Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2020 року у справі №810/3567/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2021 року

Київ

справа №810/3567/18

адміністративне провадження №К/9901/262/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 810/3567/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРА" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС, який є правонаступником Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2018 року (суддя - Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (головуючий суддя - Пилипенко О. Є., судді: Глущенко Я.

Б., Черпіцька Л. Т. ),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРА" (далі - позивач, ТОВ "ФОРА") звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС (далі - відповідач, Офіс ВПП ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2018 року:

- № 0007591406, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 12493548,00 грн;

- № 0007601406, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 62002855,00 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність в діяльності позивача порушень податкового законодавства, відтак, відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Також, позивач зазначив, що висновки контролюючого органу щодо нереального характеру господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" спростовуються належним чином оформленими первинними документами.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 5 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, позов задовольнив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Офісом ВПП ДФС було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ФОРА" з питань дотримання вимог здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 30 вересня 2017 року.

За результатами перевірки складено Акт від 20 березня 2018 року №525/28-10-14-06/32294897, яким встановлено порушення позивачем (т. 2 а. с. 1-148):

1) підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, з урахуванням пункту 138.2, пункту
138.4, статті 138, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України;

2) пункту 185 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2018 року:

- №0005931406, яким збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на 33895888,50

грн;

- №005941406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 87981423,00 грн;

- №0005951406, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 63896298,00 грн.

Не погодившись із переліченими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ "ФОРА" оскаржило їх в адміністративному порядку, звернувшись до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) зі скаргою від 11 травня 2018 року №135 (т.3 а. с.31-37).

Розглянувши вказану скаргу, ДФС України прийняло рішення від 23 червня 2018 року №21422/6/99-99-11-01-02-25, яким скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 24 квітня 2018 року №0005931406, №005941406, №0005951406 у частині не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Поділляагробуд ", ТОВ "Дарія-Україна ", ТОВ "Мінт 101" та у частині збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на суму витрат з нарахування роялті на користь ПАТ "ЗНВКІФ "БЕНЕФІТ" і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін (т. 3 а. с. 39-47).

У подальшому, з урахуванням рішення ДФС України, Офісом ВПП ДФС винесено податкові повідомлення - рішення від 2 липня 2018 року:

- №0007591406 форми "Р", яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 12493548,00 грн (т. 3 а. с. 48);

- №0007601406 форми "П", яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 62002855,00 грн (т. 3 а. с. 50).

За встановленими судами обставинами, які не заперечуються Офісом ВПП ДПС у касаційній скарзі, санкції, застосовані вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ґрунтуються на висновках посадових осіб контролюючого органу про неможливість існування господарських відносин між позивачем та ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД", оскільки наявна податкова інформація дає підстави вважати, що ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам, з метою штучного формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, які не мають реального товарного характеру.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на отриманій від Головного управління ДФС у м. Києві податковій інформації, на підставі якої зробив висновок про відсутність реальності вчинення господарських операцій ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД", оскільки у такого контрагента відсутні законні джерела походження товару.

Проте, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, які також були у розпорядженні посадових осіб при проведенні перевірки, суди дійшли висновку, що такі містять усі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Недоліки первинних документів, про які зазначав відповідач, не є такими, що свідчать про нереальність господарських операцій, а відтак не доводять протиправність формування позивачем даних бухгалтерського і податкового обліку.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, Офіс ВПП ДПС подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Офісом було досліджено всю наявну інформацію щодо ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" і встановлено неможливість виконання ним зобов'язань за договором, укладеним з позивачем. Крім того, за результатами аналізу відповіді, наданої Державним підприємством "Держреєстри України" на запит Офісу ВПП ДФС щодо інформації з основного реєстру та реєстру зернового складу по ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" за період грудень 2015 - червень 2016 роки, встановлено, що місце зберігання не відповідає пункту навантаження автомобільного та залізничного транспорту.

Крім того, скаржник зазначає, що згідно з інформацією у кримінальному провадженні №12016100000000779 від 3 червня 2016 року ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" було створено організованою злочинною групою та за допомогою ще ряда фіктивних підприємств здійснювало оформлення безготівкових операцій щодо закупівлі товарів з агропромислового сектору з метою формування податкового кредиту для підприємств реального сектору економіки, а саме ТОВ "ФОРА" (код ЄДРПОУ 32294897). Під час обшуку приміщення - офісного центру "Менора" за адресою м.

Дніпро, вул. Шолом-Алейхема, 4/26, вилучено печатки компаній, зокрема і ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" (код ЄДРПОУ 31575761), а також печатки інших фіктивних підприємств, які формували незаконний податковий кредит для ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД".

Офіс ВПП ДПС зазначає, що документи, надані позивачем під час перевірки містили недоліки, які не давали можливості встановити перевізників продукції, а також походження та якість зернових, зазначених у виписаних податкових накладних.

За таких обставин, Офіс ВПП ДПС вважає, що позивачем придбано товар невідомого походження, відсутня інформація про власні чи орендовані контрагентами-постачальниками основні фонди (трудові ресурси, виробничі потужності), транспортні засоби, необхідні для перевезення товару, наявні власні чи орендовані складські приміщення, необхідні для зберігання товарно-матеріальних цінностей. Також не підтверджено придбання товару, реалізованого контрагентами на адресу позивача по ланцюгу його постачання.

Зазначені обставини з урахування опрацювання зібраної податкової інформації під час проведення перевірки позивача, на переконання Офісу ВПП ДПС, свідчать про відсутність матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення, тимчасового зберігання відповідних обсягів товару, відсутність даних, що підтверджували б придбання послуг з транспортування, незначну кількість працівників з урахуванням специфіки конкретної операції, яка характеризується своєрідними фізичними властивостями товарів, операції, не підтвердження факту виробництва, отримання зазначених товарів контрагентом постачальником. Відтак, висновок про нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ "ФОРА" та ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" є обґрунтованим.

ТОВ "ФОРА" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Ухвалою від 22 січня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби реорганізовано шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДПС, у зв'язку з чим наявні підстави, передбачені статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для заміни сторони у справі, замінивши відповідача Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби його правонаступником Офісом великих платників податків ДПС.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 -2 статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з вимогами статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведеними нормами передбачено обов'язок платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, крім того, надавати посадовим особам контролюючого органу документи, необхідні для проведення контролюючим органом перевірки, крім випадків їх виїмки або іншого вилучення правоохоронними органами.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 лютого 2013 року № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Пункт 7 Положення визначає, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об'єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов, зокрема бюджетного відшкодування.

У цій справі судами першої і апеляційної інстанцій встановлено господарські операції ТОВ "ФОРА" із ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД", які відбувалися на підставі договорів поставки від 29 березня 2016 року №ПШ-29-03/16, від 23 січня 2017 року №КУ-23-01/17 та додаткової угоди до нього від 24 лютого 2018 року №1, від 1 березня 2017 року № КУ-01-03/17, від 2 березня 2017 року №ОС02-03/17. Судами досліджені умови цих договорів, а також документи, надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, а саме: специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, тристоронні акти прийому-передачі товару, платіжні доручення.

З наданих документів можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування придбаного товару, його кількість та вартість, надано докази сплати коштів за поставлений товар, в тому числі податок на додану вартість, що свідчить про належне документальне підтвердження господарських операцій, відповідно, позивачем підтверджено показники, відображені у податковій звітності.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що висновки судів не відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 лютого 2018 року у справі №826/7986/13-а, від 19 вересня 2018 року у справі №822/1771/17, від 24 січня 2018 року №К/9901/562/18, від 28 лютого 2018 року у справі №826/2878/13-а, від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, від 21 травня 2019 року у справі №815/662/16, від 14 травня 2019 року у справі №825/3990/14, від 26 березня 2019 року у справі №826/5263/14.

Проаналізувавши зміст наведених постанов, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать, оскільки ті витяги, на які посилається відповідач, стосуються надання судом правової оцінки встановленим у конкретній справі обставинам у сукупності із наданими доказами. Сама по собі наявність судових рішень, в тому числі і Верховного Суду у цій категорії справ, якими за наслідками розгляду справи у задоволенні позову платника податків було відмовлено, не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.

Крім того, усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, справа №826/7917/17), яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні деякі помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Щодо доводів контролюючого органу, що за наслідками зібраної податкової інформації встановлена неможливість виконання ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" зобов'язань за договором з ТОВ "ФОРА", колегія суддів вважає, що такі не доводять нереальність господарських операцій, оскільки здійснені не за результатами документальної перевірки ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД" і дослідження первинної документації, а за результатами висновків, здійснених відповідним контролюючим органом у зв'язку із незнаходженням цього підприємства за місцезнаходженням.

Доводи про наявність кримінального провадження № 12016100000000779 від 3 червня 2016 року, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки згідно з вироком від 4 липня 2018 року у справі №201/4545/18 встановлено незаконну фіктивну діяльність із незаконного формування податкового кредиту, одержання готівки та валових витрат з податку на прибуток без наміру здійснення статутної діяльності підприємства шляхом створення нових юридичних осіб та придбання раніше створених юридичних осіб: ТОВ "Елипс ", ПТТ "Волинь-Дерево-Буд", ТОВ "Маркет Сістем" та ТОВ "Орегон ЛТД".

При цьому, тих відомостей про які зазначає відповідач, вирок суду не містить.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність можливості встановити реальність автоперевізників внаслідок неналежного оформлення товарно-транспортних накладних (не зазначено ІПН або серія та номер паспорта). Так, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, не передбачено зазначення у товаро-транспортній накладній тих відомостей, про які зазначає відповідач, а пункт 11.1 Правил встановлює, що у такій накладній зазначається лише найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора.

Крім того, у касаційній скарзі, аналогічно доводам, викладеним у відзиві на позов та апеляційній скарзі, Офіс ВПП ДПС зазначає, що відсутня можливість встановити походження та якість зернових, зазначених у виписаних податкових накладних, оскільки до перевірки не надано сертифікатів якості на кукурудзу та пшеницю.

Суди попередніх інстанцій, відхиляючи ці доводи, виходили з того, що під час перевірки та до суду, позивач надав протокол про вилучення вказаних документів та опис вилучених документів, в якому, зокрема, зазначено: довідки про походження товару, експертні висновки, ветеринарні свідоцтва, форми державних статистичних спостережень №29-сг та №4-сг, посвідчення про якість зерна, картки аналізу зерна, протоколи випробувань.

Однак, у касаційній скарзі відповідач не зазначає обставин, які б спростовували висновок судів, що контролюючий орган мав можливість дослідити, зокрема, і сертифікати якості на продукцію.

При цьому доводи, що місце зберігання не відповідає пункту навантаження автомобільного та залізничного транспорту, здійснені відповідачем без урахування документів про переадресацію продукції. Крім того, посилання відповідача на відповідь, надану Державним підприємством "Держреєстри України" на запит Офісу ВПП ДФС як таку, що стосується інформації з основного реєстру та реєстру зернового складу по ТОВ "ЄВРО-ЗАХІД", не відповідають дійсності. З матеріалів справи вбачається, що така інформація надана відповідачеві на запит щодо інформації по ТОВ "ФОРА" та його контрагентів (постачальників) (т. 8, а. с. 108-112).

Отже, суди попередніх інстанцій, оцінивши з дотриманням норм статті 90 КАС України докази, надані позивачем на спростування доводів контролюючого органу про недостовірність даних податкового обліку, задекларованих за наслідками його господарських операцій, та особливостей спірних господарських операцій, встановили їх реальність.

Натомість, відповідач, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, а також не довів, що відомості, які містяться у наданих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Ураховуючи встановлені судами під час розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку, що викладені в касаційній скарзі контролюючого органу доводи є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо підтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з його контрагентом колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.

Частинами 2 -3 статті 343 КАС України передбачено, що у попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 343, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС, який є правонаступником Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 810/3567/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко