Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.12.2020 року у справі №808/804/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 808/804/15

адміністративне провадження № К/9901/26058/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А.,Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромекологія" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2015 (суддя Нестеренко Л. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 (головуючий суддя: Дурасова Ю. В., судді: Туркіна Л. П., Коршун А. О.) у справі №808/804/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромекологія" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромекологія" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 15.01.2015 №0000102202, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60213,00грн., з яких за основним платежем 40142,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 20071,00грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з ПП "Мускун", які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, з огляду на те, що господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Судами встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "Мускун" за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 02.12.2014 №178/22-11/31329313 яким встановлено порушення вимог статті 1, пункту 2 статті 3, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; підпунктів 1.1,1.2 пункту 1, пункту 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України; наказу ДПА України від 10.01.2011 №969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення"; пунктів 8.25,8.26,11.9 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1995 №7, що призвело до заниження податку на додану вартість у липні 2014 року на загальну суму 40142,00грн.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту сум по господарським операціям з ПП "Мускун", що стосувалися надання послуг перевезення. Під час здійснення аналізу первинних документів, а саме - товарно-транспортних накладних, встановлено, що в таких документах відсутня інформація щодо часу прибуття вантажу та вибуття вантажу, можливого простою, маси вантажу, який підлягав транспортуванню.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016, позовні вимоги залишено без задоволення.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є нереальними, оскільки такі не підтверджується належними первинними документами. У спірних правовідносинах судами встановлено відсутність зв'язку між придбаними послугами та господарською діяльністю позивача, з огляду на наявність обставин, які вказують на неможливість виконання операцій щодо транспортування товару.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість. На думку позивача, суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже не надали належної оцінки залученим до справи доказам та фактичним обставинам справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом проведені та документально оформлені, Товариством дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку з чим, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Додатково зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки тому, що позивач не був належним чином повідомлений податковим органом про початок документальної позапланової невиїзної перевірки, чим порушив норми процесуального права.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт
198.2 статті 198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Іншими словами необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави вважати, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності певних обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ПП "Мускун"

В ході розгляду справи судами встановлено, що між позивачем та ПП "Муксун" укладено договір від 02.06.2014 №02/06 щодо перевезення вантажу.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вищезазначеним контрагентом позивачем надано копії податкових накладних, товарно-транспортних накладних й актів прийому-передачі наданих послуг, в яких зазначено вид послуги, маршрут, вартість.

Досліджуючи реальність господарських операцій, пов'язаних з транспортуванням товару, судами попередніх інстанцій було проаналізовано інформацію, яка відображена в товарно-транспортних накладних та встановлено, що одним транспортним засобом здійснено перевезення значної кількості сировини в один день з різних пунктів навантаження. Також взято до уваги час, який потрібен для завантаження та розвантаження транспортного засобу та те, що автомобіль, завантажений 10 тонами вантажу, може рухатися з обмеженою швидкістю.

Так 01.07.2014 із м. Київ, вул. Північна, буд. 6 (Літера А1) до Запоріжжя на автотранспортному засобі КАМАЗ НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 здійснено перевезення розсіву 10 тон МнС 17-60, того ж дня (01.07.2014) із м. Дніпропетровськ, вул.

Ялинкова, буд. 114А здійснено перевезення 2 тон електродів графітованих у комплекті з ніпелями D 250.

Також 04.07.2014 з м. Дніпропетровськ, вул. Матлахова, буд. 1 до Запоріжжя на автотранспортному засобі КАМАЗ НОМЕР_1 водієм ОСОБА_1 здійснено перевезення 10 тон розсіву МнС 17-60, того ж дня (04.07.2014) із м. Київ, вул. Північна, буд. 6 (Літера А1) до Запоріжжя перевезено 10 тон розсіву МнС 17-60.

У цей же день (04.07.2014) із м. Дніпропетровськ, вул. Матлахова, буд. 1 до Запоріжжя вдруге доставлено 10 тон розсіву МнС 17-60.

Отже виписані товарно-транспортні накладні на постачання товару суди не визнали такими, що оформлені належним чином та такими, що підтверджують факт вчинення господарської операції з огляду на те, що з їх змісту неможливо дослідити інформацію стосовно вантажно-розвантажувальних операцій, а саме: час прибуття вантажу, час вибуття вантажу, можливого простою, маси вантажу, часу розвантаження та завантаження вантажу, швидкості руху транспортного засобу.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій згаданих норм матеріального права та дотримання норм процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

При цьому посилання на ненадання судами оцінки обставині неналежного повідомлення податковим органом про початок документальної позапланової невиїзної перевірки не є такими, що заслуговують на увагу, оскільки не були підставою позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Укрпромекологія" залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 у справі №808/804/15 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду