Історія справи

Постанова КАС ВП від 14.02.2023 року у справі №260/2362/22
Постанова КАС ВП від 14.02.2023 року у справі №260/2362/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14 лютого 2023 року

справа № 260/2362/22

адміністративне провадження № К/990/180/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року (суддя - Іванчулинця Д. В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року (судді: Довга О.І., Глушко І. В., Запотічний І. І.)

у справі № 260/2362/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Рух справи

01 липня 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2018 року №82527-5602-1008; від 30 червня 2018 року №82528-5602-1008; від 10 липня 2019 року №86527-5606-1031; від 10 липня 2019 року №86528-5606-1031; від 24 квітня 2020 року №93118-5605-1031; від 24 квітня 2020 року №93117-5605-1031.

05 вересня 2022 року відповідач надіслав на адресу суду першої інстанції відзив, в якому просив залишити даний позов без розгляду у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 260/2362/22, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України.

02 січня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 260/2362/22, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2023 року.

08 лютого 2023 року справа № 260/2362/22 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

В касаційній скарзі позивач зазначає, що в обґрунтування рішень суди першої та апеляційної інстанцій послалися на позиції Верховного Суду, які викладені в постановах Касаційною адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 (адміністративне провадження №К/9901/16396/19), від 08 лютого 2021 року по справі №360/1252/19 (адміністративне провадження №К/9901/244/20), від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18 (адміністративне провадження №К/9901/16396/19), від 12 березня 2021 року по справі №400/2/19 (адміністративне провадження №К/9901/8867/19). Однак, з аналізу зазначених позицій Верховного Суду можна дійти висновку, що ситуації, по яким сформовано правові позиції не є тотожними правовідносинам по даній справі, а саме: позивачем процедура адміністративного оскарження не була застосована; позивачем не отримано засобами поштового зв`язку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень; заява про поновлення строку оскарження була подана разом із позовною заявою.

Скаржник вважає, що суди проігнорували та не зазначили підстав відхилення доводів позивача, які були зазначені в заяві про поновлення строку звернення до суду, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

В касаційній скарзі позивач звертає увагу на те, що в заяві про поновлення строку звернення до суду було зазначено, що 21 жовтня 2021 року позивач зареєструвався в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець. Після реєстрації в Електронному кабінеті платника Державної податкової служби України, позивач виявив визначену суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» у розмірі 603 731,60 грн за період 2018-2020 років за податковими повідомленнями-рішеннями. Відповідачем у відзиву на позовну заяву було зазначено, що податкові повідомлення-рішення 2018-2020 років були направлені за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що адресу реєстрації, на яку було направлено податкові повідомлення-рішення, було змінено позивачем ще в 2013 році, що підтверджується паспортом громадянина України. Таким чином, позивач не міг знати про наявність оскаржуваних повідомлень-рішень в зв`язку із їх відправленням за адресою, яка вже 5 років не була місцем проживання позивача, а про існування податкових повідомлень-рішень та податкового боргу позивач дізнався після державної реєстрації, як фізичною особою-підприємцем в жовтні 2021 року та подальшій реєстрації в «Електронному кабінеті» ДПС України.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, позивач акцентує увагу на тому, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Позивач вважає, що залишення позову без розгляду з огляду на застосування судом першої інстанції нової судової практики через пропуск строку звернення до суду з позовом є проявом надмірного формалізму, що є неприпустимим, оскільки на момент винесення оскаржуваних повідомлень-рішень сталою була судова практика щодо тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування рішень про визначення грошових зобов`язань у 1095 днів.

Скаржник просить скасували ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року, та передати справу на розгляд суду першої інстанції.

Відповідач 17 січня 2023 року надав суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому зазначає, що позовна заява є такою, що подана з пропуском строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, а тому була правомірно залишена без розгляду. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою цієї статті встановлено, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема, частинами третьою і четвертою цієї статті визначено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Як вбачається з матеріалів справи позивач 27 червня 2022 року звернувся до суду з позовом і одночасно подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, вказавши на те, що про оскаржувані податкові повідомлення-рішення він дізнався 21 жовтня 2021 року, після своєї реєстрації як фізична особа-підприємець та подальшій реєстрації в «Електронному кабінеті».

Суд першої інстанції ухвалою від 06 липня 2022 року залишив без руху адміністративний позов з вимогою надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання зазначеної ухвали суду адвокат позивача надіслав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій, серед іншого, пояснив, що позовна заява планувалася для направлення до Київського окружного адміністративного суду (за місцезнаходженням відповідача) наприкінці лютого 2022 року, про що свідчить сплачений судовий збір (квитанція додається). Місцем проживання ОСОБА_1 станом на 24 лютого 2022 року було м. Київ. Але у зв`язку з воєнним станом, введеним після військової агресії Російської Федерації проти України і перебування його (адвоката позивача Костіна К. М.) в окупації в смт. Ворзель (Бучанський район) позовна заява не була подана в межах строків визначених законодавством. Після відновлення адвокатських досьє було вирішено подати позовну заяву до Закарпатського окружного адміністративного суду, до суду більш віддаленого від військових дій, за місцем реєстрації ОСОБА_2 , але з пропущеним строком звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року відкрито позовне провадження у справі, при цьому судом зазначено, що позовна заява відповідає вимогам, встановленим статтями 160 161 171 КАС України.

В подальшому, задовольняючи клопотання податкового органу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обмежився посиланнями на правові позиції Верховного Суду щодо дотримання строків звернення до суду та висновком про відсутність доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. При цьому, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях проігнорували доводи позивача щодо причин пропуску строку, якими обґрунтовано клопотання про поновлення строку звернення до суду, зокрема, щодо обставин, які виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

За вимогами частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають зазначеним вимогам щодо їх обґрунтованості.

Суди не надали оцінку певним подіям (зокрема, введення в країні воєнного стану), чи завадили ці події вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду, не врахували тривалість строку, який пропущений тощо.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France № 29731 /96).

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 3 242 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року скасувати, справу №260/2362/22 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко