Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2018 року у справі №813/2342/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 813/2342/17

адміністративне провадження № К/9901/35750/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження справу №813/2342/17 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Олівейра" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 (суддя Кухар Н. А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 (головуючий суддя Коваль Р. Й., судді: Довгополов О. М., Судова-Хомюк Н. М. ),

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Олівейра" (далі також ПП "Олівейра", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі також ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2017 №0003371401.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від
01.11.2017 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у справі №813/2342/17.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від
03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/2342/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження на
12.01.2021.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію стосовно контрагентів.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП "Олівейра" зареєстроване виконавчим комітетом Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області 05.06.1997; перебуває на податковому обліку в Галицькій ОДПІ (Пустомитівське відділення) ГУ ДФС у Львівській області; є платником, зокрема: податку на додану вартість та податку на прибуток.

Згідно направлень від 23.01.2017 у період з 23.01.2017 по 03.02.2017 посадовими особами податкового органу провело планову виїзну документальну перевірку ПП "Олівейра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 30.09.2016.

За результатами перевірки складено акт за від 17.02.2017 №111/13-01-14-01/23961914, яким встановлено, що позивачем порушено приписи: пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, статті 149, пункту 152.2 статті 152 Податкового кодексу України (далі - ПК України; редакція до 01.01.2015); підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134; пункту 135.1 статті 135; пункту 137.1 статті 137 ПК України (редакція після 01.01.2015), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 690370грн.

На підставі висновків акта перевірки та відповідно до встановлених порушень відповідачем 21.03.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №0003371401, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 805927грн., у тому числі: за податковими зобов'язаннями у розмірі 690370грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 115557грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, ПП "Олівейра" оскаржило його до суду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки ґрунтується на помилкових висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам. У свою чергу, реальність господарських операцій Підприємства з його контрагентами підтверджена належними доказами.

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що в обсязі наданих до перевірки документів та отриманої інформації, при аналізі ланцюгів поставки до контрагентів позивача, неможливо встановити коло контрагентів останніх, які мали можливість поставити лісопродукцію та дослідити походження товару, перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальниками товару.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов'язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами. Також судами зауважено, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що позивач отримав від контрагентів-продавців суми безповоротної фінансової допомоги, зокрема у вигляді суми коштів згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, або у вигляді суми безнадійної заборгованості, або основної суми кредиту або депозиту, що надані без встановлення строків повернення такої основної суми.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Пунктом 135.4 статті 135 ПК України.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, позиція податкового органу полягає у тому, що ПП "Олівейра" здійснювало оприбуткування лісоматеріалів від ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, та ТОВ "Номакс- Ір", що відображено в бухгалтерському обліку, проте, до перевірки не було представлено документів, які б підтверджували походження товару та його якість, зокрема: сертифікатів відповідності, походження продукції, не було надано документів що підтверджують транспортування товару зі складу продавця на склад ПП "Олівейра". Надані до перевірки документи та отримана інформація, при аналізі ланцюгів поставки до контрагентів, не підтверджують коло контрагентів останніх, як мали можливість поставити лісопродукцію, не встановлено походження товару, не виявлено товаросупровідні документи. Вказують, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальниками лісопродукції.

У справі, що розглядається на підставі матеріалів справи судами встановлено, що між ПП "Олівейра" в подальшому (Покупець) та приватним підприємцем ОСОБА_3 (Продавець) було укладено угоду від 02.01.2014, відповідно до умов якої Продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти і оплатити товар: лісоматеріали круглі дубові, та іншу продукцію - в подальшому товар в кількості та асортименті, згідно товаросупроводжуючих документів, підписаних та завірених сторонами.

08.07.2014 між ПП "Олівейра" в подальшому (Покупець) та ФОП ОСОБА_2 (Продавець), було укладено угоду. Відповідно до п.1.1. даної угоди Продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти і оплатити товар: лісопродукція (пиломатеріали та лісоматеріали) - в подальшому товар в кількості та асортименті, згідно товаросупроводжуючих документів, підписаних та завірених сторонами.

02.01.2014 між ПП "Олівейра" в подальшому (Покупець) та ТзОВ "Номакс -ІР" (Продавець), було укладено угоду, згідно умов якої Продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти і оплатити товар: лісоматеріали, пиломатеріали дубові в асортименті, та іншу пило продукцію - в подальшому товар в кількості та асортименті, згідно товаросупроводжуючих документів, підписаних та завірених сторонами.

Судами зазначено, що на підтвердження виконання умов укладених правочинів до матеріалів справи долучено накладні, платіжні доручення, якими підтверджується проведена ПП "Олівейра" оплата за товари шляхом переказу коштів на розрахункові рахунки контрагентів. Первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ПП "Олівейра" не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

На момент здійснення спірних господарських операцій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців була відсутня інформація про перебування усіх згаданих в акті перевірки контрагентів в стадії припинення чи ліквідації, або щодо відсутності їх за юридичними адресами. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Суди констатували, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, договори були виконані належним чином.

Крім іншого, податковий орган посилався в акті перевірки на те, що товар (лісоматеріал) згідно представлених документів використано в господарській діяльності ПП "Олівейра" (їх подальший експорт) не міг бути придбаний у ФОП ОСОБА_3, та ФОП ОСОБА_2, що по суті засвідчує безоплатне одержання підприємством даного товару, а відтак слід вважати як суму безповоротної фінансової допомоги у грошовій формі, отриману платником податку у звітному податковому періоді.

Згідно підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статі 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Розглянувши доводи податкового органу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що ПП "Олівейра" отримувало від контрагентів (Продавців) суми безповоротної фінансової допомоги, зокрема у вигляді суми коштів згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, або у вигляді суми безнадійної заборгованості, або основної суми кредиту або депозиту, що надані без встановлення строків повернення такої основної суми.

Кошти, якими ПП "Олівейра" було проведено оплату контрагентам, зазначено, як оплата за товар, та не були отримані в результаті укладення договорів безповоротної фінансової допомоги, а були проведені на підставі договорів купівлі - продажу.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, відхилив за безпідставністю доводи представника відповідача в судовому засіданні про те, що відсутність товарно-транспортних документів свідчить про відсутність господарських операцій.

Відповідно до умов укладених договорів з контрагентами (ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2, та ТзОВ Номакс- Ір") доставка товару на склад покупця, проводиться продавцем за його рахунок.

Представник позивача в судовому засіданні вказав, що транспортування товару було здійснено продавцем, за його рахунок, а не покупцем, яким виступає позивач, на підтвердження чого було подано до суду вантажно-митні декларації та повідомлено, що митне оформлення товару здійснювалося у м. Харкові. (Т.1, а. с. 121-202).

Також, судами розглянуто посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості, відповідності товару - лісоматеріали круглі дубові, продукцію. Як вбачається, у судовому засіданні представник позивача пояснила, що сертифікати відповідності якості, фітосертифікати, сертифікати походження лісу, не є документами бухгалтерського обліку, але такі документи є обов'язковими при митному оформлені та відображені у вантажно митних деклараціях, які долучені до матеріалів справи. У кожній вантажно митній декларації є сертифікат що лісопродукція має легальне походження.

Судами зазначено, що доводи контролюючого органу про порушення позивачем положень чинного законодавства, які ґрунтуються на судженнях про відсутність можливості виконання операцій контрагентами з придбання товарів у зв'язку з невстановленням наявних трудових ресурсом, власних або орендованих складських приміщень, інформації про зберігання товарів, не носять правової основи, та як наслідок не носять доказового характеру.

Як відзначили суди, відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Судами констатовано, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів позивача на здійснення господарських операцій.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною 1 -2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 -2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 у справі №813/2342/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Р. Ф. Ханова

Судді Верховного Суду