Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.07.2019 року у справі №1540/4963/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

Київ

справа №1540/4963/18

адміністративне провадження №К/9901/17674/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В.,

Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 (головуючий суддя - О. М. Соколенко)

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 (головуючий суддя - К. В. Кравченко, судді - О. В. Джабурія, Н. В. Вербицька)

у справі № 1540/4963/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 01.06.2018 №180-18, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він є громадянином Пакистану, але не може та не бажає користуватись захистом своєї країни, до Пакистану не може повернутися через належність до релігійних меншин. З посиланням на інформацію по країні свого походження, ОСОБА_1 вказував, що він має обґрунтовані підстави для визнання біженцем в Україні. Вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 01.06.2018 №180-18 є неправомірним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки заява позивача відповідала критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2018, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019, у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.

4. При прийнятті рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно матеріалів особової справи позивача неможливо обґрунтувати причину звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки під час перебування в Пакистані та перебуваючи поза його межами позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що оскаржуване рішення відповідача є необґрунтованим та незаконним, оскільки заява позивача відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Вважає, що суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що доводи позивача є надуманими, останнім не наведено фактів і обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого Державною міграційною службою України рішення при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Верховного Суду від 01.07.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

9. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні без повідомлення учасників справи.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Пакистану, уродженцем міста Гуджранвала провінції Пенджаб, постійно проживав у місті Сіалкот (Пакистан), за національністю - пенджабі, за віросповіданням (релігійними переконаннями) - християнин.

11. Згідно матеріалів особової справи позивач покинув країну громадянського походження легально на підставі паспортного документу громадянина Пакистану та оформленої візи до Російської Федерації у жовтні 2015 року, а саме, повітряним шляхом авіарейсом за маршрутом: Лахор (Пакистан) - Дубаї (ОАЕ) - Москва (Російська Федерація).

12. Державний кордон України позивач перетнув 25.12.2015 нелегально, автотранспортом, поза пункту пропуску.

13. Судами встановлено, що позивач тричі звертався до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому встановлено, що установчими даними позивача при вказаних зверненнях зазначено:

- ОСОБА_1 при першому зверненні (дані позивача англійською мовою - ОСОБА_1);

- ОСОБА_1 - при другому зверненні (дані позивача англійською мовою - ОСОБА_1);

- ОСОБА_1 при третьому зверненні (дані позивача англійською мовою - ОСОБА_1).

14. Вперше позивач звернувся до Управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 19.02.2016, обґрунтовуючи причини виїзду з країни громадянської належності побоюваннями за своє життя через релігійні переслідування з боку мусульман та пошуком життя в Україні.

15. Наказом начальника ГУ ДМС України в Одеській області від 21.03.2016 №54, з посиланням на статтю 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі №815/1544/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2016, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування наказу № 54 від 21.03.2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити певні дії.

17.11.08.2016 позивач вважаючи, що заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вдруге звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18.29.08.2016 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято наказ № 164 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Пакистану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

19. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 у справі №815/4581/16, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №164 від 29.08.2016, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1.

20.11.09.2017 позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Пакистану, втретє звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою № 143 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши причиною звернення те, що в Пакистані дуже важке життя для християн. В якості причини звернення за міжнародним захистом позивач вказував неможливість свого повернення до Пакистану через ймовірні релігійні переслідування та погрози на його адресу, які надходили від невідомих осіб, через його участь у мітингах, які були організовані проти мусульман на підтримку християн Пакистану.

21.01.06.2018 відповідачем прийнято рішення №180-18 "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", яким на підставі вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підтримуючи висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області встановлено, що стосовно заявника відсутні умови, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із чим позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

22.20.06.2018 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області на підставі рішення Державної міграційної служби України № 180-18 від 01.06.2018, на ім'я позивача складено повідомлення № 537 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому, зокрема зазначено, що: подана заявником історія переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту та отримана від заявника інформація щодо його переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення за поданою заявою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

23. За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

24. Приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

26. Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

27. За змістом частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

28. Відповідно до пунктів 45,66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару Організації Об'єднаних Націй (далі - Керівництво) у справах біженців для того, щоб вважатися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

29. Пунктом 195 Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

30. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

31. При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання ". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

32. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

33. Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

34. Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

35. Так, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

36. Під час проведення cпівбесіди позивач стверджував, що він не може повернутися на Батьківщину через побоювання за власне життя і безпеку на території країни громадянської належності, у зв'язку із ймовірними релігійними переслідуваннями та погрозами на його адресу, які надходили від невідомих осіб, через його участь у мітингах, які були організовані проти мусульман на підтримку християн Пакистану.

37. При цьому, позивачем не було надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Під час проведення протоколів cпівбесід, позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Позивачем не було зазначено обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту.

38. Разом з тим, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що під час процедури набуття міжнародного захисту позивач зазначив, що не зазнавав переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території країни громадянської належності.

39. Крім того, ані позивач, ані його близькі родичі, які проживають в Пакистані, ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на території країни громадянської належності.

40. Згідно інформації по країні походження в Пакистані не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також значних конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.

41. Судами встановлено, що проведеним аналізом особових справ позивача спостерігається низка суттєвих розбіжностей у викладеній ним історії ймовірного переслідування на Батьківщині, що вказує на її недостовірність та зловживання ним процедурою набуття міжнародного захисту з метою отримання фактичної легалізації на території України.

42. Крім того, в січні 2017 року позивачем було отримано новий паспортний документ громадянина Пакистану, виданого Посольством Ісламської республіки Пакистан у місті Києві терміном дії до 18.01.2022, який позивач надав до Державної міграційної служби України лише в грудні 2017 року, що дає підстави для висновку про можливість та бажання позивача користуватись захистом країни своєї громадянської належності.

43. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за результатами розгляду особової справи позивача разом з інформацією, наданою ним, співбесід останнього з посадовими особами органу Державної міграційної служби, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Пакистані жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

44. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

45. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

46. За змістом пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

47. Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

48. Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

49. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 у справі № 1540/4963/18 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді А. В. Жук

Н. М. Мартинюк