Історія справи

Постанова КАС ВП від 15.05.2024 року у справі №160/14647/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року

м. Київ

справа № 160/14647/22

адміністративне провадження № К/990/20361/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №160/14647/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа - Міністерство оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року (головуючий суддя Кучугурна Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року (головуючий суддя - Олефіренко Н.А., судді - Білак С.В., Шальєва В.А.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У вересні 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, у якій позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000 гривень щомісячно, а у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що позивач перебуває на військовій службі у Збройних Силах України. Наказом Міністерства оборони України від 14 квітня 2016 року №314 позивач був відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

3. Переконував, що має право на отримання додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), яка йому не була нарахована і виплачена.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року залучено до участі у справі Міністерство оборони України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

5. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що виплата грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям, відрядженим до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється за рахунок коштів цього підприємства.

7. Водночас, зауважив, що 01 березня 2022 року на Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України був виданий наказ №126 «Про впровадження режиму простою й оплати праці на період воєнного стану». Згідно з пунктом 2 наказу, заступнику директора, адміністративному директору, директорам РСП, директору Дніпровського РСП - Керівнику структурних підрозділів Східного регіону, начальнику ВСП «ЦАПС», керівникам структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих директору: затвердити перелік працівників, які залучаються до виконання безперебійних завдань і функцій підприємства в умовах воєнного стану, і табелювати їх відповідно до фактично відпрацьованого часу (п.п. 2.1.).

8. Установив, що ОСОБА_1 за період з лютого по травень 2022 року грошове забезпечення виплачувалось відповідно до фактично відпрацьованого часу, що свідчить про те, що позивач залучався до виконання завдань і функцій підприємства в умовах воєнного стану.

9. Зазначив, що Розділ І «Загальні положення» Порядку №260 поширює свою дію на ОСОБА_1 , який є позивачем у цій справі.

10. Разом з цим, указав на те, що позивачу як військовослужбовцю, відрядженому до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, грошове забезпечення має виплачуватись, виходячи з окладів за посадою, займаною ним у відповідача, окладу за військовим (спеціальним) званням і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Всі ці виплати передбачені Постановою №104. Цією ж постановою установлено інші виплати. Однак, ці виплати установлюються як для відповідних працівників органів, установ та організацій, до яких відряджений військовослужбовець, про що і зазначено у Постанові №104.

11. Вирішив, що усі види матеріального забезпечення зберігаються за відрядженими особами за попереднім місцем служби. За ними зберігаються також гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

12. Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, додатково зазначив, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 окремого доручення.

13. Колегія суддів зазначила, що за змістом пункту 1 Постанови №168, основною умовою для виникнення права на додаткову грошову винагороду є безпосередня участь особи у бойових діях або безпосереднє забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на територіях, де проводяться бойові дії.

14. Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять жодної інформації щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії перебуваючи саме на територіях, де проводяться бойові дії.

15. Отже, дійшов висновку про те, що у відповідача не існувало правових підстав для виплати позивачу додаткової винагороди, виходячи із розрахунку 100 000 грн на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Короткий зміст касаційної скарги

16. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

17. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Постанови №168 до військовослужбовців Збройних Сил України, які були відряджені для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

18. Переконує, що Постанова №104 не містить вичерпного переліку складових грошового забезпечення, що виплачується відрядженому військовослужбовцю, а також заборони на здійснення відрядженим військовослужбовцям інших виплат (надбавок, доплат та винагород).

19. Зазначає, що за відрядженими військовослужбовцями зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, а виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підприємства, здійснюється за рахунок коштів такого підприємства

20. Указує, що будучи військовослужбовцем Збройних Сил України позивач мав право на отримання 30 000 гривень щомісячно ( або в розрахунку на місяць).

21. Уважає, що Постанова №168 та рішення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року No 912/з/29 для виплати 30000 грн. не передбачала «безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів», тож висновки суду апеляційної інстанції у цій частині є, на його думку, помилковими.

22. З урахуванням викладеного уважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

23. 04 липня 2023 року до касаційного суду надійшов відзив Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, у якому відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

24. 06 червня 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

25. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 для розгляду справи №160/14647/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Мартинюк Н.М, Мельник-Томенко Ж.М.

26. Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року у справі №160/14647/22 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

27. Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 справу №160/14647/22 підготовчі дії у цій справі закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

28. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, відрядженим до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, що підтверджується довідкою від 12 серпня 2022 року №22.2-05/83/03/22.

29. Факт перебування позивача на військовій службі у Збройних Силах України підтверджується також посвідченням офіцера, серія НОМЕР_1 , копія якого додана до матеріалів справи.

30. Відповідно до довідки, виданої Дніпровським регіональним структурним підрозділом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, щомісячна додаткова винагорода у розмірі до 30 000 гривень, що установлена Постановою №168, військовослужбовцю Збройних Сил України ОСОБА_1 , відрядженому до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, не здійснювалась.

31. Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Державного підприємства обслуговування повітряного руху, здійснюється у порядку, установленому Постановою №104.

32. Уважаючи своє право на отримання додаткової грошової винагороди порушеним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

33. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

35. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Постанови №168 до військовослужбовців Збройних Сил України, які були відряджені для проходження військової служби до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в частині наявності/відсутності підстав для нарахування їм додаткової грошової винагороди.

36. Перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Щодо права ОСОБА_1 на отримання додаткової винагороди

37. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

38. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ.

39. Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

40. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.

41. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

42. Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

43. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

44. Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять в установленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

45. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

46. Відповідно до частини третьої статі 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

47. Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що установлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

48. Статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на 30 липня 2023 року) визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, установлених Кабінетом Міністрів України.

49. Порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, зокрема, ЗСУ, відряджених до державних органів, установ та організацій, затверджено Постановою №104.

50. За приписами абзаців 1, 2 пункту 1 Постанови №104 військовослужбовцям відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців ЗСУ. При цьому грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

51. Водночас абзац 3 пункту 1 Постанови №104 містить застереження, що виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться.

52. Положеннями абзаців 5, 6 пункту 1 Постанови №104 установлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

53. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу.

54. За змістом пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

55. Пунктом 3 Постанови №704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

56. Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

57. Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку про те, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та установлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.

58. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Окрім того, цим Указом Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

59. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

60. На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято Постанова №168.

61. Інших постанов щодо зміни складових грошового забезпечення позивача Кабінетом Міністрів України не приймалося.

62. Відповідно до пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 28 лютого 2022 року) установлено що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

63. Пунктом 3 Постанови №168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

64. Пунктом 5 зазначеної Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

65. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №217 від 07 березня 2022 року «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №217) внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, виключивши в абзаці першому слова «(крім військовослужбовців строкової служби)».

66. Згідно з пунктом 2 Постанови №217 указана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

67. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року №350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №350) до Постанови №168 були внесені зміни, згідно яких, абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Зміни набули чинності 24 березня 2022 року.

68. Згідно з пунктом 2 Постанови №350 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

69. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 липня 2022 року №754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №754) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Зазначені зміни набули чинності 08 липня 2022 року.

70. Згідно з пунктом 2 Постанови №754 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

71. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

72. Згідно з пунктом 2 Постанови №793 указана постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

73. Отже, відповідно до абзацу 1 пункту 1 Постанови №168 (у редакції станом на 19 липня 2022 року) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

74. Таким чином, Кабінет Міністрів України установив додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, зокрема, військовослужбовцям ЗСУ.

75. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану, яка установлена Постановою №168, є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а, з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні.

76. Правова природа такої виплати невід`ємно пов`язана із особливим характером служби, зі здійсненням спеціальних повноважень, які змістовно випливають зі статусу військовослужбовця та передбачені законом і мають компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни.

77. Спірним у цих правовідносинах є питання щодо наявності у військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

78. Так, вирішуючи питання щодо наявності у позивача як військовослужбовця ЗСУ, відрядженого до Украероруху, права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Суд виходить з такого.

79. Запровадження в Україні правового режиму воєнного стану зумовило появу до низки формально-юридичних чинників, передбачених чинним законодавством, та зміну підходу сприйняття певних суспільних явищ. Серед останніх варто вказати на об`єктивне зростання ролі та значення військовослужбовців як осіб, які несуть основний тягар протидії агресору, забезпечують оборону та захист держави, зумовлюють можливість функціонування публічно-правових інституцій, бізнесу, життєдіяльності пересічних громадян.

80. Правовий статусу військовослужбовця України визначається нормативно-правовими актами, які регламентують його права, обов`язки, відповідальність пов`язані з проходженням військової служби, а також установлюють юридичні гарантії та механізми охорони і захисту його правового статусу.

81. Основу правового статусу військовослужбовців України становлять Конституція України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про соціальній і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення №1153/2008 та інші нормативно-правові акти.

82. Зміст поняття «військовослужбовець» на законодавчому рівні розкрито у Положенні №1153/2008. Також Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає військовослужбовців як громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу.

83. Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

84. До категорії військовослужбовців також прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у ЗСУ.

85. Отже, військовослужбовцями є особи, які проходять державну службу особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язану із захистом держави, її цілісності та суверенітету.

86. Як правильно зауважив суд першої інстанції, за змістом пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення військовослужбовця включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У свою чергу, додаткова винагорода на період дії воєнного стану указаним Порядком №260 віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

87. Проаналізувавши указані норми, а також Постанову №104, суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, констатував, що грошове забезпечення має виплачуватись, виходячи з окладів за посадою, займаною ним у відповідача, окладу за військовим (спеціальним) званням і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців [що передбачено Постановою №104].

88. Указав, що Постановою №104 передбачено здійснення й інших виплат. Однак, ці виплати установлюються [відрядженим військовослужбовцям] як для відповідних працівників органів, установ та організацій, до яких відряджений військовослужбовець.

89. З урахуванням викладеного вирішив, що у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168.

90. Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та зауважує, що Постанова №104 не містить застережень щодо нарахування та виплати відрядженим військовослужбовцям додаткової грошової винагороди [як, наприклад, містить указівку на відсутність права у відряджених військовослужбовців на виплату одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну].

91. В умовах ведення гібридної війни рф проти України важливим залишається питання належного соціального захисту військовослужбовців, які беруть участь у захисті державного суверенітету України. У військово-соціальній сфері матеріальне забезпечення є аналогом системи гарантій у системі соціального захисту населення і включає професійні винагороди та премії тим військовослужбовцям, які виконують обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Безумовно, система матеріального забезпечення військовослужбовців виконує стимулювальну функцію, що, окрім патріотизму, є потужною мотивацією і адекватною відповіддю держави, яка піклується про військовослужбовців під час дії воєнного стану.

92. Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

93. Таким чином, Україна зобов`язана вживати всіх можливих заходів для мотивації військовослужбовців та забезпечення соціальної підтримки членів їхніх сімей.

94. Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на установлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їхньої службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

95. Питання матеріального та морального стимулювання військовослужбовців ЗСУ під час дії воєнного стану було урегульовано Постановою №168, якою на період дії воєнного стану запроваджено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям.

96. У цьому контексті слід також зауважити, що правовими та соціальними наслідками прийняття такої постанови мала стати мотивація морально-психологічного стану та належний рівень виконання службових обов`язків, зокрема, військовослужбовцями ЗСУ щодо захисту незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету України.

97. За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення. Указана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (частина четверта статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

98. Крім того, у подальшому Законом України від 28 червня 2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану», Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

99. Отже, прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» створило відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

100. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.

101. Судами попередніх інстанцій установлено, що з 24 лютого 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ЗСУ, проте він відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі (а.с.12).

102. Оцінюючи наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України №126 від 01 березня 2022 року «Про впровадження режиму простою й оплати праці на період воєнного стану», копії розрахункових листків ОСОБА_1 за період лютий-травень 2022 року, довідку від 13 жовтня 2022 року №22.2-37-55 Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, якою підтверджено те, що ОСОБА_1 , диспетчер з руху літаків (старший штурман) центру (центру організації повітряного руху) Дніпровського РСП, дійсно проходить військову службу в Дніпровському регіональному структурному підрозділі Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 24 лютого 2022 року по теперішній час, суди попередніх інстанцій констатували, що позивач залучався до виконання завдань і функцій підприємства в умовах воєнного стану.

103. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у період з 24 лютого 2022 року по 14 вересня 2022 року позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою №168.

104. З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є помилковими.

Щодо порядку застосування змін, внесених до Постанови №168

105. Постановами Кабінету Міністрів України №217, №350, №793, яким вносились зміни до Постанови №168, визначено, що такі набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

106. Постановою Кабінету Міністрів України №754, якою теж вносились зміни до Постанови №168, визначено, що така набуває чинності з дня її опублікування та застосовується з 01 червня 2022 року.

107. Колегія суддів зазначає, що указане суперечить принципу дії норм права в часі, який знаходить висвітлення в Конституції України, а саме у частині першій статті 58, за змістом якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

108. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

109. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

110. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

111. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки з конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001).

112. Окрім того, у Рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

113. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

114. Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia), заява №44912/98, від 28 вересня 2004 року).

115. Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

116. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не буде порушувати принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (указана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 (провадження №Пз/990/4/22).

117. Виходячи з характеру спірних правовідносин та ураховуючи наведене, слід дійти висновку про неможливість надання Постанові №168 зворотної дії в часі, тобто застосування з дня набрання чинності Постановою №168, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності.

118. Крім того, Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 (провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про те, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Щодо виплати додаткової винагороди

119. Як зазначалось вище, відповідно до абзаців 5, 6 пункту 1 Постанови №104 установлено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

120. Водночас, пунктом 3 Постанови №168 доручено Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

121. Тобто, виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, здійснюється за рахунок бюджетного фінансування.

122. Відповідачем долучено до матеріалів справи копію Статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - Статут), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18 березня 2021 року №121 (а.с. 48-71).

123. Відповідно до пунктів 1.1-1.2 Статуту Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі - Підприємство) є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України (далі - Уповноважений орган управління).

Підприємство є провайдером аеронавігаційного обслуговування, яке здійснюється на всіх етапах польоту повітряних суден у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху відповідно до договорів покладена на Україну.

Підприємство є основою об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (далі - ОЦВС). До його складу входять підрозділи ОЦВС.

В особливий період підрозділи ОЦВС підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.

124. Пунктом 5.4 Статуту визначено, що Підприємство створює за рахунок прибутку спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов`язаних з його діяльністю:

- амортизаційний фонд;

- фонд розвитку виробництва;

- фонд споживання (оплати праці);

- резервний фонд;

- інші фонди, передбачені чинним законодавством.

125. Згідно з пунктами 5.9 та 5.10 Статуту у мирний час джерелом формування фінансових ресурсів Підприємства є прибуток (дохід), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, безоплатні або благодійні внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження (включно з централізованими капітальними вкладеннями та кредитами).

У разі переходу Підприємства на функціонування в організаційній структурі та штатних розписах воєнного часу формування фінансових ресурсів Підприємства здійснюється за рахунок власних коштів та коштів державного бюджету.

126. Аналіз указаних положень Статуту дозволяє дійти висновку про те, що в особливий період підрозділи ОЦВС підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки, та частково фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

127. У цьому зв`язку судами попередніх інстанцій не установлено чи виділяються з Державного бюджету України кошти на забезпечення діяльності Украероруху, та чи спрямовуються такі кошти на виплату грошового забезпечення відряджених до Підприємства військовослужбовців.

128. У тексті відзиву на касаційну скаргу відповідач зазначає, що у спірному випадку військовослужбовці Збройних Сил України, які відряджені до підприємства із залишенням на військовій службі, у діяльності пов`язаній із безпосередньою участю особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією рф проти України підпорядковуються своєму командиру ЗСУ як військовослужбовець і жодним чином не підпорядковуються у цих питаннях адміністрації Украероруху, яка не має доступу до відповідної військової інформації.

129. Так, за змістом пункту 1 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

130. Суд повторно зауважує, що пункт 1.2 Статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, відповідно до якого Підприємство є основою об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України. До його складу входять підрозділи ОЦВС.

В особливий період підрозділи ОЦВС підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.

131. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 відряджений до Украероруху для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, та, у період з лютого по травень 2022 року, залучався до виконання завдань і функцій підприємства в умовах воєнного стану.

132. Водночас, з огляду на установлені обставини та з урахуванням положень Статуту, судами попередніх інстанцій не установлено хто є безпосереднім командиром (начальником) ОСОБА_1 у діяльності, пов`язаній із безпосередньою участю позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

133. Без установлення обставин, про які мовиться у пунктах 127 та 132 цієї постанови, неможливо вирішити питання про наявність/відсутність протиправної бездіяльності Украероруху щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно Постанови №168.

134. Колегія суддів зауважує, що невжиття судами попередніх інстанцій усіх, визначених законом заходів, та не установлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи унеможливлює прийняття законного та обґрунтованого рішення, яке б відповідало завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

135. У зв`язку із викладеним, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо періоду нарахування додаткової винагороди, який розглядається у межах цієї справи

136. У тексті позовної заяви позивач просить, у тому числі, зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткову винагороду, згідно Постанови №168, в розмірі 30000 грн щомісячно, а у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

137. Так, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

138. Реалізовуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист шляхом звернення до суду, особа викладає у позовній заяві власне суб`єктивне бачення щодо свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

139. Колегія суддів зауважує, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, у зв`язку із чим, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на момент звернення особи до суду таких не існує.

140. Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

141. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

142. Стаття 13 Конвенції, окрім іншого визначає те, що спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

143. Отже, «ефективний спосіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

144. Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

145. Однак, колегія суддів вважає неможливим [у разі, якщо після установлення усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору по суті, суди дійдуть висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог] зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткову винагороду згідно Постанови №168, оскільки така вимога не містить чіткого часового проміжку, протягом якого вже відбулось порушення права позивача, яке підлягає відновленню у межах цієї справи.

146. Указана вимога спрямована на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, сформульована без урахування вірогідної зміни правового регулювання спірних правовідносин [з огляду на неодноразове внесення змін до Постанови №168], та можливої зміни правового статусу позивача [наприклад, звільнення з військової служби].

147. Оскільки при вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, колегія суддів констатує, що останнім днем, по який [включно] слід вирішувати питання про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, згідно Постанови №168, є день звернення до суду із цим позовом - 14 вересня 2022 року.

148. Також, у разі вирішення цього спору на користь позивача, обов`язковому визначенню підлягає розмір додаткової винагороди, що підлягає нарахуванню та виплаті на користь позивача.

149. На переконання колегії суддів, саме такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, відповідатиме завданню адміністративного судочинства та забезпечить поновлення порушеного [якщо таке буде установлено] права позивача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

150. Суд касаційної інстанції повторно наголошує на тому, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

151. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

152. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

153. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

154. При новому розгляді спору судам необхідно установити обставини, про які мовиться вище, та, проаналізувавши зміни, унесені до Постанови №168 [протягом спірного періоду] прийняти законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

IV. Висновки щодо судових витрат

145. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 травня 2023 року у справі №160/14647/22 - скасувати.

3. Справу №160/14647/22 направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду