Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №826/991/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №826/991/17

адміністративне провадження №К/9901/51653/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Кравчука В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Скілінг», Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ГРУП», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕFENES PROPERTIES LIMITED» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Ефенес Пропертіз Лімітед»), Дочірнє підприємство «Фірма Дайленко» про визнання протиправними та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Губської О.А., Лічевецького І.О., Мельничука В.П. від 26 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В.С., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В., у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Войтовського В.С. від 26 грудня 2016 року № 33186072 щодо державної реєстрації права власності за TOB «ФК «Скілінг» на нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень 15), № № 1, 1а, 3 № 2 по № 10 (групи приміщень 16), з № 1 по № 11, №№ 11а, 12, 13, (групи приміщень № 18) фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 1324,60 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 729027880000;

- визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В.В. № 33302469 від 30 грудня 2016 року щодо державної реєстрації права власності за TOB «БФ ГРУП» на нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень 15), №№ 1, 1а, 3 № 2 по № 10 (групи приміщень 16), з № 1 по № 11, №№ 11а, 12, 13, (групи приміщень № 18) фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 1324,60 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 729027880000.

В обґрунтування позову зазначено, що на момент прийняття першого оскаржуваного рішення у Державному реєстрі речових прав був наявний запис про обтяження № 16491400 від 20 вересня 2016 року, що є перешкодою для здійснення реєстраційних дій; право власності за ТОВ «ФК «Скілінг» зареєстровано в порушення вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» за відсутності факту надсилання письмової вимоги про усунення порушень та доказів спливу 30-денного строку з моменту її отримання; у свою чергу рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «БФ ГРУП» підлягає скасуванню, оскільки прийняте на підставі попереднього протиправного рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вимовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приватні нотаріуси діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Не погоджуючись з постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що державна реєстрація за договором іпотеки здійснена за фактичної наявності в Державному реєстрі обтяження речових прав на нерухоме майно, що є підставою для відмови у реєстрації прав та їх обтяжень. Також вказує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, безпідставно не задовольнивши клопотання про відкладення розгляду справи та розглянувши її за відсутності позивача та його представника.

Від ТОВ «ФК «Скілінг», ТОВ «БФ Груп» надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2, у яких вказується на законність рішень судів попередньої інстанції та необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за договором купівлі-продажу 1/3 частки в праві власності від 22 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кадровим С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 821, ОСОБА_2 купив частку в розмірі 1/3 в праві власності на нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень № 15), № 1, № 1а, з № 2 по № 10 (групи приміщень № 16), з № 1 по № 11, № 11а, 12, 13 (групи приміщень № 18) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літері А) загальною площею 1324,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), реєстраційний номер нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 729027880000.

Означені об'єкти нерухомого майна відповідно до договору іпотеки № 638 від 13 липня 2008 року, укладеного між ТОВ «Ефенес Пропертіз Лімітед», як іпотекодавцем, та ЗАТ «Сведбанк Інвест», як іпотекодержателем, є предметом іпотеки.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що згідно з рішенням приватного нотаріуса Войтовського В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 грудня 2016 року, індексний номер: 33186072, зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень 15), з № 1 по № 4, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень №15), № 1, № 1а, з № 2 по № 10 (групи приміщень 16), з № 1 по № 11, № 11а, 12, 13, (групи приміщень № 18) фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літері А), загальною площею 1324,60 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 (літера А), (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 729027880000), за ТОВ «ФК «Скілінг».

Підставою для прийняття вказаного рішення зазначено іпотечний договір, серія та номер: 1422, виданий 13 липня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Іванова С.М.; акт приймання-передачі, серія та номер: 124/07/2015-к, виданий 03 липня 2015 року, видавник: сторони; договір про відступлення права вимоги, серія та номер: 3046, виданий 30 вересня 2016, видавник: приватний нотаріус Войтовський В.С.; договір про відступлення права вимоги, серія та номер: 4176, виданий 08 грудня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Войтовський В.С.

Відповідно до рішення приватного нотаріуса Рогача В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 грудня 2016 року, індексний номер: 33302469, зареєстровано право приватної власності на вказані об'єкти нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 729027880000) за ТОВ «БФ ГРУП».

Підставою для прийняття такого рішення зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 2397, виданий 30 грудня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач В.В.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження державного реєстратора у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «;Про іпотеку», Порядком № 1127.

Так, частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з положеннями частини першої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частина друга статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що державний реєстратор перед прийняттям рішення про державну реєстрацію зобов'язаний перевірити документи на предмет відповідності їх вимогам закону, повноту поданих документів, встановити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. При цьому, до переліку документів, які подаються для державної реєстрації переходу права власності на об'єкт нерухомого майна за договором іпотеки, крім власне договору іпотеки, віднесено копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцю, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такої вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що іпотекодавцем за договором іпотеки від 30 липня 2008 року є ТОВ «Ефенес Пропертіз Лімітед», іпотекодержателем - ЗАТ «Сведбанк Інвест». Предметом іпотеки є нежилі приміщення з № 1 по № 5, № 5а, з № 6 по № 20 (групи приміщень № 15), № 1, № 1а, з № 2 по № 10 (групи приміщень № 16, з № 1 по № 11, №№ 11а, 12, 13 (групи приміщень № 18) - фізкультурно-оздоровчий комплекс (в літ. А), загальною площею 1324,60 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літера А). В подальшому на підставі договорів уступки права вимоги права іпотекодержателя переходили до декількох товариств та на момент виникнення спірних правовідносин перейшли до ТОВ «ФК «Скілінг», яке стало новим кредитором та відповідно іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 липня 2008 року.

Разом з тим, на момент укладення між ОСОБА_2, як покупцем, та ТОВ «Ефенес Пропертіз Лімітед», як продавцем, договору купівлі-продажу від 22 вересня 2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кадровим С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 821, предмет купівлі-продажу перебував в іпотеці.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи була надана згода іпотекодержателя на відчуження або передачу відповідних нежитлових приміщень, що має значення для встановлення факту зміни іпотекодавця.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частини першою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що правовідносини з приводу задоволення вимог кредитора шляхом здійснення стягнення на предмет іпотеки та переходу права власності на предмет іпотеки виникають між іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іпотекодержателем. Тож важливе значення для правильного вирішення даного спору є встановлення дійсних учасників спірних правовідносин - іпотекодавця та іпотекодержателя, зокрема, для того, щоб визначити, кому має бути направлена вимога про усунення порушення договору та підтверджено факт завершення 30-денного строку з моменту отримання такою особою відповідної вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 жовтня 2016 року (тобто до укладення договору купівлі-продажу) вимогу було направлено, зокрема, ТОВ «Ефенес Пропертіз Лімітед» (як іпотекодавцю), ОСОБА_2 (як поручителю) вимогу про усунення порушення договору кредиту. Разом з тим, суди не перевірили факт її направлення та отримання позивачем як іпотекодавцем.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно з положеннями частини другої цієї статті за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що перелік підстав для відмови у здійсненні реєстраційної дії є вичерпний та не підлягає розширеному тлумаченню. Серед підстав для відмови у державній реєстрації є: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Судами попередній інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що для державної реєстрації переходу права власності за договором іпотеки, приватному нотаріусу було подано: іпотечний договір; акт приймання-передачі; два договори про відступлення права вимоги. Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили відповідність поданих документів переліку, визначеному пунктом 61 Порядку № 1127, не встановили наявність суперечностей між поданими документами та відомостями, що містяться у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень (стосовно відомостей про іпотекодавця).

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судами попередніх інстанцій неповно встановлені всі обставини справи, що мають суттєве значення для її правильного вирішення, не надано належної правової оцінки встановленим обставинам справи, що призвело до винесення у ній неправосудного рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначив, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх доказів, у тому числі за необхідності їх самостійного витребування судом, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а.

При цьому, питання визнання дійсності або недійсності цивільно-правових угод, встановлення або визнання права власності або іншого речового права за певною особою не є предметом адміністративного судочинства; їх вирішення здійснюється у межах цивільного судочинства.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням їх на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суди мають встановити, чи були наявні суперечності між поданими для реєстрації документами та наявною у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень інформацією про об'єкт іпотеки, іпотекодавця; чи була надана згода іпотекодержателя на відчуження або передачу відповідних нежитлових приміщень, що має значення для встановлення факту зміни іпотекодавця; чи було подано для державної реєстрації копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем саме іпотекодавцеві, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання саме іпотекодавцем такої вимоги.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що касаційний суд скасовує рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук