Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.10.2019 року у справі №812/801/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

Київ

справа №812/801/17

адміністративне провадження №К/9901/19957/18, №К/9901/19958/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державної фіскальної служби України

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (головуючий суддя - Петросян К. Є., судді - Широка К. Ю., Пляшкова К. О.)

і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Сухарьок М. Г., судді - Гаврищук Т. Г., Компанієць І. Д. )

у справі №812/801/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

про визнання дій протиправними і стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у червні 2017 року звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - "ДФС України"), Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі - "ГУ ДФС у Луганській області"), в якому просив визнати протиправними дії ДФС України щодо несвоєчасного поновлення на роботі та стягнути з ГУ ДФС у Луганській області середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 11 березня 2017 року до 31 травня 2017 року в сумі 29301,59 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачі вчасно не виконали рішення суду щодо поновлення позивача на роботі, а отже повині сплатити позивачу заробітну плату за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 12 липня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, позов задовольнив у повному обсязі.

Приймаючи таке рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки, який повинен обраховуватися виходячи із розміру середньої заробітної плати, встановленої по відповідним посадам, що були передбачені штатними розкладами відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

ДФС України зазначає, що невчасне виконання судового рішення про поновлення на посаді позивача сталося не з їх вини, оскільки виконавчий лист був повернутий до суду першої інстанції для виправлення помилки у ньому. Лише після відкриття виконавчого провадження у боржника виникає обов'язок з виконання рішення суду про поновлення на посаді позивача, а тому вважає, що ними було дотримано вимоги законодавства.

ГУ ДФС у Луганській області зазначає, що не може нести відповідальність і негативні наслідки за дії ДФС України, оскільки обов'язок негайно виконати судове рішення в частині поновлення на посаді позивача покладено на ДФС України.

Тому судами попередніх інстанцій необґрунтовано стягнуто з ГУ ДФС у Луганській області грошові кошти за час затримки виконання судового рішення. Вважає, що саме ДФС України має виплачувати середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу ГУ ДФС у Луганській області, в якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відзиву на касаційну скаргу ДФС України позивач не подав.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у справі №812/992/16 було задоволено позов ОСОБА_1 до ДФС України, ГУ ДФС у Луганській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме:

- визнано протиправним і скасовано наказ ДФС №122-ДС від 15 серпня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області з 16 серпня 2016 року;

- стягнуто з ГУ ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року у розмірі 83756,16 грн з відрахуванням податків і обов'язкових платежів до бюджету.

Одночасно, постанова суду від 10 березня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в сумі 11632,80 грн підлягала негайному виконанню.

Позивач звернувся до ДФС України із заявою від 13 березня 2017 року про вирішення питання негайного виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року щодо поновлення його на посаді, однак постанова виконана не була.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року змінено постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2016 року до 10 березня 2017 року у розмірі 77594,95 грн з відрахуванням податків і обов'язкових платежів до бюджету.

Позивач повторно звернувся до ДФС України із заявою від 24 травня 2017 року про його поновлення на роботі.

Наказом ДФС України №1223-о від 29 травня 2017 року "Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1" було скасовано наказ ДФС України №122-ДС від 15 серпня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області з 16 серпня 2016 року.

Наказом ГУ ДФС у Луганській області №184-о від 1 червня 2017 року "Про вихід на роботу ОСОБА_1" визначено, що позивач приступив до виконання службових обов'язків на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області з 1 червня 2017 року та перебуває на посаді першого заступника начальника ГУ ДФС у Луганській області з 16 серпня 2016 року.

Позивач вважаючи, що всупереч вимог чинного законодавства ДФС України та ГУ ДФС у Луганській області не виконали негайно постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у справі №812/992/16, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України (далі - "КЗпП України") регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В частині 7 статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

З огляду на встановлені державні гарантії обов'язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок.

Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17.

Верховний Суд відхиляє аргументи ДФС України щодо відсутності їхньої вини за затримку виконання судового рішення, оскільки, рішення, яке належить виконати негайно, само по собі є підставою для його виконання, тому відсутність виконавчого листа та, як наслідок, відкритого виконавчого провадження не встановлює відстрочки виконання цього рішення.

Також Верховний Суд відхиляє аргумент ГУ ДФС у Луганській області щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з них на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки виплата заробітної плати позивачу проводиться ГУ ДФС у Луганській області як першому заступнику начальника. При цьому не має значення, що призначення його на посаду належить до компетенції Голови ДФС України.

Враховуючи, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення працівника на роботі за своєю суттю є компенсацією середнього заробітку, то вона підлягає стягненню з органу, у відносинах публічної служби з яким перебуває позивач, тобто з ГУ ДФС у Луганській області.

На підставі викладеного, Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій щодо протиправності бездіяльності ДФС України, яка відобразилась у затримці поновлення позивача на посаді та необхідності оплати виниклого у зв'язку із цим прогулу, шляхом стягнення з ГУ ДФС у Луганській області середнього заробітку за період з 11 березня 2017 року до 31 травня 2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 липня 2017 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Н. М. Мартинюк

Судді А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко