Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №821/1815/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року

м. Київ

справа №821/1815/16

адміністративне провадження №К/9901/31869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Стас Л. В., суддів Турецької І. О., Косцової І. П. від 06 квітня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ампір" до Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ампір" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 30 серпня 2016 року №0001361422, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 359030,79 грн. по пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що зарахування на відповідний валютний рахунок у банку коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу резидента у межах зовнішньоекономічного контракту, слід розглядати як операцію, яка є складовою частиною здійснення переказу коштів в іноземній валюті від контрагента їх отримувачу - клієнту банку, тому датою зарахування виручки у розумінні Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94-ВР) є дата надходження коштів нерезидентів на відповідний валютний рахунок у банку як складової частини валютного рахунку, а не на поточний рахунок Товариства. Відтак вважає, що здійснення відповідачем при нарахуванні пені розрахунку кількості днів прострочення надходження коштів від дня зарахування їх на поточний рахунок позивача не є правомірним.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції обґрунтовував своє рішення тим, що знаходження коштів на рахунку, відмінному від зазначеного в пункті 6 Постанови Національного банку України від 16 листопада 2012 року №475 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті", не може свідчити про використання коштів на території України, а тому суд погодився з твердженнями відповідача про порушення встановлених статтею 1 Закону №185/94-ВР строків зарахування виручки в іноземній валюті на поточний рахунок Товариства за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним із Eurolink Trade Management LP (United Kingdom), й дійшов висновку, що контролюючим органом правомірно покладено на позивача відповідальність у вигляді нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 квітня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив; визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що датою зарахування валютної виручки вважається дата її надходження на відповідний валютний рахунок. Подальший рух коштів з валютного на поточний рахунок юридичної особи, у тому числі із застосуванням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів вже на території України та не може вважатись первинним надходженням виручки за зовнішньоекономічним контрактом, а тому визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо законності нарахування відповідачем пені за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним із Eurolink Trade Management LP (United Kingdom).

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив його скасувати.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на помилковість позиції апеляційного суду у даній справі про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Доводи касаційної скарги по суті зводяться до того, що розподільчий рахунок фактично є технічним рахунком, підприємство не може впливати на економічні вигоди від такого активу до тих пір, поки кошті не будуть зараховані на поточний рахунок суб'єкта господарювання. Відповідно, зарахування надходжень на користь резидента у межах зовнішньоекономічного контракту на розподільчий рахунок не може вважатися зарахуванням виручки відповідно до положень Закону №185/94-ВР.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 лютого 2016 року Товариством укладено зовнішньоекономічний контракт №К-150216 з нерезидентом Eurolink Trade Management LP (United Kingdom) на експорт сої врожаю 2015 року у кількості 1800+/-10% тонн на умовах FOB Каїри, Україна (ТОВ "ЗПП Зерно Таврії", с. Каїри, Горностаївського району, Херсонської області) відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів "ІНКОТЕРМС-2010".

На виконання умов експортного контракту позивачем відвантажено насіння сої (соєві боби) у кількості 1971903 кг на загальну суму 601430,42 доларів США (вантажно-митна декларація від 30 березня 2016 року №508010000/2016/000190).

У відповідності до вхідного SWIFT повідомлення, що надійшло до банку, валюта (оплата) за відвантажену продукцію за контрактом у загальній сумі 601430,42
доларів США надійшла від Eurolink Trade Management LP (покупця нерезидента) на валютний рахунок банку AT "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ (уповноважений банк продавця), трьома траншами: 20 червня 2016 року у сумі 39100,00 доларів США; 21 червня 2016 року у сумі 350000,00 доларів США та у сумі 212330,42 доларів США.

Ці кошти були обліковані на рахунку 3720 "Кошти до з'ясування" у зв'язку з тим, що реквізити трьох повідомлень містили помилку у рахунку отримувача, яка була уточнена банком-відправником 04 липня 2016 року.

Після отримання уточнення відправника, а саме 05 липня 2016 року кошти було зараховано на розподільчий рахунок № НОМЕР_1 уповноваженого банку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Наступного дня (06 липня 2016 року), здійснивши обов'язковий продаж надходжень у розмірі 65% відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 07 червня 2016 року №342 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" (далі - Постанова №342), банк зарахував кошти на поточний валютний рахунок Товариства № НОМЕР_2.

В подальшому відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог валютного законодавства по контракту від 17 лютого 2016 року №К-150216, укладеному з Eurolink Trade Management LP (United Kingdom), за період з 17 лютого 2016 року по 08 серпня 2016 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2016 року №85/21-22-14-02/31294087.

У акті перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем положень статі 1 Закону №185/94-ВР, а саме - недотримання Товариством встановленого для зарахування валютної виручки за експортними операціями строку, адже граничним строком зарахування виручки на поточний валютний рахунок підприємства було 28 червня 2016 року, а фактична дата зарахування на такий рахунок коштів - 06 липня 2016 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності позивачу нараховано пеню.

Відповідач обраховував пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України, виходячи з дати зарахування валютної виручки на поточний рахунок Товариства - 06 липня 2016 року.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Товариство відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 19 квітня 1991 року №959-XII (далі - ~law6~) є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, одним з видів якої є експорт та імпорт товарів/послуг.

Обмеження за строками розрахунків при експорті товарів/послуг були встановлені статтею 1 Закону №185/94-ВР, положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин, згідно з якою (у відповідній редакції) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Наведена норма чітко встановлює обов'язок зарахування валютної виручки на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках, не розмежовуючи їх при цьому.

Фінансова відповідальність за порушення таких строків встановлена статтею 4 Закону №185/94-ВР, згідно з якою порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених ~law7~ або встановлених Національним банком України відповідно до ~law8~, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

~law9~ передбачено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно пункту 1.3 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Інструкція №492), клієнти мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, якщо банк не має змоги прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. Юридичні особи - резиденти, відокремлені підрозділи юридичних осіб - резидентів, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарської діяльності.

У відповідності до пункту 5.2 Інструкції №492 поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій.

За змістом підпункту "а" пункту 5.3 вказаної Інструкції кошти, перераховані з-за кордону нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами (договорами, угодами), зараховуються на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб - резидентів через розподільні рахунки.

У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №821/145/16, від 13 листопада 2018 року у справі №810/5173/15, від 27 березня 2018 року у справі №826/9288/16, від 20 березня 2018 року у справі №826/10318/16, від 4 грудня 2018 року у справі №802/2342/17-а, від 28 березня 2019 року у справі №826/18743/14, від 9 липня 2019 року у справі №820/12891/13-а, від 23 вересня 2020 року у справі №813/1703/17 викладено правовий висновок про те, що рух коштів з валютного на поточний рахунок юридичної особи, в тому числі і з використанням розподільчого рахунку, свідчить про використання коштів вже на території України і не може вважатись первинним надходженням коштів внаслідок виконання зовнішньоекономічного контракту.

За встановлених у цій справі обставин надходження коштів на валютний рахунок банку - резидента AT "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ (уповноважений банк продавця), 20 та 21 червня 2016 року, в той час як граничним строком зарахування виручки на поточний валютний рахунок підприємства було 28 червня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про своєчасне надходження коштів на територію України, що виключає підстави для покладення на позивача відповідальності у вигляді нарахування пені за порушення встановлених статтею 1 Закону №185/94-ВР строків зарахування виручки в іноземній валюті.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а також не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко