Історія справи

Постанова КАС ВП від 15.08.2024 року у справі №815/6693/17
Ухвала КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №815/6693/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2024 року

м. Київ

справа №815/6693/17

адміністративне провадження № К/9901/22465/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Мартинюк Н. М., Білак М. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Ярошик Валентини Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (суддя Свида Л. І.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року (головуючий суддя Вербицька Н. В., судді: Джабурія О. В., Кравченко К. В.)

І. Суть спору

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Комунальної установи «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» (далі - відповідач, КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи»), у якому просила:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо відновлення законного статусу інваліда з дитинства ІІ групи, а також неналежного виконання резолютивної частини судового рішення у справі № 523/14909/15-а;

- визнати незаконними витяг з довідкою за 2000 рік серія 12ААА за № 296384 та витяг з довідкою за 2002 рік серія 12ААА за № 296385 у зв`язку з невідповідністю їх даних з відомостями первинних документів суворої звітності - актами огляду в МСЕК, які зберігаються в її медичній справі у КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи»;

- встановити факт, що в період з 23 січня 1996 року та наразі вона має статус інваліда з дитинства ІІ групи, встановлений у акті огляду в МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи»;

- зобов`язати відповідача надати довідку форми № 157-1/о із зазначенням статусу інваліда з дитинства ІІ групи;

- стягнути з відповідача відшкодування моральної та матеріальної шкоди за тривалі неправомірні дії відповідача у розмірі 30 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є інвалідом з дитинства, що підтверджувалося актом огляду МСЕК від 23 січня 1996 року № 108, однак 11 лютого 1998 року при черговому переогляді в обласній МСЕК № 2 позивачці згідно акту огляду МСЕК від 11 лютого 1998 року № 31 встановлена ІІ група інвалідності загальне захворювання. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі № 523/14909/15-а, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неправомірної зміни статусу інвалідності ОСОБА_1 з «інваліда з дитинства ІІ групи» на «інваліда ІІ групи загального захворювання»; визнано протиправною бездіяльність КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо не проведення службового розслідування за скаргою від 18 травня 2015 року; зобов`язано КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» внести виправлення в акт огляду МСЕК від 18 лютого 2004 року ОСОБА_1 та у медичні документи, видані на підставі акту МСЕК від 18 лютого 2004 року ОСОБА_1 , змінивши статус інвалідності з «інваліда ІІ групи загального захворювання» на «інваліда з дитинства ІІ групи» у відповідності до пункту 43 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157/о «Акт № ___ огляду медико-соціальною експертною комісією», яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577.

Проте, до теперішнього часу ані в актах огляду МСЕК, ані в довідках та витягах з акту огляду МСЕК відповідачем не зроблені виправлення, зазначені в рішенні суду у справі № 523/14909/15-а, а видані нові витяги з довідками є незаконними, оскільки таке виправлення помилок в медичній документації не передбачено нормами законодавства.

Крім того, позивачка вважає, що з відповідача судом має бути стягнута завдана позивачу матеріальна і моральна шкода у визначеному розмірі.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 з 1987 року перебуває на «Д» обліку в КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18».

23 січня 1996 року ОСОБА_1 у зв`язку з необхідністю оформлення інвалідності оглянута Ленінською районною МСЕК та за результатами огляду позивачку визнано інвалідом ІІ групи з дитинства строком до 01 лютого 1997 року, з приводу цукрового діабету І типу тяжкої форми інсулінозалежний, що підтверджується довідкою серії 2-18 АГ № 137384, актом огляду МСЕК та відповіддю відповідача від 03 грудня 2015 року № 413.

При черговому огляді 29 січня 1997 року позивачці також встановлена ІІ група інвалідності з дитинства на строк до 01 лютого 1998 року.

11 лютого 1998 року при черговому переогляді в обласній МСЕК № 2 ОСОБА_1 згідно акту № 31 огляду МСЕК від 11 лютого 1998 року встановлена ІІ група інвалідності загальне захворювання на строк до 01 березня 2000 року.

У період з 17 лютого 2000 року по 28 лютого 2000 року позивачкою пройдено черговий переогляд в обласній МСЕК № 2 та ОСОБА_1 установлена ІІ група інвалідності - загальне захворювання.

У подальшому, 27 лютого 2002 року згідно акту огляду № 73 обласної МСЕК позивачці знову встановлено ІІ групу інвалідності - загальне захворювання, а 18 лютого 2004 року за наслідками повторного огляду позивачці встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.

Управлінням Пенсійного фонду України в Суворовському районі міста Одеси у зв`язку з наданням позивачкою документів, що містять недостовірні відомості МСЕК № 092700, прийнято рішення про утримання розміру виплачених сум пенсій від 25 лютого 2015 року № 107.

Не погоджуючись із даним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду міста Одеси із відповідним позовом (справа № 523/6003/15), у рамках якого проведено судово-технічну експертизу та згідно з висновком від 04 серпня 2016 року № 279/03 установлено, що наданий на експертизу бланк «Витягу із акту огляду у МСЕК» серії 2-18 ОБ № 092700 від 18 лютого 2004 року відповідає за способом виготовлення аналогічним бланкам «Витягу із акту огляду у МСЕК», наданим до порівняльного дослідження, відтиск печатки «Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи», який розміщений у наданому на експертизу Витязі із акту огляду МСЕК серії 2-18 ОБ № 092700 від 18 лютого 2004 року нанесений печаткою «Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи», зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження.

Таким чином, в судовому засіданні під час розгляду справи № 523/6003/15 установлено, що «Витяг із акту огляду у МСЕК» серії № 2-18 ОБ № 092700 від 18 лютого 2004 року відповідає аналогічним бланкам, які видавались Одеським обласним центром медико-соціальної експертизи, а також саме печатка даного центру розміщена на ньому.

Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2016 року у справі № 523/6003/15, яка набрала законної сили 11 січня 2017 року, зокрема: визнано противоправним та скасовано рішення УПФУ в Суворовському районі міста Одеси від 25 лютого 2015 року № 107 про утримання надміру виплачених сум щодо ОСОБА_1 ; визнано противоправним та скасовано рішення УПФУ в Суворовському районі міста Одеси від 27 березня 2015 року № 35 про припинення виплати пенсії щодо ОСОБА_1 ; зобов`язано Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі поновити ОСОБА_1 виплати пенсії по інвалідності 2 групи з дитинства шляхом повернення призначеного належного розрахунку розміру пенсії по інвалідності ІІ групи; зобов`язано Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі повернути ОСОБА_1 всі безпідставно утримані кошти, згідно рішення УПФУ в Суворовському районі міста Одеси від 25 лютого 2015 року № 107 та рішення УПФУ в Суворовському районі міста Одеси від 27 березня 2015 року № 35, відповідно до вимог частини третьої статті 107 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України у триденний строк з дати набуття рішенням законної сили.

Відповідно до акту проведення службової перевірки від 12 серпня 2015 року, причина інвалідності - загальне захворювання встановлене ОСОБА_1 лікарем ОСОБА_2 помилково, проте заходи впливу на дану особу застосувати неможливо у зв`язку з її звільненням, за результатами перевірки прийнято рішення про внесення змін до медико-експертної справи щодо зміни причини інвалідності позивачки, а щодо витягу з акту огляду МСЕК № 2 від 18 лютого 2004 року серії 2-18 ОБ№ 092700, зазначено, що він ОСОБА_1 взагалі не видавався.

Також даний акт перевірки містить посилання щодо прийняття рішення про внесення змін до медико-експертної справи щодо зміни причини інвалідності з помилково вказаного «загальне захворювання» на вірне «інвалід з дитинства».

З метою внесення змін до документів суворої звітності, в яких відповідачем допущено вказані помилки та на підставі яких управлінням Пенсійного фонду України в Суворовському районі міста Одеси прийнято рішення про утримання розміру виплачених сум пенсій від 25 лютого 2015 року № 107, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом (справа № 523/14909/15).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 523/14909/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неправомірної зміни статусу інвалідності ОСОБА_1 з «інваліда з дитинства ІІ групи» на «інваліда ІІ групи загального захворювання»; визнано протиправною бездіяльність КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо не проведення службового розслідування за скаргою від 18 травня 2015 року та зобов`язано КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» внести виправлення в актах огляду МСЕК від 11 лютого 1998 року, від 17 лютого 2000 року, від 27 лютого 2002 року, які містяться в медичній справі інваліда ОСОБА_1 та у медичних документах, виданих на підставі актів огляду МСЕК від 11 лютого 1998 року, від 17 лютого 2000 року, від 27 лютого 2002 року. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення відповідач видав витяги з довідками за 2000 рік серія 12ААА за № 296384 та за 2002 рік серія 12ААА за № 296385 на нових бланках з виправленими даними.

Однак, позивач не погоджується з правомірністю таких виправлень, оскільки вони здійснені не у відповідності до положень законодавства.

Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному виконанні рішення суду у справі № 523/14909/15-а, 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Водночас, у подальшому, постановою Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 523/14909/15 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі № 523/14909/15, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неправомірної зміни статусу інвалідності ОСОБА_1 з «інваліда з дитинства ІІ групи» на «інваліда ІІ групи загального захворювання». Визнано протиправною бездіяльність КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо непроведення службового розслідування за скаргою від 18 травня 2015 року. Зобов`язано КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» внести виправлення в акт огляду МСЕК від 18 лютого 2004 року ОСОБА_1 та у медичні документи, видані на підставі акту МСЕК від 18 лютого 2004 року ОСОБА_1 , змінивши статус інвалідності ОСОБА_1 з «інваліда ІІ групи загального захворювання» на «інваліда з дитинства ІІ групи» у відповідності до пункту 43 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157/о «Акт № ___ огляду медико-соціальною експертною комісією», яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577.

Відповідач на підтвердження виконання вищевказаного рішення надав до суду, зокрема, копію витягу із акту огляду у МСЕК серії 2-18ОБ №092700 з датою огляду 18 лютого 2004 року, в якому внесено виправлення із зазначенням причини інвалідності - з дитинства та вказано, що їх здійснено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі № 523/14909/15.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про встановлення факту, що в період з 23 січня 1996 року по теперішній час ОСОБА_1 має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи, установлений у акті огляду МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є - КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи». Роз`яснено позивачу, що з позовними вимогами про встановлення факту він може звернутися до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Поряд з цим, в іншій частині позовних вимог рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неналежного виконання рішення суду у справі № 523/14909/15. Визнано Виписку з Довідкою за 2000 рік серія 12ААА за № 296384, Виписку з Довідкою за 2002 рік серія 12ААА за № 296385 незаконними. Стягнуто з КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства України передбачено порядок внесення виправлень в існуючу документацію та не передбачено видачу нових довідок та витягів, що і зобов`язаний був зробити відповідач за рішенням суду у справі № 523/14909/15. Суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність Виписки з Довідкою за 2000 рік серія 12ААА за № 296384, Виписки з Довідкою за 2002 рік серія 12ААА за № 296385. Однак, Одеський окружний адміністративний суд не вбачав підстав для задоволення позову в частині бездіяльності відповідача з відновлення статусу позивача - інваліда з дитинства ІІ групи, оскільки ця вимога фактично є наслідком внесення виправлень в медичну документацію, у разі належного виконання рішення суду у справі № 523/14909/15-а, тобто, в цій частині фактично бездіяльністю є невиконання зазначеного рішення суду.

Крім того, суд першої інстанції вважає, що не підлягає задоволенню позовна вимога щодо зобов`язання КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» надати ОСОБА_1 довідку форми № 157-1/о оформлену належним чином, з зазначенням законного статусу ОСОБА_1 - інвалід з дитинства ІІ групи, оскільки ця вимога стосується подальших дій відповідача після внесення відповідних виправлень в медичну документацію, а також позивачка не наполягає на її задоволенні враховуючи, що ця вимога була заявлена разом з вимогою про встановлення факту, у відкритті провадження по якій судом відмовлено.

У подальшому, постановою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року у частині відмови у відкритті провадження у справі та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 815/6693/17 - скасовано, а справу у цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Верховний Суд зазначив, що зі змісту позовних вимог вбачається оскарження ОСОБА_1 бездіяльності відповідача, причиною якої є фактичне невизнання її статусу інваліда з дитинства ІІ групи. Тобто, є спір між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень під час виконання ним управлінських функцій щодо відновлення статусу позивача як інваліда з дитинства ІІ групи. Позивачка просить зобов`язати КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» підтвердити цей статус - надати ОСОБА_1 довідку форми

№ 157-1/о, оформлену належним чином, з зазначенням законного статусу ОСОБА_1 - інвалід з дитинства ІІ групи. На думку колегії суддів Верховного Суду, зазначена вимога щодо встановлення факту є взаємопов`язаною із іншими позовними вимогами та за приписами частини першої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Також Верховний Суд наголосив, що встановивши, що позовні вимоги сформульовано некоректно, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» про встановлення факту, що в період з 23 січня 1996 року та по теперішній час ОСОБА_1 має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи, встановлений у акті огляду в МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є - КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи»- відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача щодо невірного оформлення медико-експертної документації, неналежного виконання рішення суду у справі № 523/14909/15 не може бути підставою для встановлення факту в цій справі та ці питання мають вирішуватися в межах виконання рішення суду у справі № 523/14909/15. Формулювання позивачем позовних вимог щодо встановлення факту зводиться до відновлення статусу позивача як інваліда з дитинства ІІ групи та підтвердження її статусу.

При цьому, суд першої інстанції наголосив на тому, що як встановлено рішенням у справі № 523/14909/15, та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 у період з 23 січня 1996 року та по теперішній час має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи, встановлений у акті огляду в МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є - КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» та будь-якого спору з приводу статусу позивача не має, а неможливість виходу за межі позовних вимог щодо вимоги позивача про встановлення факту обумовлена наявністю рішення суду в цьому ж складі щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача з відновлення статусу позивачки - інваліда з дитинства ІІ групи та зобов`язання КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» надати ОСОБА_1 довідку форми № 157-1/о, оформлену належним чином, з зазначенням законного статусу ОСОБА_1 - інвалід з дитинства ІІ групи, яке наразі переглядається апеляційним судом.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що дійсно суд може вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав позивачки, як це зауважено Верховним Судом, однак у цій справі вже прийнято рішення від 10 травня 2018 року, яке наразі переглядається апеляційним судом та позивачці у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача з відновлення статусу позивача - інваліда з дитинства ІІ групи, відмовлено, що позбавляє можливості суд повторно розглянути таку вимогу, а встановлення саме юридичного факту статусу позивача як інваліда з дитинства ІІ групи не може бути здійснено в межах адміністративного судочинства.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № 815/6693/17 в частині визнання неправомірною бездіяльність КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неналежного виконання рішення суду у справі № 523/14909/15-а та стягнення з КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн скасовано із прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року залишено без змін. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 815/6693/17 залишено без змін.

У частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням положень законодавства України та меж, в яких відповідач здійснює оскарження рішення від 10 травня 2018 року, суду необхідно надати оцінку можливості встановлення неправомірної бездіяльності КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» щодо неналежного виконання рішення суду у справі № 523/14909/15, а також можливості стягнення на користь позивачки моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн. При цьому, позивачка не оскаржує рішення суду першої інстанції від 10 травня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося.

П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що якщо позивачка вважала, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 523/14909/15 порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов з вимогами щодо визнання такої бездіяльності неправомірною. Крім того, судова колегія врахувала, що на момент розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції постанова Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у справі № 523/14909/15 скасована постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року, що свідчить про відсутність необхідності встановлення бездіяльності відповідача щодо її виконання.

Також, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтвердила наявність причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача. За таких умов, сформовані судом першої інстанції висновки щодо наявності підстав стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн є необґрунтованими.

У частині оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції вірно зауважено, що в рішенні від 10 травня 2018 року у справі № 815/6693/17 у задоволенні позовних вимог, з якими Верховний Суд пов`язує можливість розгляду вимоги про встановлення факту позивачці, відмовлено.

При цьому, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 рішення суду від 10 травня 2018 року в частині відмови не оскаржено, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його перегляду та оцінки у взаємозв`язку з вимогою про встановлення факту. Ураховуючи факт відмови в задоволенні взаємопов`язаних вимог виключається можливість розгляду вимоги позивача про встановлення факту, оскільки встановлення саме юридичного факту статусу позивача як інваліда з дитинства ІІ групи не може бути здійснено в межах адміністративного судочинства, про що вірно свідчать висновки суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 07 серпня 2019 року видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 із зазначенням терміну дії - довічно, де визначено вид пенсії: по інвалідності ІІ група, інвалідність з дитинства, що свідчить про відсутність порушення її права, зокрема, у частині отримання пенсійних виплат, що відповідають її статусу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

22 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Ярошик В. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року. При цьому, касаційна скарга стосується виключно висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про встановлення факту, що в період з 23 січня 1996 року по теперішній час ОСОБА_1 має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи, установлений у акті огляду МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є - КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи».

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2021 року (номер провадження № К/9901/22465/21) визначено склад суду: головуючий суддя Кравчук В. М., судді: Коваленко Н. В., Єзеров А. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року задоволено заяви суддів про самовідвід. Відведено суддів Кравчука В. М., Єзерова А. А., Коваленко Н. В. від участі у розгляді справи № 815/6693/17 за позовом ОСОБА_1 до КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії. Передано матеріали касаційної скарги № К/9901/22465/21 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 березня 2024 року визначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Мартинюк Н. М., Білак М. В.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Ярошик В. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий неупереджений розгляд по суті заявлених вимог з урахуванням всіх нез`ясованих обставин справи та недосліджених належних доказів, а також з урахуванням судових рішень, які набрали законної сили під час розгляду справи, і правової позиції цих рішень та встановлених фактів.

При цьому, представник позивачки оскаржує постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року виключно в частині перегляду рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог, які стосуються встановлення факту. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції представник позивачки не оскаржує.

На обґрунтування позиції, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 лютого 2020 року у цій справі, на підставі яких Верховний Суд направив справу на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Представник ОСОБА_1 зазначає, що юридичні факти в адміністративному судочинстві це конкретні життєві обставини у формі дії чи події, з якими норми права пов`язують юридичні наслідки, тобто виникнення, зміну чи припинення правовідносин, набуття певних прав і обов`язків. Цей публічно-правовий спір з органом владних повноважень в особі МСЕК, пов`язаний з правом, оскільки зазначений статус впливає на отримання пільг та компенсацій, передбачених саме для інвалідів з дитинства. Зазначає, що на сьогоднішній день позивачка, яка є інвалід з дитинства ІІ групи, фактично позбавлена права на отримання пільг та компенсацій, визначених для таких інвалідів.

06 липня 2023 року від скаржника надійшли додаткові докази, у яких представник позивачки долучив постанову Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 523/5094/21, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено. Встановлено факт пошкодження документів суворої звітності МОЗ України форми первинної облікової документації № 157-1/о: витягу із акту в МСЕК, серія 2-18 ОБ за № 092700 від 18 лютого 2004 року та довідки серії МСЕ за № 092700 від 18 лютого 2004 року, що видані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неможливості їх застосування для отримання пільг та компенсації в державних установах.

КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» відзив на касаційну скаргу не подавала, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначають, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Водночас, за приписами статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) установлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

VІІ. Висновки Верховного Суду

У силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 815/693/17 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 лютого 2020 року у цій справі.

Так, у постанові від 20 лютого 2020 року у цій справі, Верховний Суд фактично вважає, що вимога про встановлення факту про те, що в період з 23 січня 1996 року по теперішній час ОСОБА_1 має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи, встановлений у акті огляду МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», взаємопов`язана з іншими вимогами, а тому її слід розглядати адміністративним судом у сукупності з вимогою про зобов`язання відповідача надати довідку форми № 157-1/о із зазначенням статусу інваліда з дитинства ІІ групи.

Поряд з цим, на обґрунтування касаційної скарги, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог про встановлення факту, без належної оцінки обставин справи та дослідження доказів, зокрема щодо порушеного права позивачки на отримання пільг та компенсацій.

З цього приводу колегія суддів уважає за доцільне зазначити таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Поряд з цим, Великою Палатою Верховного Суду 18 січня 2024 року ухвалена постанова у справі № 560/17953/21, у якій розмежовано питання предметної юрисдикції за подібних спірних правовідносин, де вказане таке:

«Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий».

Колегія суддів зауважує, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 300/2642/23.

Водночас, статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Як убачається з матеріалів справи, аргументи ОСОБА_1 щодо необхідності встановлення факту того, що в період з 23 січня 1996 року по теперішній час вона має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи зводяться до зобов`язання КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» видати їй довідку форми № 157-1/о із зазначенням статусу інваліда з дитинства ІІ групи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Водночас, КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» у своїх відзивах на позовну заяву, поясненнях та запереченнях неодноразового наголошував на тому, що відповідач фактично не оспорює та не заперечує статус позивачки як особи з інвалідністю з дитинства ІІ групи. Суть судових спорів зводиться не до заперечення статусу позивачки, а до помилки визначення її статусу в медично-експертній справі, яка виправлена відповідачем. Тобто, позивачку фактично не влаштовує спосіб внесення виправлень до медичних документів, але ці обставини ніяким чином не змінюють статус, який має ОСОБА_1 .

Отже, за позицією КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю з дитинства ІІ групи з моменту його первісного встановлення (з 1996 року), який існує до цього часу та відповідні виправлення внесені в медичну документацію, і не є спірним.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що фактично спір між позивачкою та КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи», як суб`єктом владних повноважень, стосовно встановлення факту наявності в останньої статусу інваліда з дитинства ІІ групи відсутній.

Крім того, Верховний Суд враховує висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_1 не реалізувала своє право щодо оскарження рішення від 10 травня 2018 року в частині відмови щодо зобов`язання КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» надати їй довідку форми

№ 157-1/о, оформлену належним чином із зазначенням статусу «інвалід з дитинства ІІ групи».

Водночас, колегія суддів зауважує, що 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 було видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 із зазначенням терміну дії - довічно, де визначено вид пенсії: по інвалідності ІІ групи, інвалідність з дитинства.

Також колегією суддів установлено, що на теперішній час діють форми первинної облікової документації № 157/о «Акт № ___ огляду медико-соціальною експертною комісією», затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577, а тому внести виправлення у довідку МСЕК 2004 року за цими формами неможливо.

Проте, на підставі акту від 11 серпня 2021 року № 238/35 на виконання рішення суду та розпорядження головного лікаря КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_1 видано виписку з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААВ №508531 від 11 серпня 2021 року та довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 508531 від 11 серпня2021 року з зазначенням причин інвалідності «інвалідність з дитинства».

Указане також встановлено у постанові Одеського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 523/5094/21 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, у цій справі Одеський апеляційний суд зазначив, що видача заявниці нової довідки серії 12 ААВ №508531 від 11 серпня 2021 року є правомірною. Поряд з цим, суд встановив факт пошкодження документів суворої звітності МОЗ України форми первинної облікової документації № 157-1/о: витягу із акту в МСЕК, серія 2-18 ОБ за № 092700 від 18 лютого 2004 року та довідки серії МСЕ за № 092700 від 18 лютого 2004 року, що видані ОСОБА_1 та неможливості їх застосування для отримання пільг та компенсації в державних установах.

Відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Отже, на теперішній час статус ОСОБА_1 , як інваліда з дитинства ІІ групи, підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим безстроково, випискою з акту огляду МСЕК до довідки серії 12 ААВ №508531 від 11 серпня 2021 року та довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 508531 від 11 серпня2021 року, що є належними документами для отримання позивачкою пільг та компенсацій, установлених чинним законодавством України для таких осіб.

Вказане свідчить про відсутність порушення її права, зокрема, в частині отримання пенсійних виплат, що відповідають її статусу, а тому колегія суддів не вбачає підстав для додаткового встановлення факту того, що в період з 23 січня 1996 року по теперішній час ОСОБА_1 має один єдиний статус інвалідності - інвалід з дитинства ІІ групи.

Таким чином, Верховний Суд уважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у частині встановлення факту, що в період з 23 січня 1996 року та наразі ОСОБА_1 має статус інваліда з дитинства ІІ групи, встановлений у акті огляду в МСЕК від 23 січня 1996 року № 108 органами МСЕК № 2, правонаступником якої є КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи».

Поряд з цим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити мотиви відмови у задоволенні позову у цій частині, викладені в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, з урахуванням висновків, наведених Верховним Судом у цій постанові. У іншій частині судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 351 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ярошик Валентини Василівни , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення - змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. М. Мартинюк

М. В. Білак