ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №820/2312/17

адміністративне провадження №К/9901/31351/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у складі головуючого судді Біловаї О.В. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року у складі колегії суддів Ральченко І.М., Катунова В.В., Бершова Г.Є. у справі № 820/2312/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані «Плазма» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та накладення арешту на кошти,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані «Плазма» (далі - Товариство, відповідач у справі), в якому просив підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна Товариства, застосованого на підставі рішення начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 02 червня 2017 року № 6235 /20-40-13-15-18, накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

16 листопада 2017 року постановою Харківського окружного адміністративного суду позов задоволено частково, накладений арешт на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов податкового органу частково, та відмовляючи у задоволенні іншої частини, висновувався на спливі встановленого законом строку для перевірки прийнятого рішення про умовний адміністративний арешт майна, яке по суті є в силу підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України припиненим, а при задоволенні іншої частини позовних вимог висновувався на тому, що не допуск перевіряючих до перевірки, є передбаченою підставою для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках відповідача.

02 лютого 2018 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року по справі № 820/2312/17 в частині задоволення позовних вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області та прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року по справі № 820/2312/17 залишено без змін.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в частині задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції наголошував, що арешт майна платника податків, застосованого на підставі рішення начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 02 червня 2017 року, не підтверджено судом, тому відсутні підстави для застосування арешту коштів на рахунках відповідача, оскільки такий арешт є складовою загального арешту майна.

01 березня 2018 року позивачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій податковий орган посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує безпідставним недопуском відповідачем посадових осіб позивача до проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що в свою чергу обумовило прийняття 02 червня 2017 року рішення про застосування умовного арешту майна Товариства на підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та як наслідок необхідність підтвердження його обґрунтованості та накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

29 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано із Харківського окружного адміністративного суду справу № 820/2312/17.

02 травня 2018 року справа № 820/2312/17 надійшла на адресу Верховного Суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду та вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі судові рішення відповідають у повному обсязі з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що наказом начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №2056 від 23 травня 2017 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо визначення сум податкового кредиту, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2016 року, березень 2017 року та податкових зобов'язань по ланцюгу постачання з 23 травня 2017 тривалістю 5 робочих днів.

Правомірність зазначеного наказу була оскаржена позивачем у судовому порядку, за наслідками чого постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року по справі № 820/2139/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову Товариства про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу відмовлено в повному обсязі.

На підставі наказу №2056 від 23 травня 2017 року та направлень на перевірку №3241 та №3242 від 23 травня 2017 року посадовими особами податкового органу здійснено вихід на перевірку за юридичною адресою Товариства, за результатами відвідування якого не здійснено допуск податкових інспекторів до проведення перевірки, у зв'язку із чим складено акт про відмову у допуску на перевірку від 24 травня 2017 року №930/20-40-14-21-07.

02 червня 2017 року об 11:00 год. начальником Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків Товариства на підставі статті 94 Податкового кодексу України, у зв'язку з відмовою від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Листом від 06 червня 2017 року №6374/10/20-40-14-21-16 позивач повідомив Товариству про допущення технічної помилки у рішенні від 02 червня 2017 року № 6235 «Про застосування адміністративного арешту майна платників податків», а саме, підставою прийняття рішення є те, що платник податків відмовився від проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної наказом від 23 травня 2017 року № 2056, за наявності законних підстав для її проведення та від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Зазначені фактичні обставини не є по суті спірними між сторонами, а основне спірне питання, що складає предмет заявлених вимог, перебуває в площені права, яке підлягає належному встановленню та наданні правової оцінки при вирішенні спірних питанням в межах справи.

Як вже зазначалось, що приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що адміністративний арешт за рішенням керівника податкового органу є припиненим у зв'язку зі спливом 96 годин, встановлених законом для його перевірки. Суд першої інстанції вважає наявними підстави для застосування арешту коштів на рахунках відповідача через не допуск платника податків посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.

В той же час, суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог в частині підтвердження обґрунтованості рішення керівника податкового органу, яке по суті є припиненим у зв'язку зі спливом 96 годин, встановлених законом для його перевірки, в іншій частині задоволених судом вимог, не погодився та наголошував, що арешт майна застосований на підставі рішення, не підтверджений судом, підстави для застосування арешту коштів на рахунках відповідача відсутні, оскільки такий арешт є складовою загального арешту майна.

Здійснюючи касаційний перегляд справи, Суд погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання щодо відсутності підстав для підтвердження обґрунтованості рішення керівника податкового органу, та висновків суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні іншої частини вимог з огляду на наступне.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені статті 94 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).

Як правильно зазначено судами, рішення про застосування адміністративного арешту майна відносно Товариства прийнято начальником податкового органу 02 червня 2017 року об 11:00 год., то обґрунтованість такого арешту мала бути підтверджена судом до 07 червня 2017 року до 11:00 год.

Такі висновки фактично узгоджуються з вимогами пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України.

Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулося до суду із позовом про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна 02 червня 2017 року та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року зазначена позовна заява залишена без руху у зв'язку із несплатою позивачем судового збору у повному обсязі.

Провадження у даній справі відкрите ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2017 року та розгляд справи призначено на 08 червня 2017 року, а в цілому справа вирішена 16 листопада 2017 року.

У відповідності до підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків припиняється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

Отже, при встановленні обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків, перевірці підлягає накладення арешту саме в межах вказаного 96-ти годинного строку, та у випадку його пропуску арешт вважається припиненим. Такі висновки судів попередніх інстанцій є цілком обґрунтованими, та у повній мірі відповідають вимогам підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України.

Відтак, Суд погоджується з правовими висновками судів, що оскільки з моменту застосування рішенням начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 02 червня 2017 року № 6235 умовного адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги податкового органу в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що з огляду на доводи та зміст касаційної скарги, скаржник жодним чином не зміг навести обґрунтовані підстави протиправності прийнятих судами рішень, в чому полягало допущення з боку судів попередніх інстанцій в цій частині вирішення спірного питання норм матеріального та процесуального права, що мало б правове значення, вплив та можливість для скасування таких рішень, та відповідно для задоволення вимог в цій частині.

При вирішенні та наданні оцінки правовідносинам в частині заявлених вимог про накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, з підстав не допуску до перевірки, у задоволенні яких по суті було відмовлено судом апеляційної інстанції. Оцінюючи цей висновок, Суд зазначає наступне.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об'єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов'язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Крім того, частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, Суд дійшов висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах.

Відтак, висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог податкового органу в частині накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках Товариства, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, є помилковими.

При розгляді та вирішенні справи суд апеляційної інстанції, з огляду на обраний спосіб судового захисту надав аналіз підставам звернення з відповідними позовними вимогами, та по суті правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог.

З огляду на вищенаведене, жодні доводи скаржника щодо необхідності задовольнити позовні вимоги податкового органу, Суд вважає неприйнятними. Не може бути скасоване судове рішення, яким правильно вирішений спір по суті заявлених вимог лише з формальних обставин.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року у справі № 820/2312/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер