Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

справа №460/2358/20

адміністративне провадження № К/9901/34716/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2021 (головуючий суддя: Гуляк В.В., судді: Ільчишин Н.В., Гудим Л.Я.) у справі №460/2358/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФУ в Рівненській області або відповідач), в якому просила:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII);

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 01.01.2016 без обмеження строком пенсію в розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 18.02.2021 позов задовольнив частково:

визнав протиправними дії ГУПФУ в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014;

зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014.

Відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУПФУ в Рівненській області щодо відмови у перерахунку та виплаті доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону №796-XII за період з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; пенсії по інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII за періоди з 22.05.2008 по 15.07.2008, з 01.01.2016; зобов`язання ГУПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону № 796-XII за період з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; пенсії по інвалідності у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 за періоди з 22.05.2008 по 15.07.2008, з 01.01.2016.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16.08.2021 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про:

- визнання протиправними дій ГУПФУ в Рівненській області щодо відмови позивачці у перерахунку та виплаті: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014;

- зобов`язання ГУПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату позивачці, з урахуванням раніше проведених виплат: додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону № 796-XII, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014

і в цій частині залишив позов без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 28.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що у спірний період відповідач мав нарахувати та виплачувати їй підвищення до пенсії, державну та додаткову пенсію в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 50, 54 Закону №796-XII, а не у встановлених Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин, позивачка просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі

Відповідач позов не визнав. Наголошує, що нарахування та виплата позивачці пенсійних виплат здійснювалася відповідно до положень норм законодавства.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції врахував принцип пріоритетності Закону № 796-XII над підзаконними нормативно-правовими актами, та дійшов висновку, що у період з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування та виплата основної та щомісячної додаткової пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинно було здійснюватися у розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону № 796-XII.

Одночасно суд першої інстанції констатував, що виплачуючи позивачці з 01.01.2016 додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивачки щодо належного соціального забезпечення у старості.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, передбаченої статтею 39 Закону № 796-XII, оскільки позивачка у спірний період працювала.

Вирішуючи питання застосування строків звернення до суду, місцевий суд виходив з того, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску такого. Суд зазначив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Відповідно з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. Водночас у цьому випадку апеляційний суд констатував, що отримання позивачкою листа-відповіді пенсійного органу від 24.01.2020 у відповідь на її звернення не змінює моменту, з якого остання повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, оскільки зацікавленість щодо розміру пенсійних виплат та активні дії щодо отримання інформації про розрахунок її пенсійних виплат за спірний період, така почала вчиняти лише у листопаді 2019 року.

При вирішенні цієї справи, суд послалися на правову позицію Верховного Суду щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, викладену у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Щодо висновку суду першої інстанції про необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії, то апеляційний суд з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, констатував, що норми статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону №1058-ІV підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. Натомість у спірних правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

Одночасно апеляційний суд врахував, що рішення суду першої інстанції від 18.02.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому із посиланням на приписи статті 308 КАС України, в цій частині судове рішення не переглядалося.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до помилкових висновків про наявність підстав для залишення частини позовних вимог без розгляду. З посиланням на положення статті 87 Закону №1788-ХІІ, статті 46 Закону №1058-IV скаржниця наполягає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення позов може бути подано без обмеження будь-яким строком. За позицією скаржниці, її пенсія стала нарахованою у момент призначення і залишається такою до її чергової зміни. При вирішенні цієї справи скаржниця просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, викладену у справах №510/1286/16-а, №815/1226/18 і №480/1704/19.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Спір у цій справі стосуються перерахунку розміру основної та додаткової пенсії, передбаченої статтями 50, 54 Закону № 796-XII, за період з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014.

Колегія суддів зазначає, що Закон № 796-XII не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання певного виду пенсії чи додаткової виплати за цим Законом, відтак застосуванню підлягає строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Водночас поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Верховний Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла наступного правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від запропонованого Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав підходу до розуміння положень 122 КАС України у справах з питань обчислення та перерахунку пенсій.

Апеляційним судом встановлено, що з позовними вимогами про виплату недоплаченої за період з 16.07.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 основної та додаткової пенсії, передбаченої статтями 50, 54 Закону № 796-XII, позивачка звернулася до суду лише у березні 2020 року, визначений статтею 122 КАС України строк звернення до суду позивачем пропущений і поважних причин його пропуску позивачем не зазначено.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

У справі, що розглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що отримання позивачкою листа відповідача у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується із початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивачка почала вчиняти через значний проміжок часу з моменту, коли отримала виплати у меншому, на її думку розмірі.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.

Така правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відповідає установленій практиці Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 17.01.2023 у справі № 460/2212/21 та № 620/2043/19.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі №755/10947/17).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального чи матеріального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає помилковими посилання скаржниці на правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладену у постановах від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, №480/1704/19 та №815/1226/18, оскільки зазначені справи і справа, що розглядається, не є однопредметними і виникли за різного правового регулювання. Так, зокрема у справі № 510/1286/16-а спір виник через неврахування пенсійним органом при обчисленні позивачу пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат. Винятковою проблемою у справі № 510/1286/16-а було вирішення питання застосовування строків звернення до суду для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав. У справі №480/1704/19 спір стосувався вже нарахованих на підставі судового рішення сум пенсій за минулий час, однак невиплачених з вини ПФУ; а у справі №815/1226/18 спір стосувався поновленню раніше призначеної пенсії особам, які виїхали до Ізраїлю.

Щодо посилань скаржниці на положення статті 87 Закону № 1788-ХІІ та статті 46 Закону № 1058-IV, то такі колегія суддів визнає безпідставними, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

Таким чином, доводи касаційної скарги позивачки не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому підстави для скасування постанови апеляційного суду від відсутні.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2021 у справі №460/2358/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа