Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2019 року у справі №808/1694/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2019 року

м.Київ

справа №808/1694/16

адміністративне провадження №К/9901/22875/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бевзенка В.М., Білоуса О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Іванов С.М.) у справі №808/1694/16 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА України в Запорізькій області), де третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання дій протиправними в частині ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014 включно відповідно до вимог ст.144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 відповідно до вимог ст.147 вказаного Закону; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за вказані періоди.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги задоволено: визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 26.10.2014 по 31.12.2014 включно відповідно до статті 144 Закону №2453-VІ (в редакції з 26.10.2014 року ) та за період з 29.03.2015 по 31.12.2015 відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»); зобов'язно відповідача здійснити ОСОБА_2 відповідний перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається, зокрема, на те, що законами України про Державний бюджет України на 2014 та 2015 роки видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 цього ж Закону (в редакції від 29 березня 2015 року) не передбачено, а тому він як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівникам апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 з 28.03.1994 по теперішній час працює на посаді секретаря судового засідання Жовтневого районного суду м. Запоріжжя та має 11 ранг державного службовця.

За період з 26.10.2014 по 31.12.2015 включно позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата без врахування вимог статті 144 Закону № 2453-VІ в редакції Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII ) та частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (в редакції від 29 березня 2015 року).

Позивач не погодився з таким діями відповідачів щодо нарахування заробітної плати звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період Кабінетом Міністрів України зміни до постанови «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова № 268) щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України про Державний бюджет України на 2014 та 2015 роки видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 цього ж Закону (в редакції від 29 березня 2015 року) не передбачено, а тому відповідач як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівникам апарату суду поза межами видатків державного бюджету.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неприйняття Урядом України відповідного правового акта про розмір окладу працівників апарату судів без законних на те підстав є втручанням у майнове право працівників та є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому бездіяльність відповідача є протиправною.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому посадовий оклад працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ).

Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VIII (далі - Закон № 80-VIII) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема, Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.

Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 179-VII та № 80-VIII видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати Верховного Суду України у постановах від 12 липня 2016 року (справа № 21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справа № 21-1488а16), від 26 липня 2017 року (справа № 21-3937а16).

Що стосується вимог позивача про нарахування заробітної плати у період з 9 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року, колегія суддів також враховує, що додатком 47 до постанови № 268 в редакції, чинній з 9 вересня 2015 року, схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів була приведена у відповідність до абзацу другого частини першої статті 147 Закону №2453-VІ, але з приміткою, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші ж виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду, а тому позов у цій частині також задоволенню не підлягає.

Посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Будченко проти України» колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у правовідносинах, які склалися між сторонами та є предметом розгляду цієї справи, не йдеться про порушення права через відсутність механізму реалізації законодавчого положення, - такий механізм є визначеним та передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про правомірність дій ТУ ДСА України в Запорізькій області при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_2 та, відповідно, помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції по своїй суті є правильним. У свою чергу, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням вищенаведеного постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Запорізькій області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року скасувати.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21 липня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: В.М. Бевзенко

О.В. Білоус