Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 640/6091/20

адміністративне провадження № К/9901/23860/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року (головуючий суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Оксененко О.М.) у справі № 640/6091/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання протиправними дій щодо невчасної виплати гарантованої суми відшкодування вкладу, стягнення пені та збитків,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також Фонд гарантування вкладів або відповідач), третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі також Уповноважена особа Фонду), у якому просив:

визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів стосовно невиплати вчасно гарантованої суми відшкодування банківського вкладу;

стягнути з Фонду гарантування вкладів на користь ОСОБА_1 збитки на загальну суму 165702,50 грн, у тому числі пеня 65621,95 гривень, 3% річних 21501,37 гривень, інфляційні 78579,18 гривень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року у задоволені позову відмолено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року залишено без змін.

30 червня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 25 червня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

04 серпня 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій скаржник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір від 01.12.2015 № 980-066-000000636 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)", відповідно до якого банк за ініціативою клієнта відкриває на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору, а клієнт зобов`язувався оплатити послуги банку.

На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 № 14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 включно.

Наказом Уповноваженої особи Фонду від 01.06.2016 № 42/2 "Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними" застосовано наслідки нікчемності правочинів з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки НОМЕР_2 фізичних осіб. Згідно з додатком 2 до акту № 2 про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності, позивача віднесено до фізичних осіб, згаданих у вказаному наказі.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.

15.07.2016 розпочались виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам ПАТ "Банк Михайлівський", але позивача не було включено за вказаним вище договором до списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Зазначені обставини були предметом судового спору в адміністративній справі № 826/7651/18.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 у зазначеній справі, частково зміненим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , який має право на відшкодування коштів у розмірі 200.000,00 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок) за вкладом (рахунок № НОМЕР_1 ) у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

12.02.2020 на виконання вищезазначеного рішення суду ОСОБА_1 отримав кошти на відшкодування за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» у розмірі 200 000,00 гривень, що підтверджується квитанцією від 12.02.2020 № 2580362.

Позивач вважаючи, що у зв`язку із затримкою виплати коштів на відшкодування за вкладом відповідач повинен виплатити йому заподіяні збитки на загальну суму 165702,50 гривень, з яких: пеня - 65621,95 гривень; 3 відсотки річних - 21501,37 гривень; інфляційні збитки - 78579,18 гривень, звернувся до суду з цим позовом.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно здійснено виплату гарантованої суми за вкладами лише через три роки після початку виплат відшкодування, у зв`язку з чим вважає, що він має право на отримання збитків, в тому числі пені, трьох відсотків річних та інфляційних збитків.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у позивача та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VI) який є спеціальним нормативним актом. Певні строки виплати суми відшкодування коштів за вкладами даним Законом не встановлені. Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має фінансових зобов`язань перед позивачем, а нараховані на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних та інфляційні не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування касаційної скарги позивач покликається на порушення судами норм матеріального права, а саме неправильне їх тлумачення, що призвело до неправильного встановлення обставин справи та ухвалення судових рішень, які на її думку підлягають скасуванню.

Зокрема покликається на те, що суди ухвалили рішення без врахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №750/5104/17.

Стверджує, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань, в тому числі, які виникли і між суб`єктом владних повноважень і фізичною особою.

Крім того покликається на те, що оскаржувані судові рішення суперечать існуючій судові практиці в аналогічних справах, зокрема № 824/29/20 (постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020, ухвала Верховного Суду від 07.09.2020); №160/13382/19 (рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2020, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020, ухвала Верховного Суду 29.12.2020); №600/794/20 (постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що Фонд гарантування вкладів виконує свої зобов`язання та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Між позивачем та відповідачем договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі Закону України № 4452-VI, який є спеціальним нормативним актом.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно із частиною п`ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.

Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За правилами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 04.05.2022 у справі №600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:

«…У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах».

Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України».

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Своєю чергою, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).

У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 160/10300/19, від 01.06.2022 у справі № 280/1043/20, від 04.05.2022 у справі № 600/794/20, від 08.09.2022 у справі № 761/8558/17, від 17.01.2023 у справах № 640/12756/20 та № 160/1554/20, від 30.01.2023 у справі № 280/6460/19, від 09.06. 2023 у справі № 640/6403/21.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №761/24881/16 аналогічні цьому спори між фізичними особами та Фондом гарантування вкладів щодо стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань віднесені до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин при дотриманні норм процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-16цс20)), колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №750/5104/17 (спір про стягнення грошових коштів в порядку статті 625 ЦК України через несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) з огляду на те, що правовідносини у наведених скаржником справах не відповідають поняттю "подібність правовідносин", оскільки наведені постанови ухвалені за відмінних підстав та встановлених судами фактичних обставин справи.

Також безпідставним є покликання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах суду апеляційної інстанції та ухвалах Верховного Суду у наведених позивачем справах, оскільки згідно з імперативними статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, в ухвалах від 07.09.2020 та від 29.12.2020, на які покликається позивач в обґрунтування касаційної скарги, Верховний Суд відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України, дійшовши висновку, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. При цьому, питання застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у даній категорії справ, Верховним Судом не досліджувалось.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 343 349 350 355 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі № 640/6091/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

А.Ю. Бучик

О.П. Стародуб