Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа №240/4600/21

провадження № К/990/12734/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року, ухваленого у складі головуючого судді Капинос О. В., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Полотнянка Ю. П., суддів: Смілянця Е. С., Драчук Т. О.

І. Суть спору

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі також - ДПС України), Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі також - ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 19 лютого 2021 року № 373-о, відновити державну службу та поновити на посаді заступника начальника ГУ ДПС у Житомирській області;

1.2. стягнути з ГУ ДПС у Житомирській області на користь позивача грошові кошти у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату винесення рішення.

2. В мотивування позову зазначає, що звільнення є незаконним та таким, що не узгоджується із чинним законодавством, за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду.

Стверджує про відсутність підстав щодо звільнення у зв`язку зі скороченням посади внаслідок зміни структури та штатного розпису, оскільки чисельна кількість працівників територіального управління фактично зменшена не була.

Вважаючи наказ про звільнення позивача із займаної посади протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 перебувала на державній службі, обіймаючи посаду заступника начальника ГУ ДПС у Житомирській області.

4. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» прийнято ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, в тому числі ГУ ДПС у Житомирській області.

5. На виконання цієї постанови Державна податкова служба України видала наказ від 08 серпня 2020 року № 556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», яким наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Цим наказом затверджено список голів комісій з ліквідації територіальних органів ДПС України.

6. 11 листопада 2020 року головою ДПС України О.Любченко вручено позивачу попередження про наступне звільнення, яким повідомлено про те, що відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» позивач підлягає звільненню не раніше ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з цим попередженням.

7. 19 лютого 2021 року ДПС України видано наказ № 373-о, яким прийнято рішення про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ ДПС у Житомирській області, 19 лютого 2021 року у зв`язку з ліквідацією Головного управління ДПС у Житомирській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року, позовні вимоги задоволено.

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичного скорочення посади, яку обіймала позивач, не відбулося. При цьому, ОСОБА_1 не було запропоновано будь-якої іншої посади. Таким чином звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби у спірному наказі з посиланням на пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу) є неправомірним, оскільки ГУ ДПС у Житомирській області фактично було реорганізовано шляхом утворення відокремленого підрозділу.

10. Зазначена позиція була підтримана і Сьомим апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

IV. Касаційне оскарження

11. Представник ДПС України подав касаційну скаргу на вказане судове рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування положення статті 52 КАС України, постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», відповідно до яких ДПС судами визначено правонаступником ДФС, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 826/9815/18, № 803/130/16 щодо відсутності правонаступництва між ДФС та ДПС у подібних правовідносинах.

Стверджує, що на момент виникнення спірних правовідносин у ДПС України був відсутній обов`язок пропонування позивачу іншу рівнозначну посаду, оскільки у Законі України "Про державну службу" повністю врегульовано питання надання пропозицій інших рівнозначних посад шляхом надання дискреційних повноважень роботодавцю, що свідчить про відсутність необхідності застосування норм Кодексу законів про працю України.

12. Верховний Суд ухвалою від 13 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за скаргою ДПС України на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).

17. Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

18. В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

19. Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

20. Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

VI. Позиція Верховного Суду

21. Предметом спору у справі, що розглядається, є звільнення позивача з посади заступника начальника ГУ ДПС у Житомирській області відповідно до пункту 1-1 частини першої 87 Закону № 889-VIII у зв`язку з ліквідацією державного органу.

22. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

23. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

24. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» прийнято ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.

25. На виконання цієї постанови Державна податкова служба України видала наказ від 08 жовтня 2020 року № 556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», яким наказано ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком. Цим наказом затверджено список голів комісій з ліквідації територіальних органів ДПС України.

26. Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

27. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15) і від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16).

28. З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіального органу ДПС України ГУ ДПС у Житомирській області як юридичної особи публічного права.

29. Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227, утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України ГУ ДПС у Житомирській області.

30. До правонаступника - новоствореної особи ГУ ДПС у Житомирській області ВП - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГУ ДПС у Житомирській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

31. Своєю чергою Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020) частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

32. Виходячи з наведеного, обов`язок відповідача дотримуватися у спірній ситуації процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу міститься у приписах спеціального законодавства (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII).

33. З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

34. У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

35. При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

36. Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-IX, що набрав чинності з 25 вересня 2019 року та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону № 889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

37. Цим Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

38. За приписами частин другої і третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

39. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

40. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

41. Законом № 117-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

42. Своєю чергою ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

43. Після внесених Законом № 117-IX змін до статті 87 Закону № 889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону № 889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

44. Наступні зміни до статті 87 Закону № 889-VIII внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-IX та від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

45. Слід зауважити, що стаття 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX набрала чинності 06 березня 2021 року.

46. Натомість оскаржуваний наказ про звільнення позивача датований 19 лютого 2021 року.

47. Таким чином до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX.

48. Як встановлено судами, 11 листопада 2020 року головою ДПС України О.Любченко вручено позивачу попередження про наступне звільнення, яким повідомлено про те, що відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» позивач підлягає звільненню не раніше ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з цим попередженням.

49. При цьому у попередженні не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.

50. Слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

51. При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

52. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції, яка діяла станом на момент початку процедури звільнення позивача у цій справі, міститься у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

53. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

54. Отже, суди не проаналізували належним чином обставини, які склались у спірних правовідносинах, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

55. Аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, на думку колегії суддів, суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

56. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень Кодексу законів про працю України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

57. Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Верховний Суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.

58. Водночас варто звернути увагу на положення частини третьої статті 235 КЗпП України, в якій визначено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

59. З аналізу наведеної правової норми висновується, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, якщо це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови якщо підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника.

60. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15.

61. З огляду на приписи статті 242 КАС України, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

62. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

63. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові, при цьому змінивши формулювання причини звільнення позивача із займаної посади.

Керуючись статтями 3 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі № 240/4600/21 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення у справі № 240/4600/21, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, відмовити в повному обсязі.

4. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Житомирській області, зазначені у наказі Державної податкової служби України від 19 лютого 2021 року № 373-о "Про звільнення ОСОБА_1 " та вказати підставою для звільнення - реорганізацію державного органу та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова