Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 540/549/20

адміністративне провадження № К/9901/29200/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 (головуючий суддя: Кисильова О.Й.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 (головуючий суддя: Скрипченко В.О., судді: Косцова І.П., Осіпов Ю.В.) у справі № 540/549/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - ГУПФУ в Херсонській області), в якому просила зобов`язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію за віком з 09.10.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 09.04.2020, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить касаційний суд скасувати оскаржувані судові рішення, і ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до моменту виїзду на постійне місце проживання за кордон, проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

03.09.1997 позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до держави Ізраїль, де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль.

09.10.2019 позивачка через свого представника Жартовську А.Ю. звернулася до Генічеського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ Херсонської області із заявою №5683 про призначення пенсії за віком.

Відповідно до розписки-повідомлення від 09.10.2019, заява про призначення пенсії прийнята 09.10.2020 та зареєстрована за №2626 разом з такими документами: апостильована заява про призначення пенсії від 24.06.2019; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру від 03.12.1996; посвідка на ім`я ОСОБА_1 , видана МВС в м. Рішон-ле-Ціон від Держави Ізраїль від 06.01.2003; копія трудової книжки від 19.11.1965; диплом про навчання від 06.07.1965 № НОМЕР_1 ; свідоцтво про народження від 24.12.1977 НОМЕР_2 ; свідоцтво про шлюб від 05.02.1972; інший документ: Додаток 1, копія пам`ятки, відомості з реєстру страхувальників, довіреність від 24.06.2019, звернення про призначення пенсії від 09.10.2019 №5683, ОК 5.

Проте, за висновками пенсійного органу, наданих позивачкою документів недостатньо для призначення пенсії, у зв`язку із чим було запропоновано у строк до 08.01.2020 надати наступні документи: заяву про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк); довідку про місце реєстрації; оригінал паспорту; свідоцтво про народження дитини.

10.10.2019 представник позивачки додатково надіслав до пенсійного органу довідки з Державної бюджетної установи охорони здоров`я республіки Крим «Сімферопольська міська клінічна лікарня» про заробітну плату ОСОБА_1 від 05.07.2019 № 76, № 77, № 78, № 79, № 80.

24.12.2019 відповідач прийняв рішення №212850003551 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV з підстав відсутності оригіналу паспорту громадянина України та документу про реєстрацію на території України (в АР Крим).

04.02.2020 рішення про відмову направлене позивачу супровідним листом №2100-0204-8/1894 на запит представника позивача від 29.01.2020 № 540.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що є громадянкою України, проте з вересня 1997 року виїхала на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де у встановленому законом порядку взята на консульський облік посольства України. Зазначає, що через свого представника звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії, однак у призначенні пенсії за віком протиправно відмовлено. Наполягає, що при віці 72 роки і страхову стажі понад 32 роки досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону № 1058-IV. Просить призначити пенсію у розмірі не меншому за прожитковий мінімум.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звертаючись до органу Пенсійного фонду за призначенням пенсії, особа повинна пред`явити, зокрема, паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу. При цьому, таким документом може бути, у тому числі, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Суди встановили, що при зверненні до пенсійного органу за призначенням пенсії, представник позивачки надав у якості документу, що посвідчує особу позивачки, не копію паспорта для виїзду за кордон, а посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль від 06.01.2003.

У той же час, до позовної заяви позивачкою долучено копію паспорту СРСР для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 .

Судами обох інстанцій досліджено вказану копію паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон 40 № НОМЕР_3 та встановлено, що цей документ виданий 17.06.1993 та був дійсний до 17.06.1998, надалі його дію не продовжено, про що свідчить відсутність будь-яких відповідних відміток.

Відповідно до частини першої розділу V Перехідні положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Водночас, паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , виданий 17.06.1993 у вигляді зразка СРСР, тобто до набрання чинності Законом №5492-VI, та наразі є нечинним, у зв`язку із закінченням строку його дії 17.06.1998 та не заміною на паспорт громадянина України для виїзду нового зразка.

Таким чином, за висновками судів обох інстанцій, на дату звернення представника позивачки до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії від 24.06.2019, поданою 09.10.2019, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документу, що посвідчував особу позивачки, був недійсним. Натомість, надання позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії копії посвідчення особи, виданого МВС Держави Ізраїль, не є наданням належного документу, що посвідчує особу у розумінні законодавства України.

За таких обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що представником позивачки не надано усіх документів, необхідних для призначення пенсії, передбачених Порядком № 22-1.

У підтвердження обґрунтованості таких висновків, суди послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 21.09.2018 у справі №805/465/18-а та від 30.04.2020 у справі №805/153/18-а.

Одночасно апеляційний суд відхилив доводи позивачки про те, що посвідчення особи, яке видане Державою Ізраїль, та копія якого надана відповідачу разом із заявою про призначення пенсії, є таким, що подане у відповідності до пункту 2.9 Порядку № 22-1, оскільки такий документ посвідчує особу на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні норм Закону № 5492-VI.

У той же час, апеляційний суд констатував, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав у зв`язку з чим визнав протиправною вимогу пенсійного органу про необхідність надання позивачкою документу, що підтверджує реєстрацію на території України (в АР Крим).

Також апеляційний суд констатував, що відповідачем фактично не приймалось рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком, а у межах вимог Порядку № 22-1 здійснено розгляд питання прийняття поданих документів.

Окремо апеляційний суд визнав необґрунтованими та передчасними посилання позивачки на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким визнано неконституційними положення Закону № 1058-1V в частині статті 49 «Припинення та поновлення виплати пенсії» та другого речення статті 51 «Виплата пенсії у разі виїзду за кордон», оскільки вказане рішення стосується питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і не регулює питання призначення пенсій.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17, від 18.07.2018 у справі №263/3644/17 та від 18.09.2018 у справі № 199/5647/17, відповідно до яких, надання до органу, який призначає пенсію, ізраїльського посвідчення особи, на підставі якого була верифікована особа, є належним документом, що посвідчує особу позивача. Отже, при віці 72 роки і страховому стажі понад 32 роки, позивачка досягла усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених статтею 26 Закону №1058-IV. Проте пенсія позивачці не призначалася.

Також з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 скаржниця стверджує про наявність правових підстав для виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів.

Крім того, за твердженнями скаржниці, також наявні підстави для проведення індексації пенсії.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Наполягає, що позивачкою не подано усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком у зв`язку із чим пенсійний орган письмово повідомив про необхідність подання додаткових документів до 08.01.2020. З огляду на те, що станом на момент розгляду заяви позивачки (24.12.2019) строк подачі документів не закінчився, пенсійним органом не приймалося рішення по суті, натомість здійснено лише розгляд наявних документів, з прийняттям відповідного рішення за його наслідками. Зазначає, що посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль, не є належним документом, що посвідчує особу у розумінні норм законодавства України.

Також відповідач зазначив про неможливість прийняття на уваги інформації з трудової книжки, оскільки така заповнена із порушенням вимог Інструкції № 58.

Окрім того, за висновками відповідача, також відсутні підстави для здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів.

Окремо відповідач зазначив про те, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 540/2421/19 вирішено спір між тим самими сторонами, з тим самим предметом та тих самих підстав.

Скаржниця подала відповідь на відзив, у якому наполягає на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом №1058-ІV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Згідно із положеннями пункту 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про поновлення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при зверненні до пенсійного органу представник позивача надав у якості документу, що посвідчував особу позивачки не копію паспорта для виїзду за кордон, а посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль від 06.01.2003.

Водночас до позовної заяви позивачем долучена копія паспорту СРСР для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 .

Судами обох інстанцій досліджено вказану копію паспорту ОСОБА_1 для виїзду за кордон 40 № НОМЕР_3 та встановлено, що цей документ виданий 17.06.1993 та був дійсний до 17.06.1998, надалі його дію не продовжено, про що свідчить відсутність будь-яких відповідних відміток.

Відповідно до частини першої розділу V Перехідні положення Закону № 5492-VI документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Суди констатували, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , виданий 17.06.1993 у вигляді зразка СРСР, тобто до набрання чинності Законом №5492-VI, та наразі є нечинним у зв`язку із закінченням строку його дії 17.06.1998 та не заміною на паспорт громадянина України для виїзду нового зразка.

Таким чином, на дату звернення представника позивачки до відповідача із заявою про призначення пенсії від 24.06.2019, поданою 09.10.2019, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, у якості документу, що посвідчував особу позивачки, був недійсним.

Водночас спірним у межах цієї справи є питання, чи є копія посвідчення особи, видане МВС Держави Ізраїль від 06.01.2003, документом, який посвідчує особу у розумінні норм законодавства України, зокрема пункту 2.9 Порядку №22-1.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України; 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно із пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Зі змісту наведеного нормативного врегулювання слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення виплати пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявницею не було дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, оскільки заява була подана без дотримання вимог статті 44 Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 щодо необхідного пакету документів, а відтак територіальний орган Пенсійного фонду України правильно констатував факт некомплектності документів для розгляду питання про призначення пенсії за віком.

У той же час, апеляційний суд слушно зауважив, що відповідач фактично не приймав рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком, а у межах вимог Порядку №22-1 лише здійснив розгляд питання прийняття поданих документів.

Верховний Суд зазначає, що подане представником позивачки посвідчення, видане МВС Держави Ізраїль, не передбачено законодавством України в якості належного документа, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.

Аналогічний висновок щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а, від 01.10.2021 у справі № 280/5116/19, від 21.12.2021 у справі № 540/1588/19 від 05.05.2022 у справі № 520/9776/19 та від 31.01.2023 у справі № 200/11358/19-а.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначена практика Верховного Суду є релевантною до спірних правовідносин. Відступ від правової позиції, викладеної Верховним Судом у зазначених постановах, не здійснювався.

У той же час наведена скаржницею судова практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, позаяк стосується питання поновлення виплати раніше призначеної на території України пенсії за віком на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (справи №127/20588/17 та №199/5647/17), і не регулює питання призначення пенсії вперше за цим Законом. А у справі № 263/3644/17 спір стосується поновлення раніше призначеної пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками судів обох інстанцій про те, що відповідач діяв відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняв дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримувався встановленої законом процедури.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасним вирішення питання про здійснення індексації пенсії та виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки такі вимоги є похідними.

Одночасно із цим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , як громадянка України, що виїхала за кордон на постійне місце проживання, має право на призначення пенсії за віком, проте за умови звернення до управління ПФУ із відповідною заявою з дотриманням положень Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, якими врегульовано питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги позивачки.

Доводи касаційної скарги позивачки зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та апеляційній скарзі з урахуванням яких судами вже надана оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга також не містить.

Щодо доводів відповідача про наявність правових підстав для закриття провадження у справі оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення (справа №540/2421/19) між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав то колегія суддів зазначає, що зазначене питання розглядалося судом першої інстанції і ухвалою від 06.04.2020 відмовлено ГУПФУ в Херсонській області у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Суд першої інстанції констатував, що підстави для звернення ОСОБА_1 до суду у справі №540/2421/19 та обґрунтування заявлених у справі, що розглядається, позовних вимог не є тотожними. Колегія суддів із такими висновками погоджується.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 у справі № 540/549/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

В. М. Шарапа