Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №826/14088/15

адміністративне провадження №К/9901/14110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/14088/15

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 28 грудня 2015 року у складі судді Гарника К.Ю. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 02 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Борисюк Л.П., суддів Петрика І.Й., Собківа Я.М.,

в с т а н о в и в :

В липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якому просила:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оприлюдненого 10 липня 2015 року на веб-порталі Департаменту у вигляді електронної таблиці, яким нерухоме майно, на яке ОСОБА_1 набула право власності на підставі договорів купівлі-продажу від 24 січня 2014 року, розташованих на земельних ділянках за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, підлягає примусовому демонтажу;

- заборонити Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) приймати управлінські рішення щодо нерухомого майна ОСОБА_1, розміщених на земельних ділянках за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, пов'язаних з позбавленням ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно чи обмеженням у його здійсненні.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 02 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Як встановлено, 14 жовтня 2014 року та 29 жовтня 2014 року посадовою особою Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було проведено перевірку правомірності встановлення (розміщення) тимчасових споруд за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які належать позивачу.

За наслідками перевірки винесено приписи від 14 жовтня 2014 року № 1412633 та від 29 жовтня 2014 року № 1412232, якими запропоновано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасових споруд, а, у разі відсутності проектно-дозвільної документації - демонтувати тимчасові споруди власними силами протягом 7 робочих днів, відновити благоустрій. У разі невиконання припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.

10 липня 2015 року на офіційному веб-порталі Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оприлюднено графік проведення демонтажів незаконних МАФ та ТС станом на 10 липня 2015 року, серед яких споруда, яка знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 та споруда, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1

Вважаючи, що відповідачем перевищено владні повноваження, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що права позивача не було порушено, оскільки таблиця, яка міститься на веб-порталі відповідача не є його рішенням, а тому не може порушувати прав. Крім того, суди зазначили, що позовна вимога про заборону відповідачу приймати рішення стосовно майна відповідача не може бути задоволена, оскільки це було б втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення скарги.

Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що права позивача не було порушено.

Так, позивач оскаржував не лише таблицю, яка міститься на веб-порталі відповідача, у якій зазначено про намір демонтувати споруди позивача, але й просив суд зобов'язати відповідача утриматись від прийняття рішень щодо його майна.

Як встановлено, відповідач виніс приписи про демонтаж стосовно майна, яке належить позивачу.

При цьому, приписи адресовані не власнику майна, а іншим особам (ПП «Три сім», ФОП ОСОБА_2.)

Вказане означає, що у спірних правовідносинах відповідач вчиняв дії, які мають юридичні наслідки для позивача, тобто стосуються його прав.

Обраний позивачем спосіб захисту, зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій, може бути застосовано у спірних правовідносинах, оскільки є конкретні факти, зокрема, приписи, які свідчать про намір відповідача прийняти рішення щодо демонтажу майна.

Крім того, суди зазначили, що позовна вимога про заборону відповідачу приймати рішення стосовно майна відповідача не може бути задоволена, оскільки це було б втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

З таким висновком суд також не може погодитись.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, приймати рішення про демонтаж, або ж його не приймати. Безперечно, правомірним є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

ОСОБА_1, обґрунтовуючи свої вимоги зазначила, що вона є власником не тимчасових споруд чи малих архітектурних форм, а нерухомого майна, що підтверджується витягами з державного реєстру. Щодо нерухомого майна відповідач не уповноважений приймати рішення про демонтаж.

Проте, судами не встановлено чи належать будівлі до тимчасових споруд, чи є нерухомістю.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Відповідно до підпункту 6.7 пункту 6 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 94 від 27 січня 2011 року, Департамент має право здійснювати у встановленому порядку демонтаж та очищення території міста від безхазяйного майна, самовільно розміщених тимчасових споруд та елементів благоустрою, рекламних носіїв, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів тощо.

Згідно з положеннями розділу І Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради № 1051/1051 від 25 грудня 2008 року (далі - Правила № 1051/1051), тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Підпунктом 13.3.1 пункту 13.3 розділу ХІІІ Правил № 1051/1051 передбачено, що у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив'язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав'ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо), об'єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об'єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.

На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та здійснювати відповідний демонтаж виключно щодо об'єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні Правил № 1051/1051.

Натомість, нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV)

Таким чином, на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

Суди попередніх інстанцій мали перевірити зібрані у справі докази з метою з'ясування, чи належать будівлі, щодо якої розміщена інформація про їх демонтаж, до тимчасових споруд у розумінні Правил № 1051/1051. Це має вирішальне значення для визначення питання щодо наявності повноважень у відповідача про їх демонтаж.

Суд касаційної інстанції, відповідно до положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у справі № 826/14088/15 скасувати повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду