Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

м.Київ

справа №821/1836/16

адміністративне провадження №К/9901/22527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (судді: Шеметенко Л.П., Потапчук В.О., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Херсонської області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про стягнення заборгованості з виплати вихідної допомоги,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Господарського суду Херсонської області, де третя особа: Державна судова адміністрація України, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість із виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою у розмірі 69600 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій посилаюсь на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року. Скаргу мотивує тим, що фактично його повноваження як судді припинилися з часу видання Наказу головою Господарського суду Херсонської області від 3 жовтня 2016 року про відрахування його зі штату суду, тобто після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - № 1402-VIII), а тому відповідач неправомірно відмовив йому у виплаті вихідної допомоги.

У відзиві на касаційну скаргу ДСА України просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції - таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна не скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з жовтня 1999 року ОСОБА_1 працював на посаді судді Господарського суду Херсонської області.

У серпні 2016 року позивач подав заяви до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року № 636-VІІІ «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Господарського суду Херсонської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Голови Господарського суду Херсонської області від 03.10.2016 №01.02-02/12 позивача відраховано зі штату Господарського суду Херсонської області.

28 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату вихідної допомоги відповідно до статті 143 Закону України № 1402-VIII.

Листом від 01 листопада 2016 року №01.01-16/7766/16 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги, з огляду на те, що на суддів, звільнених з посади постановами Верховної Ради України до 30 вересня 2016 року, норми Закону № 1402-VIII не поширюються.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Постанову Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.2016 №1600-VIII було опубліковано лише 03.10.2016, тобто після набрання чинності Законом №1402-VIII, - позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Натомість суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивача було звільнено після набрання чинності Законом № 1402-VІІІ, а тому правові підстави до нарахування та виплати відповідної вихідної допомоги відсутні.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно пунктів 1-5 статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції, чинній на момент винесення постанови Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600-VІІІ «Про звільнення суддів», (далі - Закон №2453-VI) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до положень статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом №2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

За приписами абзацу 3 пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року №503/97, акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

Отже, чинним законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

Враховуючи зазначене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 22 вересня 2016 року.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата відрахування із штату суду, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Закон № 2453-VI, в редакції чинній на момент винесення Верховною Радою України постанови від 22 вересня 2016 року № 1600-VIIІ «Про звільнення суддів», якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм щодо виплати вихідної допомоги.

В свою чергу, Закон № 1402-VIII, відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, набрав чинності лише 30 вересня 2016 року.

Отже, законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що за таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 3 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно Закону №1402-VIII.

Аналогічна правова позиція вже була викладена в постанові КАС ВС від 19 вересня 2018 року по справі №822/2043/16.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

В.М. Шарапа