Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.03.2020 року у справі №320/1874/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 320/1874/19

адміністративне провадження № К/9901/6775/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №320/1874/19

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Донецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Генеральна прокуратура України,

про зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (суддя Лапій С. М. )

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (головуючий суддя: Степанюк А. Г., судді: Губська Л. В., Епель О. В. ).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Прокуратури Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Генеральна прокуратура України, в якому просив суд:

- зобов'язати Прокуратуру Донецької області здійснити перерахунок заробітної плати позивача у повному обсязі з урахуванням усіх премій, встановлених щомісячно відповідними наказами прокурора області чи інших уповноважених осіб, та усіх надбавок, що нараховані, виходячи від розміру посадового окладу:

за період з 1 липня 2015 року до 31 грудня 2015 року включно відповідно до пункту 1 частини 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня 2015 року, з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури 1.2;

за період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року включно відповідно до пункту 1 частини 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 11 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня 2016 року, з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури 1,2;

за період з 1 січня 2017 року до 29 березня 2019 року включно відповідно до пункту 1 частини 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з коефіцієнтом прокурора регіональної прокуратури 1,2;

- зобов'язати прокуратуру Донецької області провести перерахунок усіх виплат, належних позивачу за період з 1 липня 2015 року до 29 березня 2019 року включно, зокрема, заробітних плат на час оплачуваних відпусток, допомог на оздоровлення і на вирішення соціально-побутових питань, виплат у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, інших виплат, які вираховуються в залежності від розміру заробітної плати, з урахуванням розмірів заробітної плати, вказаних в першій позовній вимозі;

- зобов'язати прокуратуру Донецької області провести повний розрахунок по заробітній платі та інших виплатах з урахуванням їхніх розмірів, відповідно до пункту 1 і 2 позовних вимог і з урахуванням фактично виплаченої заробітної плати;

- зобов'язати прокуратуру Донецької області виплатити позивачу відшкодування у розмірі середнього заробітку за весь час затримки, а саме: з 30 березня 2019 року до дня фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 15 вересня 2010 року до 29 березня 2019 року він працював на різних посадах в органах прокуратури Донецької області.

Відповідачем у період з 1 липня 2015 року до 29 березня 2019 року посадовий оклад позивача вираховувався у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року №505 (далі - "Постанова КМУ №505"), а не у відповідності до положень Закону України "Про прокуратуру".

Позивач зазначив, що відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Натомість відповідач, при визначенні посадового окладу позивача, керувався положеннями Постанови КМУ №505, якою надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. При цьому видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2 і 6).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення повного розрахунку з ним при звільненні, виходячи з посадових окладів прокурорів, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Прокуратура Донецької області надала відповідь на указану заяву, якою повідомила позивача про повний розрахунок з ним, а також зазначила, що визначення його посадового окладу здійснено на підставі та у порядку Постанови КМУ №505.

Таку позицію відповідача позивач вважає необґрунтованою, такою, що суперечить вимогам Закону України "Про прокуратуру" та вбачає правові підстави для проведення перерахунку раніше виплачених йому коштів у відповідності до положень Закону України "Про прокуратуру" щодо розміру його посадового окладу та інших виплат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що дійсно частиною 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлений посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Водночас, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2,6).

У зв'язку з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" Перехідними положенням Закону України "Про прокуратуру" було доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування Закону України "Про прокуратуру", привести свої нормативно-правові акти у відповідність із ним та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із Закону України "Про прокуратуру".

Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без унесення відповідних змін до Постанови КМУ №505 і Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

За указаного правового регулювання спірних правовідносин суди дійшли висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача і виплату йому заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України "Про прокуратуру".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 у період з 15 вересня 2010 року до 29 березня 2019 року працював в органах прокуратури Донецької області, а саме:

- з 15 вересня 2010 року до 4 липня 2012 року на посаді старшого слідчого Прокуратури міста Авдіївка Донецької області;

- з 5 липня 2012 року до 28 травня 2013 року на посаді прокурора Прокуратури Ворошиловського району міста Донецька Донецької області;

- з 29 травня 2013 року до 24 вересня 2014 року на посаді старшого прокурора Прокуратури Ворошиловського району міста Донецька Донецької області;

- з 25 вересня 2014 року до 9 грудня 2014 року на посаді старшого прокурора Краснолиманської міжрайонної прокуратури Донецької області;

- з 10 грудня 2014 року до 23 грудня 2014 року на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Донецької області;

- з 24 грудня 2014 року до 11 серпня 2015 року на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Донецької області;

- з 12 серпня 2015 року до 18 лютого 2016 року на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні;

- з 19 лютого 2016 року до 3 серпня 2016 року на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні;

- з 4 серпня 2016 року до 29 березня 2019 року на посаді прокурора цього ж відділу управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності.

28 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати і виплатити йому за період з 1 липня 2015 року до дня звільнення заробітну плату та інші виплати, виходячи з окладу, який встановлений статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".

Прокуратура Донецької області листом від 8 квітня 2019 року №18-188 вих-19 повідомила позивача, що його заробітна плата розрахована згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснювалися в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті на 2015,2016,2017,2018,2019 роки для органів прокуратури.

Цим листом відповідач до того ж зауважив, що за період роботи в прокуратурі Донецької області з позивачем були проведені всі розрахунки із заробітної плати своєчасно і в повному обсязі та жодного разу до відділу фінансування та бухгалтерського обліку не надходило від нього скарги про недонараховану заробітну плату. Отже, вимогу позивача про здійснення перерахунку його заробітної плати відповідач вважає необґрунтованою.

2 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання роз'яснень про нормативно-правовий акт, який застосовувався при визначенні посадового окладу позивача з 1 липня 2015 року, а також помісячного розрахунку заробітної плати.

У відповідь на вказану заяву прокуратурою Донецької області направлено на адресу ОСОБА_1 лист від 18 квітня 2019 року №18-5782-19 18-234вих-19, у якому окреслено перелік нормативних актів, на підставі яких здійснювався розрахунок його заробітної плати, а також надано розрахункові листи за період з 1 липня 2015 року до 29 березня 2019 року.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача щодо розміру свого посадового окладу та розміру інших виплат, позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного права.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (далі - "Закон") посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною дев'ятою статті 81 Закону передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 90 Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування Закону України "Про прокуратуру" привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Закону України "Про прокуратуру" та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із Закону України "Про прокуратуру".

Згідно зі статтями 8 і 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених статтями 8 і 13 Закону України "Про оплату праці". Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами 1 і 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Частинами 1 і 2 статті 23 Бюджетного кодексу України.

Законом України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26 яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналогічні положення закріплені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік".

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури (пункти 2 і 6).

Постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013 унесені відповідні зміни до схем посадових окладів працівників органів прокуратури.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пунктів 3 і 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 і 4 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 3 і 4 частини 4 статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Додатково просить Суд у разі наявності такого висновку відступити від нього, з підстав порушення відповідачем його конституційного права на оплату праці на рівні, визначеному Законом України "Про прокуратуру", який є спеціальним нормативно-правовим актом у питанні правозастосування у спірних правовідносинах.

До того ж, позивач указав на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке полягає у недотриманні принципу верховенства права, порядку застосування правового акта, який має вищу юридичну силу та неврахування пріоритетності спеціальної норми щодо загальної.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіряючи правильність тлумачення судами попередніх інстанції норм матеріального права і вирішуючи спірне питання, Верховний Суд виходить з такого.

14 жовтня 2014 року прийнято Закон України "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. У зв'язку з цим, з липня 2015 року відбулися зміни в оплаті праці працівників прокуратури.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Проте, відповідно до положень статей 8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених статей 8, 13 Закону України "Про оплату праці". Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Частинами 1 і 2 статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Частинами 1 і 2 статті 23 Бюджетного кодексу України.

Водночас Законом України від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", якого доповнено пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Також, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, які фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №763 і від 9 грудня 2015 року №1013.

Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування Закону України "Про прокуратуру", привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Закону України "Про прокуратуру" та забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із Закону України "Про прокуратуру".

Однак, Кабінет Міністрів України вказаного не здійснив, тоді як реалізація положень Закону України "Про прокуратуру" є неможливою без унесення відповідних змін як до Постанови КМУ №505, так і до Бюджетного кодексу України й законів про Державний бюджет України на відповідні періоди, щодо заробітної плати працівників органів прокуратури.

Зміни до Постанови КМУ №505, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились, законами про Державний бюджет України на відповідні періоди не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", а отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом України "Про прокуратуру", а тому висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.

До того ж, як зазначено у рішенні Конституційного суду України від 3 жовтня 1997 року у справі №18/183-97, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Наведені висновки узгоджуються із усталеною судовою практикою, висловленою, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі №823/774/16, від 20 лютого 2019 року в справі №808/2718/17, від 18 березня 2020 року в справі №0640/3667/18, від 7 травня 2020 року в справі №802/1179/16-а.

Щодо доводів позивача стосовно прийнятого Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18), Суд зауважує наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як визначено частиною 2 статті 152 Конституції України і частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Водночас, Суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період з 1 липня 2015 року до 29 березня 2019 року.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Суди першої і апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена..................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду