ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2018 року

Київ

справа №809/971/16

провадження №К/9901/20370/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 809/971/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Держпраці в Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (судді Матковська З. М., Затолочний В. С., Каралюс В. М.),

І. Суть спору

1. У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі - Управління Держпраці) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 09-03-105/132 та № 09-03-105/133 від 21 липня 2016 року.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки відповідача ґрунтуються на поверховому з'ясуванні обставин і помилковому тлумаченні положень законодавства.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Розглянувши акт перевірки від 08 липня 2016 року № 09-03-0012/338 начальник Управління Держпраці встановив порушення вимог частин першої та третьої статті 24, частин першої та другої статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), частини першої статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».

4. Відтак на підставі підпункту 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП щодо ФОП ОСОБА_3 винесено постанову №09-03-105/132 від 21 липня 2016 року, якою накладено штраф у розмірі 87000,00 грн., та постанову № 09-03-105/133 від 21 липня 2016 року, якою на неї накладено штраф у розмірі 4350,00 грн.

5. Відповідно до постанови №09-03-105/132 від 21 липня 2016 року, позивач неналежним чином оформила трудові відносини з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в період з жовтня 2015 року по березень 2016 року, зокрема допустила до виконання роботи продавців без оформлення трудового договору.

6. Відповідно до постанови № 09-03-105/133 від 21.07.2016, ФОП ОСОБА_1 не виплатила заробітної плати за фактично виконану роботу ОСОБА_5, згідно з табелем обліку робочого часу працівників за квітень-травень 2016 року ОСОБА_5 відпрацювала 17 робочих днів, однак не нараховано заробітної плати за фактично відпрацьований час.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 09-03-105/132 від 21 липня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 870,00 грн.

8. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 09 лютого 2017 року скасував постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняв нову постанову, якою позов задовольнив повністю.

Визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-03-105/133 від 21 липня 2016 року.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1048,35 грн.

IV. Касаційне оскарження

9. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці на користь позивача судового збору у розмірі 1048,35 грн.

10. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до пункту 20 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI; тут - у редакції, викладеній згідно із Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»), зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю звільнений від сплати судового збору.

11. З покликанням на пункти 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, а також пункт 1 Положення про Управління Держпраці в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8 Управління Держпраці (відповідач у справі) зазначило, що воно як територіальний орган Державної служби України з питань праці звільнене від сплати судового збору. Тому вважає неправомірним стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань судового збору на користь позивача (на підставі частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут - в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

12. Позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначила, що положення пункту 20 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у редакції, на яку покликається відповідач, набрали чинності з 01 січня 2017 року, тоді як частина перша статті 94 КАС викладена у редакції згідно із Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 01 вересня 2015 року. Тож на дату звернення з цим позовом до суду відповідач не був звільнений від сплати судового збору.

13. Поряд з тим позивач зауважила, що за змістом наведених положень Закону № 3674-VI від сплати судового збору звільнено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а не його територіальні органи.

14. З урахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Управління Держпраці.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Позиція Верховного Суду.

15. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом № 3674-VI.

16. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

17. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю є Державна служба України з питань праці (Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96).

18. Управління Держпраці є територіальним органом Держпраці (Положення про Управління Держпраці в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8).

Закон України від 17 березня 2011 року № 3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» також чітко розмежовує статус центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів, які йому підпорядковані, і які є окремими юридичними особами публічного права і діють в межах повноважень визначених положеннями.

19. Оскільки законодавець у пункті 20 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI визначив коло суб'єктів, звільнених від сплати судового збору, і серед цих суб'єктів не зазначено територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, якими є Головні управління Держпраці в області, а ця норма Закону є чіткою і не передбачає більш ширшого її тлумачення, то колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення.

20. В контексті спірних правовідносин потрібно також зауважити, що розподіл судових витрат (стаття 94 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та правові засади справляння судового збору є за суттю різними правовими процедурами, які не слід ототожнювати.

21. Щодо останнього, то розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлює Закон № 3674-VI.

22. Судовий збір - це грошова сума, яка сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначено законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви): з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.

23. Питання щодо розподілу судових витрат є одним із тих питань, які повинен вирішити суд при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог і порядок цього розподілу (в адміністративних справах) було визначено у статті 94 КАС (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року). Зокрема, за правилами частини першої цієї статті якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

24. Отож, при вирішенні питання щодо розподілу понесених судових витрат у виді судового збору пільги щодо його сплати, встановлені для суб'єктів владних повноважень, до уваги не беруться. З огляду також і на те, що відповідач в цій справі й не був звільнений від сплати судового збору, доводи його касаційної скарги безпідставні.

25. Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах своїх повноважень та доводів касаційної скарги відповідно до статей 341, 349 КАС (у чинній редакції), колегія суддів вважає, що при ухваленні в цій справі нової постанови, якою позов задоволено в повному обсязі, висновок суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат відповідає нормам матеріального і процесуального права.

26. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

27. З урахуванням вимог статті 350 КАС касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судові рішення - без змін.

VI. Судові витрати

28. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець