Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 06.02.2019 року у справі №819/843/17 Ухвала КАС ВП від 06.02.2019 року у справі №819/84...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2019 року у справі №819/843/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2019 року

Київ

справа №819/843/17

адміністративне провадження №К/9901/1003/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Смоковича М.І.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року (суддя Білоус І.О.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Богаченка С.І., суддів - Рибачука А.І., Старунського Д.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії,

установив:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління), в якому просила:

визнати незаконними і скасувати накази відповідача від 3 квітня 2017 року № 18-К «Про переведення ОСОБА_1», від 11 травня 2017 року № 22-К «Про скасування наказу № 18-К», від 11 травня 2017 року № 23-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_1»;

зобов'язати відповідача внести зміни у штатний розпис Управління на 2017 рік шляхом включення до нього посади головного спеціаліста з персоналу сектора бухгалтерського обліку;

поновити позивача на посаді головного спеціаліста з персоналу сектора бухгалтерського обліку Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства;

зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату заробітної плати позивачу з урахуванням розмірів посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів».

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що посада, яку вона займала до звільнення, не могла бути скорочена відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про державну службу», згідно з якою у державному органі в залежності від чисельності персоналу має утворюватися структурний підрозділ або посада спеціаліста з питань персоналу. Зауважує, що станом на день її звільнення в Управлінні існували вакантні посади державної служби, які їй протиправно не були запропоновані. Наголошує, що спеціальні вимоги, які ставилися до посади головного спеціаліста-програміста були ідентичними вимогам до посади документознавця, яка пропонувалася позивача одночасно із попередженням про звільнення, і питання володіння позивачем навиками програмування судами не досліджувалося. Вважає неправомірним скасування відповідачем раніше прийнятого ним наказу про призначення позивача на посаду документознавця, оскільки позивач не надавала згоди на його скасування. Зауважує, що суди не надали правової оцінки твердженням позивача про недотримання Управлінням частини другої статті 49-4 Кодексу законів про працю України, яка регламентує механізм взаємодії роботодавця, який запланував скорочення в установі, із профспілковою організацією. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про перерахунок заробітної плати суд першої інстанції не навів мотивів, з яких він виходив при цьому, а суд апеляційної інстанції - таку вимогу взагалі не розглядав.

У відзиві на касаційну скаргу Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства просить залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі відповідають нормам матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в Тернопільському обласному управлінні лісового та мисливського господарства з 4 січня 2005 року, з 1 червня 2015 року обіймала посаду головного спеціаліста з персоналу сектору бухгалтерського обліку. Прийняла Присягу державного службовця.

6 вересня 2016 року відповідач звернувся до Первинної профспілкової організації Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства із проханням щодо надання погодження на введення в дію нової структури та штатного розпису Управління.

За результатами розгляду вказаного листа, 30 січня 2017 року Первинною профспілковою організацією Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства погоджено та надано згоду на введення в дію структури та штатного розпису Управління, а також пов'язане з цим переміщенням працівників, в тому числі необхідне вивільнення.

Наказом Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства від 30 січня 2017 року № 5 введено в дію новий штатний розпис Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Посада головного спеціаліста з кадрової роботи, яку обіймала позивач, у новому штатному розписі Управління відсутня.

3 лютого 2017 року позивача повідомлено, що у зв'язку із введенням в дію штатного розпису на 2017 рік та зміною істотних умов праці, посада, яку вона обіймає, в новому штатному розписі відсутня, істотні умови її трудового договору не можуть бути збережені.

Одночасно з попередженням позивачу було запропоновано посаду провідного документознавця сектору бухгалтерського обліку, яка не відноситься до посад державної служби, та повідомлено, що у разі незгоди із запропонованою посадою її буде вивільнено із займаної посади за закінченням 60-денного терміну з моменту попередження.

Наказом Управління від 3 квітня 2017 року № 18-К позивача переведено з 4 квітня 2017 року з посади головного спеціаліста з персоналу сектору бухгалтерського обліку на посаду провідного документознавця цього ж сектору.

4 квітня 2017 року позивач подала начальнику Управління заяву про відмову від переведення на посаду провідного документознавця, оскільки така не належить до по посад державної служби.

У зв'язку із цим наказом Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства від 11 травня 2017 року № 22-К скасовано наказ Управління від 3 квітня 2017 року № 18-К та зобов'язано внести відповідні зміни до особової справи і трудової книжки позивача, а також провести необхідні виплати.

Наказом Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства від 11 травня 2017 року № 23-К позивача звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Також суди установили, що у період з 27 березня по 27 квітня 2017 року позивач була тимчасово непрацездатною.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, визнав, що звільнення позивача з посади відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством про працю. Порушень процедури звільнення з боку відповідача суди не встановили.

Згідно з частинами першою та другою статті 341 КАС України (в редакції, яка дії з 15 грудня 2017 року), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про державну службу» підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Відповідно до частини другої статті 49-4 Кодексу законів про працю України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Суди встановили, що у зв'язку із введенням в дію нового штатного розпису Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства на 2017 рік, посада головного спеціаліста з персоналу сектора бухгалтерського обліку, яку обіймала позивач, була скорочена.

Доцільність таких заходів була зумовлена, зокрема, необхідністю здійснити перерозподіл обов'язків між окремими працівниками та підрозділами.

Затвердження нового штатного розпису Управління, а також пов'язане із цим переміщенням працівників, в тому числі необхідне вивільнення, було погоджене Первинною профспілковою організацією Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства. Порушень відповідачем при цьому приписів статті 49-4 Кодексу законів про працю України суди не встановили.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача про зобов'язання відповідача внести зміни у штатний розпис на 2017 рік шляхом включення посади головного спеціаліста з персоналу сектора бухгалтерського обліку, суди виходили з того, що наказ Управління від 30 січня 2017 року № 5, яким введено в дію новий штатний розпис Управління, станом на час розгляду даної справи позивачем чи іншими особами не оскаржувався. Такий наказ є чинним і його правомірність не є предметом даного адміністративного позову.

Штатний розпис територіальних органів центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади (частина шоста статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»), у даному випадку - Голова Держлісагентства України. Дії цієї посадової особи щодо затвердження штатного розпису Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства на 2017 рік у межах даного спору позивачем не оскаржувалися, що виключає надання судом правової оцінки таким діям і акту.

З цих же підстав Суд визнає необґрунтованими посилання скаржниці на те, що посада, яку вона займала до звільнення, не могла бути скорочена відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про державну службу», оскільки це питання не входить до предмета доказування у справі, що розглядається, а штатний розпис Управління на 2017 рік є чинним.

Стосовно правомірності наказів відповідача від 3 квітня 2017 року № 18-К «Про переведення ОСОБА_1» та від 11 травня 2017 року № 22-К «Про скасування наказу №18-К», Суд виходить із такого.

Судами установлено, що 3 лютого 2017 року позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення та запропоновано переведення на посаду провідного документознавця сектору бухгалтерського обліку, що підтверджується її підписом на примірнику попередження із зазначенням дати. При цьому, у тексті попередження позивачу роз'яснено його наслідки, передбачені статтею 43 Закону України «Про державну службу», строк і порядок реалізації передбачених цією нормою прав. У вказаному попередженні відсутні будь-які відмітки у відповідних графах «Згоден перейти на запропоновану посаду» або «Не згоден перейти на запропоновану посаду».

У період з 3 лютого (день ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби) по 3 квітня 2017 року (закінчення передбаченого Законом України «Про державну службу» 60-тиденного строку для подання заяви про переведення на запропоновану посаду або заяви про звільнення) від позивача не надходило жодних заяв стосовно її переведення чи відмови у переведенні на посаду провідного документознавця сектору бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що приймаючи наказ від 3 квітня 2017 року № 18-К «Про переведення ОСОБА_1», відповідач керувався положеннями статті 43 Закону України «Про державну службу», відтак, підстави до його скасування відсутні.

Після ознайомилення із наказом від 3 квітня 2017 року № 18-К про переведення на посаду провідного документознавця сектору бухгалтерського обліку позивач письмово висловила із ним незгоду.

Враховуючи, що станом на 3 квітня 2017 року позивач була тимчасово непрацездатною, тобто, і до цієї дати не висловила згоду чи незгоду на переведення на запропоновану посаду, відповідач, встановивши, що його попередній наказ від 3 квітня 2017 року № 18-к прийнятий без наявності на те підстав, правомірно скасував його згідно із наказом від 11 травня 2017 року № 22-к. Такі дії відповідача не суперечать закону, оскільки мали на меті відновлення порушених трудових прав працівника.

Крім того, як правильно зазначали суди, переведення позивача з однієї посади на іншу посаду і наступне скасування відповідного наказу про переведення відбулося з одночасним внесенням змін в її особову справу і трудову книжку, та супроводжувалося здійсненням необхідних нарахувань і виплат позивачу.

Судами установлено, що з часу попередження позивача про звільнення та до дати її звільнення в Управлінні були вакантними такі посади державної служби: перший заступник начальника управління начальник відділу лісового та мисливського господарства, охорони і захисту лісів; заступник начальника управління головний інженер; головний спеціаліст відділу лісових ресурсів та економіки (з економічних питань); головний спеціаліст програміст відділу лісових ресурсів та економіки; головний спеціаліст юрист сектору бухгалтерського обліку; головний спеціаліст аудитор сектору бухгалтерського обліку. Також була вакантною посада провідного документознавця сектору бухгалтерського обліку (не віднесена до державної служби).

Спеціальні вимоги до осіб, які претендують на зайняття згаданих посад, затверджені наказом начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства від 3 січня 2017 року № 2 (який позивачем не оскаржувався і є чинним), аналіз яких дає підстави для висновку, що кваліфікації позивача відповідала лише одна посада державної служби - провідний документознавець сектору бухгалтерського обліку, яка їй і була запропонована при попередженні про наступне вивільнення.

Решта посад вимагали у кандидатів наявність економічної або юридичної освіти, у той час як кваліфікація позивача - інженер лісового господарства.

Посилання позивача на можливість зайняття нею вакантної посади головного спеціаліста - програміста відділу лісових ресурсів та економіки, яка належить до державної служби, суди обґрунтовано визнали безпідставними, оскільки позивач не підтвердила відповідність спеціальним вимогам для зайняття такої посади в частині технічних вмінь, а саме: знання програмування, а тому відповідач правомірно не пропонував таку посаду позивачу.

На вказану посаду за результатами конкурсу було призначено особу, яка має повну вищу освіту за спеціальністю «Комп'ютерно - інтегровані технологічні процеси і виробництва».

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем дотримано приписи статті 87 Закону України «Про державну службу» при звільненні позивача, оскільки одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці ОСОБА_1 було запропоновано єдину наявну в Управлінні вакантну посаду, яку вона могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Відповідачем вжито усіх передбачених законом заходів до переведення позивача за її згодою на іншу роботу, від переведення на яку вона, втім, відмовилась. Відповідач довів відсутність в Управлінні можливості пропозиції позивачу рівноцінної посади державної служби.

За наведених обставин, суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що звільнення позивача з посади головного спеціаліста з персоналу сектору бухгалтерського обліку Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства відбулося із дотриманням вимог Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу заробітної плати з урахуванням розмірів посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», суд першої інстанції виходив з її недоведеності належними та допустимими доказами, оскільки позивач не зазначив, у якій частині та якими саме діями відповідача порушено її права.

Водночас, вирішуючи таку вимогу, суд не визначився із предметом та підставою даної позовної вимоги, не встановив обставин, які належить дослідити для ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення у справі в цій частині, не зібрав необхідних доказів, не встановив, чи повинен був застосовуватися вказаний підзаконний нормативно-правовий акт при нарахуванні позивачу заробітної плати, а якщо так, то чи застосовувався. При цьому скаржниця зауважує, що нею подавалися докази щодо неправильного нарахування їй заробітної плати під час роботи в Управлінні.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, таку вимогу взагалі не розглянув, правової оцінки їй не надав.

Відповідно до статті 242 КАС України (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, та їм не надано відповідну юридичну оцінку, правильність якої могла б бути перевірена касаційним судом, відповідно до частини другої статті 353 КАС України ухвалені у цій справі судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу заробітної плати з урахуванням розмірів посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції у зазначеній частині.

В решті судові рішення відповідають нормам матеріального права, є законними й обґрунтованими. Доводи, якими заявниця касаційної скарги обґрунтовує незаконність її звільнення з роботи, отримали правову оцінку у судових рішеннях, з якою погоджується і суд касаційної інстанції. Переоцінка встановлених судами обставин справи, на чому наполягає скаржник, виходить за межі повноважень касаційного суду, встановлених процесуальним законом.

Керуючись статтями 262, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату заробітної плати з урахуванням розмірів посадових окладів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», а справу в цій частині направити на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

М.І. Смокович

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати