Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2019 року

Київ

справа №820/3944/16

адміністративне провадження №К/9901/29143/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 (головуючий суддя: Панченко О.В.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (головуючий суддя: П'янова Я.В., судді: Зеленський В.В., Чалий І.С.)

у справі № 820/3944/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибопромислова компанія» до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рибопромислова компанія» (далі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2016: № 0000941402 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 169216,00 грн. за основним платежем та на 42304,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000951402 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 188018,00 грн. за основним платежем та на 47004,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, позов задоволено повністю, скасовані податкові повідомлення-рішення від 14.07.2016: № 0000941402 та № 0000951402.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), пункту 3.3, 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. За доводами касаційної скарги судами не було дано оцінку недолікам товарно-транспортних накладних, відсутності довіреностей, неможливості встановити походження товару, що свідчить про відсутність реального характеру поставки.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 29.06.2016 № 345/20-40-14-02-07/39067392. Згідно з висновками цього акту позивачем порушені норми підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, пункту 44.1 ст. 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), а саме: занижено податок на прибуток за 2014 рік на 169216,00 грн., податкове зобов'язання із ПДВ на загальну суму 188018,00 грн. за серпень, вересень, жовтень 2014 року. внаслідок формування витрат та податкового кредиту за насліками господарських операцій із поставки від ТОВ «Вінор комплект» та ТОВ «Альвіком», які не мали реального характеру. Висновок контролюючого органу про відсутність реального характеру поставки обґрунтовано посиланням на: недоліки товарно-транспортних накладних: відсутня інформація про особу, яка отримала товар, не зазначено реквізитів довіреностей на отримання товару; не встановлення джерела походження товару по ланцюгу поставки.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення 14.07.2016: № 0000941402 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 169216,00 грн. за основним платежем та на 42304,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000951402 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 188018,00 грн. за основним платежем та на 47004,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу товару (риба, бичок свіжоморожений, тушка) від ТОВ «Вінор комплект» та ТОВ «Альвіком», від імені цих постачальників виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, відповідач посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу товарів від ТОВ «Вінор комплект» та ТОВ «Альвіком». Вказаний висновок обґрунтовано посиланням на недоліки товарно-транспортних накладних, зокрема: відсутня інформація про особу, яка отримала товар, не зазначено реквізитів довіреностей на отримання товару; а також на інформацію, отриману у процесі проведення заходів податкового контролю щодо не підтвердження походження товару по ланцюгу поставки.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки досліджених в судовому процесі доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, накладних, товарно-транспортних накладних, за встановлення у судовому процесі обставин прийняття товару директором позивача, який виступає від імені позивача без довіреності, за відсутності з боку відповідача інших доводів та доказів, які б беззаперечно спростовували відсутність реального характеру поставки позивачу товарів від ТОВ «Вінор комплект» та ТОВ «Альвіком», - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку контролюючого органу на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваних судових рішень), правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, та відповідно збільшення доходу. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України. Відсутність певних документів у платника податків та/або певні недоліки таких документів, не можуть бути беззаперечним доказом відсутності реального характеру поставки, тоді як інші докази, оцінені судами у судовому процесі підтверджують фактичне виконання поставки, а контролюючим органом не надано достовірних доказів на спростування цього факту.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко