Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.03.2021 року у справі №420/4663/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа №420/4663/20

адміністративне провадження № К/9901/7856/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Мацедонської В. Е.,

Уханенка С. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року (головуючий суддя - Градовський Ю. М., судді: Яковлєв О. В., Крусян А. В. )

у справі № 420/4663/20

за позовом ОСОБА_1

до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В червні 2020 року позивачка звернулася до суду із адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення №329 від 09 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки" кадрової комісії №2", ухвалене Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора;

зобов'язати Офіс Генерального прокурора допустити ОСОБА_1 до повторного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, та визначити для цього відповідну кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора;

визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №788к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади;

поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Одеської області (за її згодою) прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 04.05.2020.

стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року було прийнято заяву представника позивача про відмову від позову в частині, і закрито провадження по справі №420/4663/20 в частині позовних вимог про зобов'язання Офіс Генерального прокурора допустити ОСОБА_1 до повторного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерні ї техніки, та визначити для цього відповідну кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення за №329 від 09.04.2020р. "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки" кадрової комісії №2, ухвалене Другою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора.

Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Одеської області за №788к від 29.04.2020р. про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Поновлено ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Одеської області та органів прокуратури (за її згодою) з 4.05.2020р.

Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4.05.2020р. по 9.11.2020р. у розмірі 155
921,44грн.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року було скасовано.

Прийнято по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що, лише висновок про неуспішне проходження позивачкою атестації не являється достатнім аргументом того, що позивач не може належним чином виконувати посадові обов'язки. За відсутності інших об'єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації позивачки, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов'язків, невмотивоване рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 не є безумовною підставою для звільнення з посади та органів прокуратури. Відтак, оскільки відповідачами не було доведено обґрунтованості та правомірності прийняття оскаржуваного рішення за №329 від 09.04.2020 про неуспішне проходження позивачкою атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, наявні підстави для визнання цього рішення протиправним та незаконним, що у свою чергу стало наслідком для скасування наказу прокуратури Одеської області про звільнення позивачки з посади та органів прокуратури як похідного, та поновленню її на займаній посаді.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була обізнана щодо умов та процедур проведення атестації, визначеними у Порядку №221, у тому числі і з можливими наслідками набрання меншої кількості балів, ніж прохідні бали на відповідному її етапі, а також добровільно надала персональну згоду на те, що у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, її буде звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697. Така згода є усвідомленням, що у разі, якщо за результатами складення іспитів вона набере меншу кількість балів, ніж прохідні бали, то припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Суд також вказав, що оскаржуване рішення кадрової комісії відповідає вимогам, встановленим Порядком, зокрема містить посилання на нормативно-правові акти, що підтверджують повноваження комісії та підстави його прийняття. Також, у рішенні наявне його обґрунтування - набрання позивачкою за результатами складення іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички 91 бал, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту. Таким чином, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення кадрової комісії, у зв'язку із відсутністю доказів ненабрання позивачкою прохідного балу для успішного складання іспиту, оскільки такі висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Суд також вказав, що позивачка подала заяву про надання їй змоги повторної здачі другого етапу атестації, у зв'язку із поганим самопочуттям під час складання цього іспиту. Хоча, вказаний стан здоров'я не підтверджений позивачкою належними та допустимими доказами. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не зверталась із відповідною заявою про наявність технічних збоїв під час проходження нею тестування.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

09 березня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця, ОСОБА_1) на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року, в якій скаржниця просить скасувати зазначене рішення суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Оскаржуючи судові рішення скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо застосування до спірних правовідносин ~law24~, а також щодо законності прийняття рішення кадровою комісією та наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", на виконання вимог п. п.1 п.19 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Крім того, скаржниця вказала, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2019 у справі №815/1554/17; від 05.12.2019 у справі №804/7399/16, в яких Суд вказав, що наявність у ~law27~ двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

29 березня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив Одеської обласної прокуратури, в якому відповідач заперечував проти доводів касаційної скарги. Вказав, що судом апеляційної інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивну правову оцінку спірним рішенню і наказу. Просив залишити дану касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року за даною касаційною скаргою відкрите касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

З 17.02.2000 ОСОБА_1 безперервно працювала в органах прокуратури України.

Наказом прокурора Одеської області за №1554к від 31.07.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення у суді прокуратури Одеської області.

25.09.2020 набрав чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", відповідно до якого розпочато реформу прокуратури, та всі прокурори попереджені про майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 ЗУ "Про прокуратуру".

ЗУ "Про прокуратуру" запроваджено процедуру атестації, як передумову переведення на посаду прокурорів у обласні прокуратурі.

03.10.2019 наказом Генерального прокурора затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який включає три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

15.10.2019 ОСОБА_1 подала заяву до Генерального прокурора про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (т.2 а. с.39).

В подальшому, 05.03.2020 ОСОБА_1 проходила атестацію прокурорів.

ОСОБА_1 успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

За результатами тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та отримання позивачкою 91 бал, Другою кадровою комісією
09.04.2020 прийнято Рішення за №329, яким визначено, що, виходячи із кількості набраних балів (а саме - 91), ОСОБА_1 не допускається до етапу проходження співбесіди та прийнято рішення про те, що позивачка неуспішно пройшла атестацію (т.2 а. с.63).

Вказані результати відображені у відповідній відомості, у якій позивачка поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку ОСОБА_1 щодо процедури та порядку складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні, результати іспиту нею не оскаржувалися (т.2 а. с.40-41).

Після оголошення комісією результатів анонімного тестування та дізнавшись про кількість отриманих балів, ОСОБА_1 подала заяву голові Другої кадрової комісії (т.2 а. с.42), із клопотанням про надання можливість повторно здати іспит, оскільки під час проходження тестування вона перебувала у тяжкому, стресовому, емоційному стані, погано себе почувала через психологічне навантаження у зв'язку із чим набрала невелику кількість балів.

На підставі неуспішного складання іспиту, 29.04.2020 наказом прокуратури Одеської області за №788к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Одеської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 ЗУ "Про прокуратуру" з 04.05.2020 (а. с.41 Т.1).

Не погоджуючись із спірними рішеннями кадрової комісії та наказами прокурора Одеської області про звільнення, ОСОБА_1 звернулась в суд із відповідним позовом за захистом своїх прав.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Статтями 2, 5 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - ~law33~) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

~law34~ забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до ~law36~ були внесені зміни.

Статтею 14 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку із внесенням до неї змін ~law38~ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог ~law40~.

У тексті ~law41~ слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури ", "окружні прокуратури".

Згідно з пунктами 6,7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law42~ з дня набрання чинності ~law43~ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law46~ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law47~ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law48~ графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія.

Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

На виконання вимог ~law49~ наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law50~ і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Відповідно до пунктів 2,4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Згідно із частинами 1 та 2 статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).

Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).

Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22-25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43-48 рішення Суду в справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the
United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, визначальним у вказаному спорі у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а саме: чи обов'язкового для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру").

Зі змісту ~law56~ випливає, що прокурори, які на день набрання чинності ~law57~ обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї з таких підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Аналізуючи вказану норму можна зробити висновок, що:

1) підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;

2) закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

Такий висновок ґрунтується ще й на такому.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру". Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру", норми яких кореспондуються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру".

Зокрема, щодо приписів статтею 51 Закону України "Про прокуратуру", то їм кореспондують положення статтею 51 Закону України "Про прокуратуру", якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Водночас варто зауважити, що дію ~law65~), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.

пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Отже, саме з 25 вересня 2019 року особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини 1 , частини 2 статті 40, статей 42, 42, частин 1 -3 статті 49, статті 74, частини 3 статті 121 Кодексу законів про працю України установлюються Законом України "Про прокуратуру".

Тому з 25 вересня 2019 року саме Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і відповідачами.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08 жовтня 2019 року в справі № 804/211/16.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог пунктів 9,10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law70~ ОСОБА_1 15 жовтня 2019 року подала Генеральному прокурору заяву за встановленою формою про переведення її на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

У цій заяві позивачка підтвердила своє бажання пройти атестацію, вказала на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law71~, її буде звільнено з посади прокурора.

Отже, позивачка фактично погодилася зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в обласній прокуратурі та проведення атестації.

Позивачка успішно склала іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Водночас за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (другий етап атестації) ОСОБА_1 набрала 91 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (93), і її не допущено до проходження наступного етапу атестації - співбесіди.

Ці результати відображені у відповідній відомості, в якій позивачка поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність.

У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку ОСОБА_1 щодо процедури та порядку складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні, результати іспиту вона не оскаржувала.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 221 прокурор, який за результатами складання іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

У зв'язку із цим друга кадрова комісія на підставі пунктів 113,16,17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" ~law72~, пункту 6 розділу І, пунктів 5,6 розділу ІІІ Порядку № 221 прийняла рішення від 09 квітня 2020 року № 329 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Аналізуючи вищенаведені обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачкою рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачкою за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички 91 балу, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав про непідтвердженість скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в якому прокурор обіймала посаду, станом на час його звільнення з посади.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи суду як окрему підставу для скасування оскаржуваного наказу з урахуванням того, що, в даному випадку, юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.

Водночас Верховний Суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною 6 статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України "Про державну службу". Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й "Про прокуратуру".

Тобто запровадження ~law74~ атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов'язане, зокрема, зі створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікації чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалася у спосіб і порядок, що є чинними і стосуються усіх прокурорів, які має намір пройти атестацію, а тому не може вважатися протиправною чи такою, що носить дискримінаційний характер щодо позивачки.

Фактично всі доводи позивачки у позовній заяві щодо протиправності дій відповідачів стосовно проведення атестації ґрунтуються на її незгоді з положеннями ~law75~ і Порядку № 221, які, на її думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.

Водночас колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення ~law76~ на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1, подаючи 15 жовтня 2019 року заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, цілком і повністю була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилася на їх застосування. Тобто позивачка розуміла наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених ~law77~. В іншому разі позивачка мала повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого вона не зробила.

Водночас жодних доказів на підтвердження фактів прояву дискримінації щодо неї ОСОБА_1 не надавала.

Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та, явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації.

Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно набрання позивачкою за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час другого етапу атестації 91 балу, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law78~ і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для її недопуску до наступного етапу атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав.

Згідно з пунктом 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law79~ кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law80~ прокурори, які на день набрання чинності ~law81~ займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Відтак, за наявності відповідного рішення другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 329 про неуспішне проходження позивачкою атестації, прокурор Одеської області на підставі вказаної норми ~law83~ видав наказ від 29 квітня 2020 року № 788к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення обвинувачення в апеляційному суді управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Одеської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 ЗУ "Про прокуратуру" з 04.05.2020.

Зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law86~ і пов'язане, зокрема, з наявністю рішення другої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що фактично не мали місця ні ліквідація, ні реорганізація органу прокуратури, ні скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Отже з огляду на наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем обґрунтовано визначено звільнення позивачки на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з підстав, передбачених підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" ~law88~.

Щодо тверджень позивачки про виникнення проблем з комп'ютерною технікою та програмним забезпеченням під час проходження нею тестування, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку № 221 у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.

Згідно з обставинами справи, як установили суди попередніх інстанцій, тестування позивачкою було завершено, під час проведення тестування акти про дострокове завершення тестування з незалежних від члена комісії та прокурора причин не складалися. ОСОБА_1 під час проведення тестування жодних заяв до комісії не подавала і фактично використала своє право на проходження відповідного етапу атестації та завершила тестування.

Фактично заяву, як не заперечується сторонами і слідує зі змісту самого документу, було подано позивачкою 05.03.2020 лише після неуспішного проходження другого етапу атестації, що мав місце 05.03.2020, як намагання обґрунтованого пояснення причини незадовільного складення іспиту.

Відтак, Суд вважає безпідставними твердження позивачки про те, що під час проходження нею тестування виникали проблеми з комп'ютерною технікою та програмним забезпеченням, на що вона звертала увагу представників робочої групи.

Суд звертає увагу, що, у разі об'єктивної наявності технічних проблем під час тестування єдиною логічною, послідовною і такою, що сприймається, є поведінка, коли прокурор звертається до членів комісії або робочої групи і не завершує тестування, передбачаючи, що результат буде негативний, і просить з огляду на ситуацію, що склалася, перенести тестування на інший день, чого в цьому разі, як свідчать обставини справи, не було.

Про такі обставини позивачка могла зазначити також у відомості, в якій розписувалася відразу після завершення тестування, засвідчуючи отриманий результат, однак цього не зробила.

Результати складення позивачкою іспиту відображено членом робочої групи у відповідній відомості, із чим ОСОБА_1 була ознайомлена і поставила власний підпис, чим підтвердила їх достовірність. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивачки щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відсутні.

Стосовно доводів позивачки про її погане самопочуття, слід зазначити, що сам факт звернення позивачки із заявою після неуспішного проходження нею атестації не є доказом, а може свідчити про намагання спростувати або оскаржити отриманий негативний результат.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивачки незаконними.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20.

Отже, Верховний Суд констатує, що наказ прокурора Одеської області від 29 квітня 2020 року № 788к виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від
24.04.2019 у справі №815/1554/17 та від 05.12.2019 у справі №804/7399/16, то Суд зауважує наступне.

Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Судові рішення в подібних правовідносинах - це ті рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально - правове регулювання спірних правовідносин.

Вказана правова позицію відображена у постановах Великої Палати від 25.04.2018 у справах № 925/3/7,910/24257/16, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Так, зокрема у справі №804/7399/16 предметом спору був наказ про звільнення з органів прокуратури, постановлений в 2016 році, тобто за іншого правового регулювання. Окрім того, Верховний Суд, дійшовши висновку про задоволення позову, і виходив з того, що відповідачем було допущено порушення процедури звільнення в частині незапропонування усіх вакантних посад.

Водночас, у даних спірних правовідносинах, предметом позову є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем та наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через неуспішне проходження атестації.

Окрім того, у справі №815/1554/17 предметом судового розгляду був наказ про звільнення прокурора, що відбулося не за наслідками непроходження атестації, що мало місце у даних спірних правовідносинах.

Тому, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини колегія суддів вважає, що правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду у справах №804/7399/16, №815/1554/17до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними та постановлені за різного правового регулювання.

Такими чином, враховуючи викладене, а також межі перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції виключно в рамках вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, що визначено частиною 1 статті 341 КАС України, Суд зауважує, що, підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 у цій справі - відсутні, оскільки підстави, на які посилалася позивачка не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального права і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська С. А. Уханенко