Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2019 року

Київ

справа №826/1096/16

адміністративне провадження №К/9901/31319/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О. від 14.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б. від 28.03.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Срібний дім» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Срібний дім» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.08.2015 №0004611505, яким за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток позивачу визначено штрафні санкції в розмірі 97065,80 грн.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків податкового органу про застосування штрафних санкцій до позивача за затримку строку сплати грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, оскільки помилкове зарахування коштів на інший рахунок (податок на прибуток приватних підприємств) не призвело до втрат Державного бюджету.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, позов задоволено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що суми податку на прибуток були сплачені позивачем в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою Податкового кодексу України строк, а відтак, і для застосування наслідків, визначених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

У касаційній скарзі Інспекція посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно надано юридичну оцінку обставинам справи, оскільки помилкове зарахування позивачем коштів на інший рахунок призвело до порушення законодавчо встановлених строків сплати грошових зобов'язань.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати позивачем податків до бюджету відповідачем складено акт від 05.08.2015 №364/15-05, яким встановлено порушення терміну сплати податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 485329,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 05.08.2015 №0004611505, яким зобов'язано сплатити штраф за затримку на 44 календарних дні суми самостійно визначеного податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, у розмірі 20% у сумі 97065,80 грн.

Рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 11.11.2015 №17099/10/26-15-10-06 та Державної фіскальної служби України (ДФС) від 14.01.2016 №462/6/99-99-10-01-02-25, прийнятими за результатами розгляду скарг позивача, податкове повідомлення-рішення від 05.08.2015 №0004611505 залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Згідно із п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої ст. 43 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з частиною п'ятою ст. 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, п. 22.4 ст. 22 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування наслідків, передбачених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату/несвоєчасну сплату необхідної суми грошового зобов'язання, а отже і для застосування наслідків, визначних п. 126.1 ст.126 Податкового кодексу України.

Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений чинним податковим законодавством, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 №21-377а15.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06.02.2015 позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2014 рік №9081016039, у якій у рядках 11 «Податок на прибуток від діяльності, що не підлягає патентуванню» та 14 «Податок на прибуток за звітний (податковий) період» задекларовано 486217,00 грн.

Згідно із платіжним дорученням від 11.03.2015 №1 позивачем сплачено 486217,00 грн. із зазначенням в ньому призначення платежу «Податок на прибуток за 2014 рік» на рахунок №33111318700007, код платежу 11021000.

Оскільки позивач є товариством з іноземними інвестиціями 06.04.2015 він листом від 03.04.2015 №2-03/04/2015 просив відповідача перерахувати з розрахункового рахунку №33111318700007 на розрахунковий рахунок №33117312700007, код платежу 11020300 (для сплати податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів) суму 486217,00 грн.

24.04.2015 відповідачем на підставі зазначеної вище заяви вказані кошти перераховано з розрахункового рахунку №33111318700007 на розрахунковий рахунок №33117312700007.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що податок на прибуток в розмірі 486217,00 грн. сплачено позивачем в строк, встановлений п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 05.08.2015 №0004611505 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 у справі №826/1096/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду