та зобов`язання здійснити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Бужак Н.П., суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду в м. Києві (далі також - відповідач), в якому просила:

визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати пенсії на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом;

зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії з підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 1 вересня 2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року позов задоволено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем позивачу призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» та розмір пенсійних виплат, які проводяться позивачу, є меншим, ніж встановлений Законом розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а тому суд визнав вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу Правобережного об`єднаного Управління пенсійного фонду України в м. Києві задоволено; постанову Святошинського районного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року скасовано та ухвалено у справі нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір страхового стажу позивачки є меншим ніж передбачено частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку із чим ОСОБА_1 не має права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, тому пенсія позивачці призначена та виплачується відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком у розмірі 949 грн відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак ця сума починаючи з 1 вересня 2015 року є значно меншою за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, передбачений Законом України «Про державний бюджет на 2015 рік». Зазначене, на думку позивача, суперечить частині третій статті 46 Конституції України, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Однак, судом апеляційної інстанції, в порушення положень частини третьої статті 46 Конституції України прийнято незаконне та необґрунтоване судове рішення, тоді як судом першої інстанції прийнято рішення, яке відповідало закону.

Позиція інших учасників справи

9 січня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №759/10085/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 15 червня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №759/10085/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 червня 2020 року.

З касаційною скаргою позивачем подано клопотання про участь у розгляді справи, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та з 14 травня 2013 року перебуває на обліку в Правобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 949 грн.

17 травня 2017 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії та виплатити їй різницю між прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність та виплаченою їй пенсію за період з 1 січня 2015 року та надалі проводити виплати.

Проте, листом від 2 червня 2017 року №1027/01/М-877 Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України відмовило ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Також, у відповіді зазначалося, що пенсія призначена і виплачується згідно з вимогами чинного законодавства.

Позивач вважаючи такі дії відповідача протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними звернулася з даним позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

Частиною третьою статті 28 Закону № 1058-IV передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі - Постанова №265; з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 року №112) визначено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови № 265, у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949,00 грн, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Крім того, абзацом 2 частини першої статті 58 Закону №1058-IV установлено, що організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування, що базується на принципах, закріплених у статті 7 цього Закону, серед яких має місце заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Аналогічні положення містить частина друга статті 7 Закону №1058-IV.

Їх застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.

Таким чином, законодавством відмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18 травня 2004 року №1727-IV, Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 1 червня 2000 №1768-III тощо.

Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та частині третій статті 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Оскільки, у справі, яка розглядається страховий, стаж позивача на момент призначення пенсії склав менше 30 років, то відсутні підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову, в межах розгляду даної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судом апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання неправомірними дії та зобов`язання здійснити певні дії.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховним Судом сформована стала практика щодо застосування статті 28 Закону №1058-IV та частини третьої статті 46 Конституції України у подібних правовідносинах, зокрема, в постановах від 8 травня 2018 року у справі №607/8511/17, від 31 жовтня 2018 року у справі №148/625/17, від 20 грудня 2018 року у справі №576/802/17, від 20 березня 2019 року у справі №127/16981/17, від 17 квітня 2019 року у справі №165/2676/16-а, від 17 травня 2019 року у справі №709/2410/16-а, від 19 серпня 2019 року у справі №576/1112/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №401/1543/17(2-а/401/130/17), від 26 лютого 2020 року у справі №452/2894/16-а та від 18 березня 2020 року у справі №576/26/17.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа