Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №810/593/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2020 року

Київ

справа №810/593/18

адміністративне провадження №К/9901/59442/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 810/593/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області

про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення дій по призначенню та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення ІІ групи інвалідності та зобов`язання провести дії по нарахуванню та виплаті одноразової грошової допомоги,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року (у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Літвіної Н.М., Лічевецького І.О.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП в Київській області), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення дій по призначенню та виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності;

- зобов`язати провести дії по нарахуванню та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з хворобами, отриманими при проходженні служби в органах внутрішніх справ України, в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 03 квітня 2016 року, визначеному Порядком та умовами призначення, виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі, інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

В обґрунтування позову зазначено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ України позивач отримав захворювання, яке призвело до встановлення ІІ групи інвалідності, у зв`язку з чим вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі Порядку № 850. Позивач не погоджується з висновками Головного управління Національної поліції в Київській області та вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримано порядок звернення із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності. Крім того, судом зазначено, що під час захисту Батьківщини позивач знаходився на службі в органах внутрішніх справ.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, в розмірі, визначеному статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію», в порядку передбаченому Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11 січня 2016 року (далі - Порядок № 4). В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки останнім місцем служби позивача було Головне управління Національної поліції в Київській області, то на нього, як на поліцейського, поширюються норми Закону № 580-VIII, у зв`язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII та Порядку № 4.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 16 серпня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/593/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 30 вересня1995 року по 06 листопада 2015 року перебував на службі в органах внутрішніх справ та з 07 листопада 2015 року по 21 січня 2016 року перебував на службі в поліції.

Під час проходження служби в органах внутрішніх справ безпосередньо приймав участь в бойових діях в зоні АТО, а саме з 13 березня 2015 року по 11 квітня 2015 року на території Донецької та Луганської областей у складі зведеного загону Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, що підтверджується довідкою від 09 квітня 2015 року.

Обласною медико-соціальною експертною комісією 03 квітня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується свідоцтвом про хворобу № 22/ЗВ від 20 січня 2016 року, випискою МСЕК серія АВ № 0214434 , довідкою до акта МСЕК серія АВ № 0214434 та довідкою про втрату професійної працездатності у відсотках серія АГ № 0006964 .

У січні 2017 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою, в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму.

Листом від 26 січня 2017 року № 29/К-44 відповідач повідомив позивача, що на даний час не внесені зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності яких стало захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тому вирішити питання про призначення цієї допомоги не має підстав.

Позивач не погодившись з такою відмовою звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київській області про визнання протиправними дії щодо не вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року (справа № 357/13868/17) позовні вимоги задоволено та визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням 2 групи інвалідності в 200 кратному розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для працездатних осіб.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2017 року скасовано та постановлено нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП у Київський області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та зобов`язано ГУ НП розглянути питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи за захворюваннями, пов`язаними з проходженням служби в ОВС, та прийняти рішення.

На виконання Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року позивач звернувся до Головного управління національної поліції в Київській області та просив призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, однак відповідачем йому було відмовлено, оскільки згідно з інформацією ДУ «ТМО МВС України по Київській області» (лист від 27 грудня 2017 року № 33/30/2187) до пункту 12 свідоцтва про хворобу № 22/ЗВ від 20 січня 2016 року внесено зміни постановою ВЛК № 10 від 06 квітня 2016 року в частині зміни причинного зв`язку захворюванням, а саме: «Захворювання, так, пов`язане з проходженням в ОВС» відмінено та зазначено «Захворювання, так, пов`язане з захистом Батьківщини».

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, звернувся до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про неможливість призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки інвалідність отримана у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Відтак, позивач вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, як колишній міліціонер, відповідно до Закону України «Про міліцію» та Порядку № 850.

05 вересня 2018 року від ГУ НП у Київській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що ГУ НП у Київській області не уповноважене здійснювати виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» та Порядку № 850, оскільки відповідно до вищевказаних законодавчих актів, рішення про призначення одноразової грошової допомоги приймається Міністерством внутрішніх справ. Таким чином, відповідач вважає що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.

Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.

Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону № 580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 (далі - Порядок № 4), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги.

Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

За змістом підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 99 Закону № 580-VIII, поліцейським, яким внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції встановлено II групу інвалідності розмір одноразової грошової допомоги складає 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому в якому прийнято рішення про виплату.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 712/2470/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 357/8815/17, від 26 грудня 2019 року у справі №711/3546/17 та від 30 березня 2020 року у справі №711/493/17.

Відтак, оскільки позивачу з 05 квітня 2016 року встановлено IІ групу інвалідності в результаті захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, тобто після звільнення останнього з органів Національній поліції та у період дії Закону № 580-VIII, то позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому статтею 99 Закону № 580-VIII (90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату).

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що право у позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло у період дії Закону № 580-VIII та Порядку № 4. Таким чином, позивачу підлягає нарахуванню і виплаті одноразова грошова допомога у розмірі, передбаченому Законом № 580-VIII та відповідно до Порядку № 4, а не Законом № 565-XII та Порядком № 850.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін