Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 лютого 2019 року

Київ

справа №855/32/19

адміністративне провадження №А/9901/22/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Рахнянського Б.Ю., Попової Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК), в якому просив:

- визнати постанову ЦВК від 1 лютого 2019 року №184 такою, що не відповідає нормам законодавства та скасувати її в повному обсязі;

- визнати дії ЦВК в період з 2 по 3 лютого 2019 року по відношенню до заявника ОСОБА_1 такими, що не відповідають нормам чинного законодавства;

- зобов'язати ЦВК вчинити дії, пов'язані з реєстрацією ОСОБА_1 кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року ОСОБА_1 від 30 січня 2019 року за відсутністю законних підстав для відмови у такій реєстрації.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ЦВК про визнання протиправними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії залишено без розгляду.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду як суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року, а справу направити до цього суду для продовження розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі та пояснив, що оскаржує постанову ЦВК від 1 лютого 2019 року №184 з підстав порушення порядку її оприлюднення та вручення йому. Зокрема, оскаржувану постанову він отримав лише 4 лютого 2019 року, а до суду вперше звернувся 8 лютого 2019 року, а тому строк звернення до суду пропущено не було.

З урахуванням наведених доводів, просив апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Під час судового засідання апелянтом заявлено низку клопотань: про дозвіл давати пояснення сидячи з огляду на стан здоров'я; про постановлення за результатами судового розгляду його апеляційної скарги окремої ухвали, якою зобов'язати ЦВК оприлюднити у спосіб, запропонований позивачем, інформацію про результати розгляду цієї справи. Крім того, заперечив проти залучення й оцінки як доказу відомостей з веб-сайту ЦВК щодо оприлюднення оскаржуваної ним постанови, вважаючи їх необ'єктивними, на спростування таких відомостей просив допитати свідків.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив в її задоволенні відмовити, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року залишити без змін. Зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права та залишив позовну заяву без розгляду. Також заперечив щодо заявлених позивачем клопотань в частині залучення й оцінки доказів з веб-сайту та можливості допиту свідків на противагу їм, та проти постановлення окремої ухвали за результатами розгляду справи з підстав необґрунтованості таких клопотань. Щодо висловленого позивачем прохання давати пояснення сидячи покладався на розсуд суду.

Вирішуючи заявлене позивачем клопотання про дозвіл надавати пояснення сидячи колегія суддів керується приписами частин 1, 2 статті 198 КАС України, відповідно до яких особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Учасники судового процесу, інші особи, присутні в залі судового засідання, звертаються до суду та один до одного, дають пояснення, показання, висновки, консультації, тощо, стоячи. Відступ від вимог, встановлених частиною першою цієї статті, допускається з дозволу головуючого.

Отже, вимога дотримання усіма учасниками справи встановлених у суді правил поведінки має на меті підтримання авторитету та поваги до суду. Водночас, для відступу від наведених приписів процесуального закону повинні існувати об'єктивні підстави, що унеможливлюють (утруднюють) їх виконання. Проаналізувавши надані позивачем на обґрунтування клопотання медичні довідки колегія суддів таких обставин не встановила.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статус і повноваження ЦВК як центрального органу системи виборчих комісій та комісій з референдуму визначається Конституцією України, Законом України «Про центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 року № 1932-IV (далі - Закон № 1932-IV), Законом України «Про вибори Президента України» від 05 березня 1999 року № 474-XIV (далі - Закон № 474-XIV).

Частиною 5 статті 4 Закону № 1932-IV визначено, що рішення та інша інформація про діяльність Комісії оприлюднюється у випадках, порядку та строки, встановлені законом України «Про доступ до публічної інформації» (№ 2939-IV від 13 січня 2011 року) та іншими законами.

Статтею 5 Закону № 2939-IV визначається порядок забезпечення доступу до інформації. Так, доступ до неї забезпечується, зокрема, шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах в мережі інтернет (ч. 1 п. 1 цієї статті).

Що стосується безпосередньо процесу виборів Президента України, то частиною 3 статті 13 Закону № 474-XIV, зокрема, передбачено, що усі рішення виборчої комісії невідкладно, а окружних виборчих комісій, які стосуються виборчого процесу, - невідкладно після надходження до ЦВК, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії.

У справі міститься скрін-шот сторінки означеного офіційного веб-сайту ЦВК, на якому чітко визначено дату опублікування постанови ЦВК № 184 від 01.02.2019 «Про відмову ОСОБА_1 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року, а саме - 01 лютого 2019 року (а.с. 60-62, 65). Тобто, факт оприлюднення оскаржуваної позивачем постанови у спосіб і в порядку, визначених наведеними вище нормативно-правовими актами об'єктивно підтверджено належними та допустимими доказами і не може бути спростований шляхом допиту свідків, природа пояснень яких має суб'єктивний характер і такі не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності цієї інформації на сайті ЦВК, - що і стало підставою відхилення судом клопотання позивача про їх допит.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду з пропуском встановленого процесуальним законом п'ятиденного строку звернення до суду.

При цьому, суд керувався нормою частини п'ятої статті 270 КАС України, якою передбачено, що строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 січня 2019 року позивачем до ЦВК подана заява про самовисування на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року.

1 лютого 2019 року ЦВК прийнято постанову №184 «Про відмову ОСОБА_1 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року».

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 11 лютого 2019 року оскаржив його до суду.

Відповідно до частини першої статті 273 КАС України право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

Частиною третьою статті 273 КАС України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Верховного Суду. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії, прийняті у межах виборчого процесу, оскаржуються до апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає місто Київ.

Частиною шостою вказаної статті передбачено, що позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій може бути подано до адміністративного суду у п'ятиденний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Відповідно до частини першої - третьої статті 270 КАС України, на обчислення строків, встановлених статтями 273 - 277, 280 - 283 цього Кодексу, не поширюються правила частин другої - десятої статті 120 цього Кодексу.

Строки, встановлені у справах, визначених цією статтею, обчислюються календарними днями і годинами.

Частина п'ята статті 270 КАС України встановлює, що днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

Частиною шостою статті 273 КАС України передбачено, що позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій може бути подано до адміністративного суду у п'ятиденний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності.

Враховуючи, що предметом позову ОСОБА_1 є оскарження постанови ЦВК від 1 лютого 2019 року №184 та протиправність дій ЦВК в період з 2 по 3 лютого 2019 року щодо повідомлення про прийняте за наслідками розгляду його заяви рішення, суд першої інстанції, з урахуванням наведених вимог КАС України, дійшов обґрунтованого висновку, що останнім днем оскарження є 5 лютого 2019 року.

Разом з тим, адміністративний позов ОСОБА_1 подано лише 11 лютого 2019 року, тобто з пропуском п'ятиденного строку, передбаченого частиною шостою статті 273 КАС України.

Суд критично ставиться до доводів позивача про наявність поважних причин пропуску строку подання цього позову з огляду на таке.

Частиною п'ятою статті 270 КАС України передбачено, що строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що важливим елементом вказаних строків є момент їх початку, який визначається днем прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Це перша відмінність строку звернення до суду щодо вирішення виборчих спорів від строку звернення до суду в інших спорах адміністративної юрисдикції, в яких, як правило, цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Отже, у виборчих спорах немає необхідності з'ясування обставин щодо дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Таке правове становище дозволяє чітко визначити початок строку звернення до суду для вирішення виборчих спорів, який не залежить від суб'єктивного сприйняття позивачем моменту порушення його права чи інтересу.

При цьому, законодавцем не передбачено можливості поновлення пропущеного п'ятиденного строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неможливості поновлення строку звернення до суду, передбаченого частиною шостою статті 273 КАС України, а як наслідок, і щодо залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

За приписами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року.

З урахуванням наведеного, керуючись приписами ст.ст. 249, 324 КАС України, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав до задоволення клопотання про постановлення окремої ухвали за наслідками перегляду апеляційної скарги.

Оскільки при поданні апеляційної скарги у цій справі позивач сплатив судовий збір у неналежному розмірі, то з урахуванням вимог частини дев'ятої статті 273 КАС України питання про його стягнення суд вирішує цією постановою.

Так, позивачем до матеріалів апеляційної скарги додано роздруківку квитанції про сплату судового збору від 11 лютого 2019 року №82352 в розмірі 768,40 грн (а.с. 40).

Частиною першою статті 4 Законом України від 8 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою; далі - Закон №3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 Закону №3674-VI визначено ставки судового збору, відповідно до якої, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» станом на 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1921 грн.

Отже, судовий збір, що підлягає сплаті за подання цієї апеляційної скарги, становить 1921 грн. 00 коп. За вказаних обставин, стягненню з ОСОБА_1 підлягає недоплачена сума судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у цій справі в розмірі 1152,60 грн.

Керуючись статями 271, 272, 273, 278, 310, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Скадовським РВ УМВС України в Херсонській області 01.09.2008, РНОКПП НОМЕР_1) недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1152 (одну тисячу сто п'ятдесят дві) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець